Інші люди дивляться інше кіно

Френк Мак Говерн, директор школи Oxford Klass у Києві, примудрився долучити до свого захоплення багатьох інших. Він відкрив кіноклуб, щоб показувати свої улюблені фільми...

Є люди, які піддаються стадному рефлексу й радше розчиняться в натовпі, аніж покажуть своє справжнє обличчя. Їм до вподоби не задумуватися про те, як одягатися, що їсти, чим займатися, а просто подивитися на сусіда і зробити так само… Хіба що трохи краще. А є й такі, що мають власну думку та власний неповторний смак і не переймаються тим, що думають оточуючі. Одним із таких людей є британець Френк Мак Говерн, директор школи Oxford Klass у Києві, який не тільки тішить свій смак неординарними фільмами, а й примудрився долучити до свого захоплення багатьох інших. Він відкрив кіноклуб, щоб показувати свої улюблені фільми, і назвав його просто Cinema Club (Кіно Клуб).

У його школі з’явилося те, що ми звикли називати «клубом з інтересів», – такий собі закритий клуб, двері якого насправді відкриті для всіх, але не кожен зрозуміє з невеличкої афіші при вході, що всередині на нього чекають справжні шедеври світового кіномистецтва. Так і я прийшла до Cinema Club одного четверга, прочитавши назву фільму, яку я побачила вперше, і не очікувала нічого видатного, а просто захотіла згадати англійську мову…

Це був фільм «Ніч мисливця», знятий у 1955 році. Перед показом Френк зробив передмову, у якій коротко розповів про стрічку. Це було не те, що ми звикли чути з рекламних роликів про сучасні найкасовіші фільми. Режисер стрічки Чарльз Роттен був актором, а цей фільм став його першим і єдиним, у якому він виступив і в ролі режисера. Він зовсім не приніс Чарльзу грошей і не мав ніякої популярності – повне фіаско. Але з часом, «Ніч мисливця» внесли до десятки найкращих американських фільмів. І навіть французи, які люблять лише французькі фільми – такий склався у них авторитет – визнали цей фільм одним із 30-ти найкращих фільмів за всю історію кінематографу.

За жанром це фільм жахів, хоча після вже звичних спецефектів, якими забруднена більшість сучасних фільмів, страшно зовсім не було. Про злочинця, який у в’язниці зустрічає свого друга, що вкрав гроші в банку й сховав так, щоб їх ніхто не знайшов. Після такого зізнання псевдо друг вирішує знайти гроші свого товариша будь-яким чином. Дійшов навіть до того, що одружився з дружиною того ж друга і став батьком його дітей. І як же він здивувався, коли під кінець стрічки виявилося, що гроші були заховані у речі, яку він бачив щодня – у доньчиній ляльці.

Тож сучасникам режисера Чарльза Роттена такий стиль, не типовий для американського кіно, не сподобався. Але найкращий суддя – це час. І з часом «Ніч мисливця» стала на одну полицю з найкращими фільмами ХХ століття.

Відвідавши будь-яку подію, кожен хоче поділитися враженнями. Після фільму в Cinema Club було обговорення англійською мовою за склянкою англійського чаю. Так захопилися, що ледве встигли на останнє метро.

А наступного дня Френк Мак Говерн чистою російською мовою розповів, як він створив свій неординарний кіноклуб.

– Як і коли виникла ідея створити Cinema Club?

– Ідея з’явилася з різних причин. Я люблю кіно, особливо незвичайне, нестандартне, яке не завжди стає популярним й фінансово успішними, але критики визнають його «видатним». Я завжди любив серйозні фільми (в Оксфордському Університеті я писав диплом по Андрію Тарковському), але з іншого боку, я також люблю класичну британську та американську комедію. Мені стало шкода, що в Києві немає такого кінотеатру, який би транслював видатні шедеври кінокласики англійською мовою, а це дуже важливо, на мою думку. Такі кінотеатри є в Лондоні, Парижі, Берліні та Нью-Йорку, то чому б не відкрити такий заклад у Києві?! Як директор мовної школи, я подумав, що було б корисно впровадити такий проект, як для наших студентів, так і для усіх інших у Києві, хто хоче дивитися хороші фільми. Крім того, у нас уже був кінозал на 350 місць з великим екраном і хорошим звуком – чому б його не задіяти для корисної справи?!

– Як Ви обираєте фільми? За якими критеріями?

– Це все мої фільми, які я збирав впродовж усього свого життя – власне, з дитинства. Спочатку я звісно збирав відеокасети, але коли з’явилося DVD, довелося оновити більшу частину колекції. Цей процес відбувається і досі, але це не так просто, як може здаватися. Виявилося, що далеко не всі фільми, зняті в США та Британії, є на DVD. Деякі з фільмів, що я показував у клубі останнім часом, були випущені на DVD зовсім недавно. Хороший приклад – «Черевики рибалки» (1968), який я бачив у дитинстві, ніяк не виходив у мене з голови, але я не міг його знайти. Багато років я шукав його в Інтернеті, та все марно. Нарешті минулого року в Нью-Йорку випадково натрапив на цей фільм, – його щойно випустили вперше на DVD.

– Звідки Ви привозите стрічки?

– Загалом купую у Британії, Ірландії та США. Більшості з них немає в Україні. Багато фільмів замовляю через Інтернет, їх доставляють поштою на мою адресу в Ірландію, і я забираю їх, коли зрідка вдається поїхати з Києва додому.

– Який фільм виявився найпопулярнішим?

– «Життя прекрасне» (1946). На нього зібралось більше 300 глядачів, включаючи нашого посла Британії. Гадаю, причина в тому, що це тепер найпопулярніший різдвяний фільм в англомовному суспільстві, і ми показували його якраз всередині грудня, перед Різдвом. Як тут кожного Нового року дивляться «Іронію долі», так і в нас на Різдво всі дивляться «Життя прекрасне».

– Який Ваш улюблений фільм?

– Мені особисто дуже подобається фільм 1946 року «Найкращі роки нашого життя». Це фільм про трьох американців (солдата, моряка і пілота), які повертаються додому з Другої Світової Війни і бачать, наскільки все вдома змінилось за ті роки, що вони воювали. Один став інвалідом – втратив у бою обидві руки. Як він відновить стосунки з дівчиною, яка стільки років чекала на його повернення? У іншого двоє дітей уже так виросли, що він їх ледве впізнає. Це фільм про біль повернення, але також, і, мабуть, це головне, він є найбільш зворушливим вираженням любові в усіх її формах у американському кіно.

Кажуть, що у свій час кіно врятувало Америку від Великої Депресії. Ми звісно не американці, але щось у цьому є… Поринути на годинку-другу в інший світ, забути про проблеми, а іноді навіть побачити, що комусь гірше, ніж нам. Та головне, мабуть, впевнено робити свою справу і не озиратися на інших.

Настя Кохан

УНІАН в Google News