Будь-яке сучасне російське озброєння можна виготовити в Україні - полковник Дмитрієв

Три місяці тому до Чернігова із кримської Феодосії передислокувалася головна установа Міністерства оборони України з проведення випробувань озброєння і військової техніки - Державний науково-випробувальний центр ЗСУ. Переїзд на материкову Україну 70% його основних фахівців дозволив центру не тільки продовжити розпочаті в Криму програми, а й дати старт новим. Більше того - виконувати невідкладні завдання, пов'язані з воєнними діями на сході України. Про діяльність центру і пов'язаного з ним військово-промислового комплексу кореспондент Укрінформу розмовляє із заступником начальника ДНВЦ з наукової роботи, кандидатом технічних наук, полковником Володимиром Дмитрієвим.

- Володимире Анатолійовичу, перш за все, як центр обживається у Чернігові, як іде створення матеріально-технічної бази?

- Переїхавши до Чернігова, ми відразу отримали приміщення для штабу, управління та наукових підрозділів, аеродром "Півці" на околиці міста і в оперативне підпорядкування - два військові полігони в селищах Гончарівському і Десні. У майбутньому все це нас цілком влаштує, а поки що вирішуємо низку питань, пов'язаних із ремонтом і технічним оснащенням штабу й аеродрому. Останній поки що можна використовувати лише для польотів гелікоптерів у простих метеоумовах, що ми вже й робимо. Після оснащення летовища необхідною технікою і створення диспетчерської служби, ми зможемо випробовувати на ньому всі види авіаційної техніки. Його бетонна смуга завдовжки 2500 метрів цілком для цього придатна. Грунтова теж, як не дивно, у досить пристойному стані. Це дозволяє нам розраховувати на проведення в цьому році частини програми спеціальних випробувань літака АН-70, який уже прийнято на озброєння.

Необхідні для повноцінного функціонування аеродрому обладнання і техніку, сподіваємось, почнемо отримувати наприкінці року, а фінансування - трохи пізніше. У бюджеті на 2014-й рік кошти на перебазування, звісно, не закладалися.

Попри відсутність того чи іншого, ми не журимося. Тому що наявність матеріально-технічних проблем ніяк не позначається на виконанні нашої основної задачі - проведенні науково-дослідних і випробувальних робіт. Ми працюємо на підприємствах, які є виконавцями дослідно-конструкторських робіт з розробки нової і модернізації існуючої техніки і озброєння. Користуємося їхніми базами та різними військовими полігонами, використовуємо всі аеродроми, які є. Тобто, вузької прив'язки до власного летовища у нас немає.

- Центр спеціалізується виключно на авіаційній техніці?

- Історично склалося так, що тривалий час центр займався, в основному, авіаційною компонентою ЗСУ. Та з 2005 року він став міжвидовим і проводить випробування в інтересах усіх видів та родів військ і силових структур: військово-морських і сухопутних, СБУ, МНС, МВС та інших.

- Які корективи в діяльність центру внесла війна?

- Роботи, які не є першочерговими для підвищення обороноздатності нашої держави, перенесені на більш пізні терміни. Частина програм виконується прискореними темпами. З'явилися додаткові оперативні завдання командування і суттєво спростилася процедура погодження документів, необхідних для їх виконання. В цілому весь процес підготовки, організації і проведення випробувальних робіт значно прискорився. Якщо раніше питання доставки на полігон якихось засобів ураження вирішувалося місяць, то зараз - 2-3 дні. Іноді наша бригада ще в дорозі, а на полігоні все вже стоїть і дожидається. Те ж саме і з фінансуванням: немає проблем з придбанням палива, техніки та іншого. Якщо раніше ми виконували один, максимум, два вильоти на день, то зараз - 3-4 з повним боєкомплектом.

Всі учасники випробувального процесу до ситуації ставляться з розумінням. Від жодного конструктора, інженера і навіть простого робітника я не чув скарг на підвищену інтенсивність роботи, необхідність прокидатися о 4-й ранку і лягати опівночі, кудись їхати, працювати в пилюці-багнюці. Тобто, відповідальність і патріотизм зараз на висоті.

- Те, що ви говорите - бальзам на душі нашого населення, яке іноді думає, що в країні нічого не робиться для підвищення обороноздатності. Над чим останнім часом працює ваш центр, що розробляє і випробовує?

- Перш за все, - над засобами захисту гелікоптерів. Їх у нас налічується чотири типи. Перший - це станції постановки перешкод, які створюють завади або хибну ціль для випущених ракет і, таким чином, змушують їх змінювати курс. Другий - пристрій відстрілу теплових, радіолокаційних чи світлових пасток. Це коли повітряне судно випускає за борт снаряд-патрон чи ракетницю, які, як джерело світлового, теплового чи радіовипромінювання, засліплюють і відволікають ракету від цілі, вводять її в оману. Є станції, які створюють такі завади, в яких все небо для ракети стає однорідним полем, внаслідок чого вона втрачає орієнтацію і, врешті-решт, падає.

Третій тип захисту дозволяє знизити помітність самого гелікоптера за рахунок екранно-вихлопних пристроїв. Їх ставлять на двигуни для зниження теплового фону, що теж заважає ракеті "бачити" літальний апарат.

І четвертий напрямок - це елементарне бронювання найбільш вразливих місць гелікоптера.

Робота над засобами захисту була розпочата нами ще у Феодосії і триває десь п'ять років. Сьогодні вона добігає кінця, і всі названі мною системи взяті на озброєння. Найближчим часом одне з вітчизняних підприємств почне випускати екранно-вихлопні пристрої. Це питання дуже актуальне, бо засоби захисту, які раніше стояли на гелікоптерах, відпрацювали свій ресурс і машини зараз просто нічим подібним не обладнані.

Підприємство "Мотор-Січ" нині активно працює над бронюванням вертольотів, а ми - над тим, щоб об'єднати всі чотири компоненти захисту в одне ціле. Тому що назвати гелікоптер повністю захищеним можна лише тоді, коли він оснащений усіма переліченими мною системами.

- А чи налагоджується виробництво цих засобів захисту?

- За окремими напрямками роботи ведуться досить активно. Замовлень від Міноборони побільшало, і підприємства військово-промислового комплексу активізували свою роботу. Вони встановлюють нові лінії, набирають потрібних спеціалістів. Щодо строків налагодження виробництва, то для одних систем достатньо одного місяця, для інших - від трьох до шести.

- Відомо, що ваш центр працює також над безпілотниками. У чому полягає ця робота?

- Так, дійсно, в нашому центрі працює відповідний відділ. Особливістю його діяльності є те, що він не тільки супроводжує розробку і проводить випробування безпілотних літальних апаратів, а й готує операторів для них. У відділі працює ціла група досвідчених фахівців, які навчалися на ізраїльських безпілотниках, брали участь у випробуваннях більше 10-ти типів таких літальних апаратів вітчизняної розробки. Всі вони, як один, готові відбути в зону проведення АТО для участі у бойових діях і навчанні військовослужбовців, якщо це буде потрібно. Але там, як відомо, люди зараз усе роблять власними силами. Самі купують безпілотники, які не прийняті на озброєння, і самі в процесі війни їх опановують і використовують.

Справа в тому, що сьогодні силам АТО потрібні безпілотники ближньої дії, які дозволяють бачити, що відбувається в сусідньому селі чи за найближчим горбом. Таких в Україні розроблено більше 20 типів, однак на виході - близько десятка. Як літальні апарати, вони мають високі технічні характеристики, але з точки зору обробки інформації поки що не дуже задовольняють Міноборони.

На озброєнні ми маємо безпілотники, які можуть проводити розвідку на оперативну глибину (коли вирішуються глобальні завдання за участю кількох полків чи дивізій). А от таких, які можуть стати помічниками силам АТО, не вистачає. Звідси і самодіяльність на місцях.

Зараз одне з вітчизняних підприємств зайнялося розробкою спеціального обладнання для створення завад для ворожих безпілотників. Сподіваюсь, що невдовзі воно надійде до нас на випробування. На будь-яку дію завжди знайдеться протидія. Крім того, на контрольованих нашими силами територіях можна встановлювати постановники завад, які "зав'яжуть очі" ворожим летючим розвідникам.

- Нещодавно на аеродромі ТСО в селі Прогрес на Чернігівщині ваш центр випробовував новий парашут. У чому його особливості і переваги?

- Зараз в Україні розробляється і виготовляється більше десяти нових парашутних систем: запасні, рятувальні, тренувальні, спеціального призначення та інші. П'ять із них Збройні Сили вже взяли на озброєння. Найцікавішою, на мій погляд, новинкою, є парашут спеціального призначення "Статус-СН". Це - кероване "крило", яке дозволяє здійснювати точкове приземлення десантника у заданому районі. Крім того, з ними можна стрибати з дуже великої висоти, навіть з 10 тисяч метрів - з відповідним кисневим обладнанням, зрозуміло. При цьому, завдяки аеродинамічним якостям парашута, десантник може відлетіти на 15-30 км від точки викиду. Така можливість дозволяє літаку не потрапляти під дію ППО противника, а десанту - в його руки.

Ці парашути розроблені на підприємствах України і успішно випробувані нашими спеціалістами (навіть я кілька разів стрибнув). З ними було виконано понад 500 стрибків, під час яких не сталося жодної відмови, травми чи пригоди. Зараз їх починає закуповувати Міністерство оборони.

На парашутах такого типу ми тут, у Чернігові, сумістили відзначення Дня повітрянодесантних військ із підготовкою та відновленням навичок. Стрибали з трьома новими, жодного разу не випробуваними парашутами. Причому, з затримкою відкриття, елементами купольної акробатики та іншим. Одним словом, і попрацювали, і розважились.

- Судячи зі специфіки роботи вашого центру, у ньому працюють не тільки інженери й науковці, а й люди ризикових професій - льотчики, парашутисти... Чи бувають нещасні випадки в ході випробувань, чи існує якась спеціальна страховка?

- Головна страховка - у глибоких знаннях і ретельній підготовці до проведення будь-якого експерименту, пов'язаного з використанням зброї і військової техніки. Якщо людина знає, що її може чекати під час виконання завдання, передбачає надзвичайні ситуації, готується до них, продумує всі деталі, то ризик практично зводиться до нуля. За всю історію існування нашого центру при проведенні випробувань, у тому числі, найскладніших, ми жодного разу не втрачали ні техніку, ні людей. Позаштатні ситуації, звісно, бувають, особливо на першому етапі випробувань, але їх наслідки мінімальні. Це тому що заходи безпеки у нас продумуються якнайкраще.

- Донедавна ми, цивільні громадяни, вважали, що в Україні мало що залишилось від військово-промислового комплексу. А яку б оцінку йому дали ви?

- ВПК України, звичайно, багато втратив після розпаду Радянського Союзу. Внаслідок проведення своєрідної політики, повного замкнутого циклу розробки, виробництва і подальшого супроводу озброєння і військової техніки в Україні практично не було. Залишились окремі підприємства-виконавці певної частини робіт. Але водночас ніде не поділися АНТК ім. Антонова, "Мотор-Січ", харківський танковий завод, "Прогрес", "Арсенал" та інші. Якщо порахувати - не так уже й мало. Крім того, на базі тих підприємств, які виконували окремі роботи, з'явилися самостійні розробники й виробники продукції із замкненим циклом виробництва.

У результаті, на науково-технічну конференцію, яку наш центр традиційно проводить у вересні, щорічно приїжджають представники 60-80 підприємств-розробників різноманітних систем озброєння і військової техніки. Цьогорічний список запрошених, які підтвердили свою участь у заході, закінчується номером 114. І це ще не всі. Тому що зараз до роботи на оборону активно підключилося дуже багато підприємств. Сподіваючись на прийняття їхнього зразка на озброєння і появу відповідних перспектив для себе, вони у свої розробки нерідко вкладають власні обігові кошти. Замовлень Міноборони останнім часом суттєво побільшало, відповідна нормативна база теж відпрацьована.

- Що, на ваш погляд, гальмує розвиток ВПК України?

- Недостатня співпраця Міноборони з підприємствами недержавної форми власності і часткове придбання військової техніки за кордоном. Розрекламована імпортна техніка не завжди відповідає заявленим характеристикам і не завжди придатна для експлуатації в наших умовах. Окрім того, дуже складним є питання її ремонту чи відновлення після бойових пошкоджень. Запчастини для неї доводиться замовляти за кордоном, а це - розмитнення та інші процедури, які забирають багато часу. Дорого коштує також технічний супровід такої техніки, є складнощі з підготовкою спеціалістів з її експлуатації.

Практика показує, що від цього треба відмовлятися. Тим паче, що наша, вітчизняна промисловість готова на порядок дешевше виготовляти аналогічну продукцію, причому вищої якості, ніж імпортна. Такий підхід дозволить створювати нові робочі місця, готувати фахівців, наповнювати бюджет, зрештою - виходити на зовнішній ринок зі своєю продукцією. Для держави, яка будує свою незалежну політику в галузі озброєння і військової техніки, орієнтація на вітчизняного виробника має бути пріоритетною.

- А як бути з комплектуючими, які раніше надходили з Росії? Наскільки швидко можна перевести оборонний комплекс на повне вітчизняне забезпечення?

- Завдяки існуючим в Україні запасам, припинення поставок комплектуючих з Росії, думаю, не надто позначиться на виробництві військової техніки. А якщо дивитися вперед, то наша оборонна промисловість спроможна замінити будь-яку російську деталь, агрегат чи систему. Єдине, що для цього потрібно - відповідне фінансування, трохи часу, і, що важливо, - нормативно-правове забезпечення, яке не дозволить звинуватити нашу державу у незаконному запозиченні чи копіюванні чужих розробок. У принципі, це головне, що зараз стримує наше виробництво.

- Попри це, Україна вже виробляє свої гелікоптери.

- Так, щоб уникнути залежності від нашого північного сусіда, ПАТ "Мотор-Січ" вирішило створити на своїй базі вертольотобудівну підгалузь. Першим кроком стала активна участь підприємства у модернізації вертолітного парку України. Для початку був обраний гелікоптер Мі-8. Повний цикл випробувань після модернізації він пройшов саме в нас. На цій машині (тепер уже Мі-8 МСБ) ми встановили 11 світових рекордів з висоти підйому. Торік, зокрема, піднялися на 9 тисяч метрів - вище Джомолунгми! Жоден вертоліт у світі не спроможний на таке!

Окрім висоти, світові рекорди на ньому ми ставили й по вантажопідйомності. Тобто, гелікоптер вийшов унікальний і з великими перспективами. До того ж, він буде повністю український. Розробка його конструкторської документації та створення відповідного КБ ведуться "Мотор-Січчю" вже 2-3 роки. На сьогодні цей гелікоптер практично готовий до того, щоб бути прийнятим на озброєння нашими Збройними Силами.

Паралельно зараз проводиться така ж глибока модернізація вертольота Мі-2. Ці роботи теж уже на виході, і найближчим часом розпочнемо його випробування.

Крім того, "Мотор-Січ" розробляє з самого початку власний гелікоптер з вантажопідйомністю до шести тонн. На сьогодні це - найбільш затребувана вагова категорія цього типу літальних апаратів. Завдяки заміні обладнання, модульності та іншим перевагам такі гелікоптери можуть використовуватись для виконання різних завдань. Як бачимо, з вертолітною технікою у нас достатньо великий прогрес і перспективи.

УНІАН в Google News