Те, що відбувається в Стамбулі, однією фразою можна охарактеризувати як найорганізованіша неорганізована акція протесту.
Уявіть собі: поліцейські беруться за газові гранати, з’являються перші постраждалі від газу, а у протестувальників – невідомо звідки виникає польовий шпиталь, волонтери-лікарі, помічники з оприскувачами лимонного соку та пункт роздачі масок. І все це – за лічені хвилини!..
Діями протестувальників ніхто не керує. Немає штабу, планів, тактики. У них немає лідера, який міг би на полі битви керувати і бути ватажком. Всі закричали – пішли вперед, ще раз прокричали – пішли назад. Але найдивовижніше те, що ці люди набагато організованіше діють у великому натовпі, ніж українські опозиціонери в менших за кількістю людей акціях.
По-перше, ще до початку ходи по вулицям протестувальники організовують собі шляхи відступу. Будують величезні барикади на і без того вузьких вулицях Стамбула, залишаючи лише вузькі проходи для себе. І роблять вони це буквально за кілька хвилин і через кожні 50-100 метрів. Ніхто не питає, чому інші мало працюють або хтось приносить маленький і не важкий хлам для барикад. Ніхто не каже: «А я от вчора вже працював, хай тепер він зробить». Всі працюють разом.
Далі ці барикади щезають так само миттєво, як і з`являються. Коли швидка не могла заїхати на головну площу міста – Таксим, то 10-20 хлопців розчистили за хвилину частину барикад, а після того, як швидка проїхала, повернули все на місце.
По-друге, коли демонстранти відступають, вони не тікають навсібіч аби врятуватись, а закликають один одного не панікувати, зберігати спокій і не роздавити товаришів. І це дійсно заспокоює деяких особліво збуджених демонстрантів.
По-третє, товаришів у біді на вулицях Стамбула не кидають. Якщо ви отруїлись газом, будьте впевнені – зараз же вас оточать з десяток турчан, віднесуть у безпечне місце, виллють на обличчя лимонний сік чи якусь іншу суміш – і ви врятовані. Навіть, якщо вони вперше вас бачать. Автору після газової атаки в обличчя соком прискали одразу двоє людей, а ще один пропонував закусити лимоном.
Помічники «революції»
Польові шпиталі – це атрибут майже кожної акції. І виникає такая “лікарня” щоразу спонтанно і в неочікуваних місцях. Наприклад, в мечеті, як це було під час походу на офіс прем’єр-міністра у Стамбулі. Або між двома кафешками на Тахсімі. Справа в тому, що на державну швидку меддопомогу протестувальники не розраховують. Часто вона просто не приїжджає або приїжджає і їде рятувати постраждалих поліцейських. Хоча самі протестувальники кажуть, що таким чином – у каретах швідкої – поліцейським постачають газові гранати. Як би там не було, автор кілька разів ставав свідком того, як розлючений натовп кидався з кулаками на швидкі.
Ключовий інгредієнт тимчасових шпиталів – це пластикові пляшки з різною лікувальною та рятувальною – від газу – сумішшю. Їх отримують не лише постраждалі, а й багато тих, хто збирається йти на передову сутичок. Звідки беруться так багато наповнених соком пляшок – теж не зрозуміло. Демонстранти кажуть – то все волонтерська допомога.
Волонтерами є і лікарі в польових лікарнях. Причому вони – геть ненормальні. Типова картина – лікар бігає по полю битви і рятує демонстрантів від отруєння сльозогіннім газом, а у самого – червоні очі і важке дихання. Бо на обличчі – лише дешева марля, яка не здатна протистояти газу.
Заробітчани «революції»
Уявили? А тепер уявіть інше. Тривають сутички, поліцейські не лише на землі, а й з неба, з гелікоптера кидають газові гранати, збуджені демонстранти скандують, відкашлюються і тут по полю битви… гуляє собі спокійно чоловік з двома термосами і продає чай!
Але це – не єдиний варіант революційної комерції. Якщо під час сутичок ви побачили десь дим, не поспішайте тікати – не обов’язково, що то димиться газовий балончик. Скоріш за все це – повар, який привіз тачанку і на спеціальному мангалі готує маленькі котлети для донер (шаурма). У нього на тачанці є ще багато зелені, помідорів, порізаний кавун тощо. А для гурманів на барикадах обов’язково працюють продавці мідій і обсмажених каштанів. І всі ці люди стоять під час газових атак на головній площі Стамбула – Таксим – геть без масок. Так, наче вони з дитинстваі і дихають тільки газом.
Бізнес на «революції» настільки оперативний і креативний – що просто диву даєшся. Наприклад, не пройшло і двох днів після початку масових заворушень, як в центрі Стамбула почали з’являтись продавці марлевих пов’язок, окулярів для дайвінгу, свистків, прапорів Туреччини, шарфів у національних кольорах, футболок і плакатів з Мустафою Ататюрком і – затримайте подих – фотографій і береток Че Гевари! Бізнес на усьому – це паралельний головний девіз революції. Комерція тут є справою вигідною – усе, що продається на головній площі, коштує в 2-3 рази дорожче, ниж на рінку чи в магазині.
Особливо збільшилися в Туреччині продажі протигазів. Той, хто має достатньо грошей не йде за марлевими пов’язками, рушає на революційний шопінг на ринок Каракйо і бере армійський протигаз. Коштує він 70-80 євро. Активний учасник протестів Джемаль при нас брав вже дев’ятий протигаз для своїх друзів. Великий мінус, за словами чоловіка, лише в тому, що поліція використовує забагато газу і не лише одного виду. Тому фільтр доводиться міняти чи не кожні два дні. На відміну від журналістів, Джемаль купив ще і товсті рукавички. «Щоб не опікати собі руки, коли кидатиму газову гранату назад, до поліцейських», - пояснює він.
Усе за графіком
Ринок, де продаються протигази, знаходиться неподалік від центру. Він не таємний, не нелегальний. Поліція знає, що там скуповуються на нічні пригоди, і нічого не робить. Ба більше. В Анкарі з десяток поліцейських мовчки і байдуже дивились, як спершу молодь збиралась на площі, потім приміряла протигази і рукавички. В Україні б, певно, наші «рідні беркутівці» одразу провели б «роз’яснювальну бесіду» з такою групою ризику.
В Стамбулі автор із подивом спостерігав, як вдень колона молодиків з криками і сваркою проходить повз поліцейських. Це ті самі молодики і ті самі поліцейські, які щовечора зустрічаються на сутичках. Проте вдень поліція їх не чіпає. Навіть якщо підозрює, що один з цих молодиків вчора міг торощити їх машини. Вдень за якимось неписаними правилами всі мирні. Там, де ввечері демонстранти перекривають дороги, вдень все відкрито. Масові акції починаються щодня майже завжди однаково – близько четвертої години. «Революція» за графіком – таке рідко де можна побачити.
Вражає і толерантність мешканців, які не беруть участі в акціях. Наприклад, наступного дня, після того, як на центральній вулиці Стамбула розтрощили з десяток вітрин різних магазинів, власники мовчки замінили скло. Автор намагався розпитати їх, що вони думають про такі дії протестувальників, очікуючи гнівної тиради. Проте майже всі на один лад посміхались і відповідали щось на кшталт – таке буває. Навіть коли демонстранти часто виходять на дорогу і перекривають шлях машинам, мало хто з водіїв нервує. Всі терпляче чекають і навіть сигналами підтримують мітингувальників.
Дрес-КОРР
А от самих демонстрантів важко назвати толерантними. В перші ж дні вони розбили машини місцевих телеканалів, які замовчували інформацію про протести. І щодня, чи не 20 – 30 разів на день різні демонстранти – хто чемно, хто агресивно – допитуються у людей з камерамі, з якого вони видання. Деякі активисті навіть намагались прочитати на наших посвідченнях, що там написано кирилицею. Проте, дізнаючись, що ми – кореспонденти з України, турки одразу веселішають і дякують за те, що приділяємо увагу їх проблемі. Автор може тільки здогадуватись, щоб було б, якби залишив українське посвідчення удома або був би місцевим журналістом...
Збуджені протестувальники могли зупинити будь-яку машину біля місця сутички і криками і тиском змусити водія доправити поранених до шпиталю. Або змусити адміністратора готелю розмістити постраждалих від газової атаки у холі. І спробуй тут відмовити натовпу!..
Ще частіше вони звертались до журналістів в протигазах з вимогою віддати маску тим, хто йде вперед. Доводилось довго пояснювати, що ти – на роботі і маєш сам також носити маску
Улюблене заняття демонстрантів – потролити поліцейських. Так само, як в Україні, останнім тут на акціях дарують квіти. Але не на знак дружби. В Туреччині не прийнято дарувати квіти чоловікам – це приниження. Тому часто через такі дії ледь не доходило до нових сутичок.
Самі турецькі поліцейські теж часто веселять натовп. Ну, от, де ще ви можете побачити, як поліцейський сидить на вишці бронетранспортера, за гранатометом, в протигазі і… пише смски з айфона і фотографує людей. А в Туреччині це – нормальне явище.
Отже якщо закортить на турецьку «революцію», не турбуйтесь, пріїздіть. Як захочете пити – купите воду, захочете їсти – вам зроблять донер, стане важко дихати – придбаєте маску. І все – на полі бою! А, так. Не переживайте про зв'язок. З самого початку акцій на головній площі припаркувались кілька міроавтобусів з антенами. Ці мікроавтобуси супроводжують мітингарів всюді, завжді чергують там, де демонстрантів найбільше. Таким чином місцева телефонна компанія дбає про якісний зв’язок для протестувальників.
Азад Сафаров, Стамбул