"Локальний конфлікт", яким досі можна було назвати обмін ударами Ізраїлю з Іраном, вийшов на новий рівень після втручання в нього США. Тепер є два ключові питання: якою буде відповідь Ірану на американську атаку його ядерних об’єктів, та наступні кроки Білого дому.
Близький Схід знову палає. Після обміну ударами, внаслідок яких Ізраїль фактично знищив ППО Ірану, до "локального конфлікту" приєднались Сполучені Штати, розбомбивши ядерну інфраструктуру останнього.
"Сьогодні я можу повідомити світу, що удари стали вражаючим військовим досягненням. Ключові об’єкти Ірану зі збагачення урану були повністю і безповоротно знищені", – заявив президент Дональд Трамп у своєму першому публічному виступі після атаки.
Втім, в Тегерані очікувано цю інформацію не підтвердили, сповістивши, що три ядерні об’єкти, які атакували США, були заздалегідь евакуйовані. Тому, мовляв, американські бомби не завдали значної шкоди. Ба більше, за словами заступника голови МЗС Ірану Маджіда Тахт-Раванчі, Іран не має наміру відмовлятися від збагачення урану в мирних цілях. При цьому, обіцяє дотримуватись своїх зобов’язань у межах Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. І нагадує, що інші держави не мають права обмежувати країну в цьому питанні.
Тема потенційного створення Іраном ядерної зброї – далеко не нова. Приміром, на початку весни 2025 року директорка Національної розвідки США Тулсі Габбард, виступаючи в Конгресі, зазначила, що "розвідувальні служби США продовжують вважати, що Іран не створює ядерну зброю". Водночас директор ЦРУ Джон Реткліфф начебто заявляв на закритому засіданні, що Іран до цього вкрай близький.
То чия правда? За даними МАГАТЕ, Тегеран накопичив вже понад 400 кг, збагачених до 60%. Потенційно, цей обсяг можна доволі швидко збагатити до 90%, і тоді у Ірану з’явиться десяток ядерних боєголовок. Тобто удари, завдані США по іранських ядерних об’єктах, такі собі удари на випередження.
І, як повідомляло видання The Wall Street Journal, коли у четвер, 19 червня, президент США Дональд Трамп зазначав, що готовий дати Ірану "певний час, два тижні – максимум" для дипломатичного розв’язання ядерної проблеми, планування майбутньої операції США на Близькому Сході вже було завершене. І ці плани Трамп схвалив.
"Президент США Дональд Трамп шукає гучних (в усіх сенсах) результатів, швидких політичних дивідендів, які б закріпили його образ "величного" лідера "величної" Америки. Просто інструменти досягнення цієї мети можуть змінюватися: спочатку він сподівався добитися слави шляхом переговорів: посадити за стіл перемовин Росію і Україну, Ізраїль та Хамас - але ані там, ані там жодного успіху. Тож - і це було логічно - його фокус уваги змістився. І інструменти теж: від дзвінків - до бомбардувань", - зазначає голова напрямку "Регіональна безпека і дослідження конфліктів" Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна.
При цьому, за її словами, важливо розуміти: попри союзництво, інтереси Ізраїлю та США щодо Ірану все-таки відрізняються.
Політолог-міжнародник Ігар Тишкевич погоджується з цим і зазначає, що інтерес Ізраїлю – втягнути США в довге протистояння. Але для Трампа добре та корисно – "швидка війна".
"Натомість затяжна, особливо, коли вже скоро розпочнеться кампанія з проміжних виборів до Конгресу (а вона, традиційно, довга та гаряча) – для Трампа не надто привабливий варіант", - вважає він.
На думку Тишкевича, Іран і США, ймовірно, поки що вирішили не йти на ескалацію, обмінявшись погрозами (хоча це не виключає іранських ударів по Ізраїлю). І надалі Білий дім, вочевидь, діятиме пропорційно діям Ірану.
Водночас старший аналітик Центру ініціатив "Повернись живим" Микола Бєлєсков переконаний, що обмежений характер дій США, який можна спостерігати зараз, цілком може бути розширений.
"Поки що дії США мають обмежений характер - ядерна інфраструктура. Але, маючи в регіоні три авіаносці та домінування в повітрі, можна розширювати спектр і масштаб завдань - спочатку знищення всієї воєнної інфраструктури Ірану, а далі просто інфраструктури, якщо цього буде недостатньо", - зазначає він, але додає, що мова не йде про наземну операцію, адже це "знищить політичну коаліцію навколо Трампа".
Тож, з одного боку, США мають можливості дотиснути до того, що Іран піде на домовленості по обмеженням ядерної програми, або й до знищення теперішнього режиму (хоча велике питання, чи готові до цього самі іранці). З іншого, зважаючи на ексцентричність американського президента, завжди існує опція заявити: "Ми на роки відкотили ядерну програму Ірану і воєнну інфраструктуру, тому можемо йти".
На думку Миколи Бєлєскова, сили США на Близькому Сході - найбільш імовірні цілі для Ірану: "Це може бути і прямий ракетний удар з Ірану по базах США, або опора на проксі для провокацій. Але і той, і інший інструмент ослабнув до певної міри через дії Ізраїлю (відкрите питання – наскільки)… Водночас будь-які масштабні дії Ірану в Ормузькій протоці, які завадять експорту нафти із регіону, можуть налаштувати сторонніх споглядачів проти Тегерану".
Своєю чергою, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександр Краєв додає, що Іран дійсно може блокувати Ормузьку протоку, проте варто брати до уваги те, як Тегеран діяв раніше – у 2015-2019 роках (або й під час попередніх криз).
"На рівні із "криками" про відплату та жорсткі дії, Іран в усі попередні рази використовував два точкові заходи - зупинка і потенційний арешт суден в межах власної зони контролю, а також "тренувальні пуски" балістичних ракет за межі власної зони контролю. Навіть якщо всі судна зупинити не вийде (наприклад, будуть просто додаткові перевірки в територіальних водах Ірану, і тому туди ніхто не буде плисти), це все рівно створить черги та затримки. Такий собі "м'який тиск" і безпечні небезпечні кроки", - зазначає він.
Поки голова МЗС Ірану Аббас Арагчі перебуває в РФ для зустрічі з російським диктатором Володимиром Путіним (Росії вочевидь вигідне затягування конфлікту, втягування в нього США, аби "продати" Трампу трек Путіна-перемовника, і збільшення цін на нафту внаслідок ймовірного блокування Ормузької протоки), варто дивитись і на реакцію інших світових гравців. Так, США закликають Китай не допустити закриття протоки, адже Пекін "сильно залежить" від неї "для своєї нафти".
"Це завдасть економіці інших країн набагато більшої шкоди, ніж нашій", – зазначив Державний секретар США Марко Рубіо.
Але за день до цієї заяви представник КНР в Раді безпеки ООН заявив, що Іран постраждав, "але авторитет Сполучених Штатів також був пошкоджений - як країни, так і учасника будь-яких міжнародних переговорів". Це не дивно, зважаючи, ослаблення США – вигідне Китаю.
"З іншого боку, ескалація довкола Ірану має стати тривожним дзвіночком для товариша Сі в тому, що його стратегія сидіння на березі ріки й очікування на трупи ворогів може зрештою виявитися програшною. Бо якщо не робити взагалі нічого, то разом з трупами ворогів по річці попливуть і трупи союзників, і васалів Китаю", - вважає експерт з міжнародної безпеки Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко.
Ще один аспект розгортання конфлікту на Близькому Сході – глобальніший. Мова про переформатування розподілу впливів та ролей у світі.
За словами Жовтенка, вся теперішня ситуація є "прямим наслідком каскаду багатьох процесів, запущених ще роки й десятиліття тому (і не лише на Близькому Сході), і доведених до піку абсолютно бездарною зовнішньою/безпековою політикою теперішнього Білого дому.
"Від моменту другого заходу Дональда в Білий дім, він взявся перебудовувати не лише зовнішню політику США, а й глобальну систему міжнародних союзів і союзників (а з ними й систему міжнародної безпеки загалом). Але спромігся лише фактично зруйнувати попередню систему… Зрештою, Штати лишилися і без союзників, і без профіту в зовнішній/безпековій політиці. А світ лишився в ситуації остаточно паралізованої системи міжнародних політичних і безпекових інституцій, - зазначає він. - Як показує історія, єдиним ефективним виходом з цієї ситуації є глобальний конфлікт - Третя світова".
"Скоріше за все, точкою біфуркації, на жаль, стане використання зброї масового знищення (тактичного боєзаряду, "брудної" бомби, теракту на ядерному об’єктові). Ймовірність такого сценарію зростає швидше, ніж світові ціни на нафту", - додає дипломат, політичний експерт Валерій Чалий.
Він нагадує, що останній договір про скорочення ядерних озброєнь закінчує свою дію в лютому 2026 року, а далі – жодних правил та обмежень: "Після першого шоку від того, що цю скриньку Пандори таки відкрили, відбудеться фіксація, хто на яких позиціях опинився і паралельно підрахунок ядерних потенціалів. Потім вся система вибудується на основі наявного та потенційного володіння ядерною зброєю і готовності її застосування. Всі інші країни будуть намагатися сховатися під ядерними парасольками, тих, кому пощастило".
Втім, це – лише прогнози. Можливо, страх зіграє свою роль і людство зупиниться перед такими загрозами. В такому разі світ ще зможе на якийсь період повернутись в систему зі зрозумілими правилами та обмеженнями.