Зашморг для Кремля

Росія опинилася у найбільш складному геополітичному становищі за весь час свого існування з часів Кримської війни 1853-1856 років.

Півроку тому, 29 квітня, «Майдан закордонних справ» оприлюднив коментар під назвою «Геополітична пастка для Росії». Тоді ми наголошували, що Росія опинилася у найбільш складному геополітичному становищі за весь час свого існування з часів Кримської війни 1853-1856 років, коли Микола І завдяки своєму авантюрному зовнішньополітичному курсу призвів Імперію до міжнародної ізоляції. Але навіть у найсміливіших прогнозах нам важко було уявити, що кремлівське керівництво не лише проігнорує небезпеки, які причаїлися на шляху реалізації Москвою загарбницької мілітаристичної зовнішньої політики, але фактично добровільно встромить голову в політичну петлю.

Незважаючи на бравурні реляції російських офіційних чинників щодо “міцності зовнішньополітичної позиції Росії”, аналіз тенденцій першої половини поточного року дозволяв нам прогнозувати, що саме 2014 рік стане тим рубежем, який визначатиме ймовірний початок поступових негативних змін у геополітичній ситуації навколо Москви.

Сьогодні ми можемо впевнено стверджувати, що Росія, зруйнувавши світовий порядок, утворений після 1945 року, вже втратила престижний імідж відповідального учасника міжнародних відносин і, незважаючи на членство у Раді Безпеки ООН та намагання покращати своє реноме шляхом участі в міжнародних програмах допомоги країнам, що розвиваються, усе більше викликає недовіру до себе в міжнародному середовищі у світлі збільшення непередбачуваності своєї поведінки. 

Таким чином, наразі можна констатувати:

— нарощування протиріч між Росією і США, погіршення відносин Москви з багатьма країнами ЄС, Японією, Канадою. Усвідомлення Заходом того, що путінська Росія за своєю суттю є ворожою демократії та її цінностям. На практиці, серед іншого, це не лише призвело до різкого скорочення політичних контактів зазначених держав з РФ, але і повну відмову або значне скорочення  військового та військово-технічного співробітництва;

— консолідацію країн-членів НАТО, серйозно стурбованих агресивними діями і риторикою Кремля. Посилення позицій Альянсу у Європі в цілому і у Східній, зокрема (чого завжди боявся СРСР і проти чого постійно виступала РФ). Відповідне переосмислення членами Альянсу наявних засад та планів подальшої розбудови власної і колективної системи безпеки Заходу, поступове формування усвідомлення Росії, як основної загрози миру і безпеці на Європейському континенті, що матиме величезне значення для планування військової та оборонної політики Альянсу на роки, а можливо і десятиліття наперед; 

— фактичне виключення Росії з «Великої вісімки», поглиблення її ізоляції в міжнародних структурах;

Політика Росії розлякує найближчих союзників / Фото УНІАН

— неспроможність РФ добитися одностайної підтримки анексії Криму та агресії проти України серед країн-членів СНД, занепокоєних російською риторикою щодо захисту  співвітчизників, до яких Москва відносить усе російськомовне населення. Зокрема, є підстави вважати, що перспективою можливого втручання досить стурбований Казахстан, який сьогодні намагається зблизитися з Європою і Китаєм та одночасно не розгнівати Москву, що не полишає планів по розбудові євразійсько-інтеграційних проектів;

—     бажання Білорусі отримати дивіденди від українсько-російського конфлікту, виступивши посередником. Така позиція, за певних обставин, може підштовхнути Мінськ до обережної лібералізації і реверансів на адресу Європи та, у перспективі, дестабілізувати режим Лукашенка;

—     активізацію дискусій у Вірменії, яка хотіла б зміцнити свої позиції на Південному Кавказі за допомогою Росії, і вочевидь, у світлі останніх подій, змушена робити певне переосмислення відповідних планів;         

—     безцеремонне втручання РФ у внутрішні справи Болгарії і створення там впливового проросійського лобі, що призводить до поляризації настроїв суспільства, значна частина якого виступає за розширення і зміцнення євроінтеграції, і не підтримує беззастережну участь країни у енергетичних проектах Кремля;    

—     продовження традиційного натиску Росії на Балкани, свідченням чого є прагнення Кремля суттєво зміцнити свої позиції у Сербії, яка намагається продовжувати переговори з Брюсселем і водночас не запроваджувати обмежень стосовно Москви. Вочевидь, офіційний Белград попри очевидне небажання буде найближчим часом змушений постати перед складною дилемою – європейська інтеграція чи відданість дивідендам від співробітництва з Росією;         

— стагнацію російської економіки, модель якої базується на використанні енергетичних ресурсів для підвищення споживчого та інвестиційного попиту. Аналіз наявної інформації, у тому числі економічних прогнозів і негативної для Росії динаміки цін на нафту, дозволяє передбачати зменшення соціальних витрат з бюджету на тлі їхнього збільшення на оборонні та інфраструктурні проекти, що змушуватиме владу до зміцнення контролю над суспільством і репресій проти незадоволених. Окрім цього, відчуваючи брак коштів Кремль буде змушений переглядати політику економічних дотацій та підтримки своїх партнерів, що стане додатковим ударом по і без цього хитким зовнішньополітичним альянсам Москви;  — негативні наслідки економічних санкцій з боку західних країн, у т.ч. заходи ЄС щодо зменшення енергетичної залежності від РФ, згортання низки великих енергетичних проектів із західними компаніями, суттєве ускладнення діяльності російських банків і компаній на зовнішніх ринках, припинення інвестицій, відтік капіталу (близько 100 млрд. дол. США до кінця 2014 року), стрімка девальвація рубля. Тобто, є підстави вважати, що курс Заходу на економічне виснаження Росії почав давати перші результати;

— фактичне утворення довкола Росії поясу відверто недружніх (чи сказати б – ворожих?) для неї держав (Україна, Молдова, Грузія), на територіях яких Кремлем було інспіровано створення сепаратистських анклавів (тобто фактичне виникнення того самого “санітарного кордону”, проти якого постійно боролися і СРСР, і РФ);

— збільшення значення китайського фактору для РФ в усіх аспектах, створення умов для фактичного перетворення Росії на сировинний придаток та ринок збуту для Піднебесної (у подальшому не виключається й виникнення залежності РФ від КНР, що як монополіст-покупець, буде диктувати ціни на імпорт російського газу). Це стане великим викликом для наповнення бюджету РФ. Слід також враховувати наявність в РФ китайської діаспори і потенціальних територіальних претензій з боку Пекіну;

—     зниження політичної ваги Росії у об’єднанні БРІКС (Бразилія, Росія, Китай, Індія, ПАР), викликане ослабленням її позицій на міжнародній арені;

— створення напруги у відносинах з країнами Чорноморського регіону внаслідок змін у балансі сил, спричинених окупацією Криму і його мілітаризацією;

-      відчутне зростання напруги у відносинах з державами Балтійського моря, передовсім Латвією та Естонією, через постійне спекулятивне педалювання теми російськомовних меншин, що на тлі анексії Криму сприймається як відвертий виклик суверенітету та територіальній цілісності відповідних держав членів ЄС та НАТО;

Reuters

— підвищення побоювань щодо вірогідних експансіоністських намірів Кремля серед країн, які межують з нею в Арктиці (Канада, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, США) у світлі реалізації планів Москви по збільшенню військової присутності в регіоні;

— наявність загроз безпеці РФ на її південних кордонах («м’яке підчерев’я Росії»), найбільш реальною з яких є дестабілізація ситуації в Афганістані та Центральній Азії після очікуваного виведення контингенту Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) з цієї країни у 2014 році. З точки зору Москви вихід американських військ з Афганістану може означати початок складного і непередбачуваного періоду. І, як це вже було в історії СРСР, удар у «м’яке підчерев’я Росії» може запустити механізми як внутрішніх, так і зовнішніх потрясінь, враховуючи відносну слабкість державних структур та відчутну соціальну нерівність у середньоазіатських країнах, а також посилити конкуренцію регіональних гравців, що може у перспективі загрожувати для Росії трагічними наслідками;

— виникнення необхідності підтримання відносно високого рівня російської військової присутності у Автономній Республіці Крим, Придністров’ї, Абхазії, Осетії, Вірменії, Таджикистані і Киргизстані;

—     втягування, за ініціативи Кремля, господарського комплексу Росії у нову гонку озброєнь, що з огляду на її порівняно обмежені ресурси, матиме надзвичайно негативні наслідки для її економіки.    

Тобто, своїми недолугими діями керівництво Росії, втілюючи так звану “доктрину Путіна”, фактично зруйнувало те, комфортне безпекове і економічне середовище, яке іще досить недавно сприймалося нею як щось звичайне і вічне.

Темп нагромадження негативних чинників наразі прогнозувати досить важко, однак навряд чи можна ставити під сумнів наявність сталих тенденцій, які свідчать про суттєве погіршення міжнародного становища Російської Федерації, остаточного знищення буферу безпеки навколо її кордонів (зокрема можна згадати, що за радянських часів західні кордони СРСР надійно прикривали держави-члени Варшавського договору).

Вочевидь, вже ближчим часом російська влада буде змушена у терміновому порядку здійснювати заходи з метою виправлення ситуації. Аналіз наявної інформації дозволяє вважати, що одним з таких варіантів може бути пропозиція Кремля Заходу щодо укладання нового консенсусного документу, який би фіксував ситуацію в Європі після 2014 року з якимось європейсько-російським дуумвіратом над Україною.

REUTERS

Кремль також не полишатиме спроб внести розкол у позицію країн ЄС з метою повного або часткового скасування санкцій. Окрім цього, у контактах з ЄС і НАТО Москва використовуватиме аргумент стосовно начебто необхідності її підтримки в умовах «збільшення терористичних загроз на Близькому Сході».      

Сьогодні в Росії переважає точка зору, що «система міжнародних відносин будується не на основі міжнародно-правових норм і інституцій, а у залежності від реального розподілу і співвідношення сил провідних держав та їхніх союзів, наявності в них спільних інтересів» Однак, вже сьогодні з великим ступенем ймовірності можна передбачити крах так званої «доктрини Путіна», спрямованої на фундаментальне переформатування існуючої системи міжнародних відносин на користь РФ.

Не в останню чергу такий крах обумовлюватиметься одноосібним характером правління і прийняття рішень, що негативно впливає і надалі впливатиме на їхню продуманість, ефективність та користь з точки зору загальноросійських інтересів. Іще одним суттєвим чинником майбутніх зовнішньополітичних провалів Росії, є переоцінка Москвою своєї реальної ваги і значення у світі (незначна частка у світовому ВВП, сировинний характер економіки), підміною реальності різного роду міфами.

Для України, тим не менш, це означатиме подальше посилення непередбачуваності і агресивності з боку путінського режиму. Слід очікувати й на добре організовані і сплановані провокації Кремля по дестабілізації ситуації у нашій державі, збільшення кількості різноформатних спроб, спрямованих на уповільнення курсу на європейську інтеграцію.

Відповіддю на цей виклик має стати початок системних дій Києва на упередження можливих агресивних акцій з боку Москви.

Механізмом такого упередження повинен стати постійний моніторинг дій російської влади у зовнішній та внутрішніх сферах, їхній усебічний аналіз, збір даних, необхідних для актуальних національних потреб України, та прогнозування можливих дій Москви у різних ситуаціях.

Слід також прискорити проведення необхідних реформ і активізувати курс на усебічне поглиблення відносин з тими союзниками України, які мають політичну волю та відповідні можливості і можуть, у разі необхідності, надати нашій державі дієву допомогу.

УНІАН в Google News