Юрій Шевчук: Розбагатію - куплю квартиру в Києві

Намагаються мене, як метелика, приколоти то до цього прапора, то до того... Адже в Росії все тільки починається... Мої пісні всі про любов, не про ненависть же...

Якщо талант йде рука в руку з честю, то художника люблять усі три покоління сучасників і всі народи на одній шостій суші. Здається, стільки займала територія колишнього СРСР... Це він збирав стадіони в Грозному, був на Майдані в Києві і на Болотяній площі в Москві... Це він на запитання Путіна "А вас як звуть, даруйте?" відповів просто, але "зі смаком": "Юрій Шевчук, музикант"...

Я йшла на прес-конференцію до лідера культового гурту ДДТ, розуміючи, що запитання буде задати складно. Вирішила просто слухати й записувати...

Власне, сама прес-конференція в Києві - це анонс майбутніх концертів у нашому місті. На думку Шевчука, російського року в такому концепті, який вони збираються тут представити, ще не було. Спочатку він із зітханням погодився відповісти на запитання про політику: «Гаразд, назвався грибом.., відповім на запитання». А потім все-таки говорив про альбом, про музику, про дорожнечу квитків і про щедрість.

ПРО ПОЛІТИКУ І ЗОМБОЯЩИК

Юрій Шевчук

З владою у мене якось еротики за все моє життя жодного разу не вийшло. Що при комуністах, що при Єльцині. ДДТ - власне, єдина група, яка і при Єльцині у виборах не брала участь. Вже тоді розуміли, що вибори повинні бути чесними. Якби виграв Зюганов, може нічого б страшного не відбулося. А Єльцин прагнучи демократизувати країну викинув і демократію. З нинішньою владою у мене теж розборки. Але це позиція художника. Я не входив і не входжу до жодної партії. Намагаються мене, як метелика, приколоти то до цього прапора, то до того. І справа не в тому, що я випендрююсь, і як колобок: і від бабусі втік, і від дідуся... Я просто громадянин, смію себе вважати художником. Співаю пісні. Але я громадянин своєї країни, і ніколи не стояв за словом, щоб сказати, що я думаю про те, що відбувається в країні, яку я палко люблю. Або підтримати рух, який у моїх роздумах веде суспільство до прояснення. І я беру участь в акціях протесту, тому що мені наболіло. А на Болотній я стояв і у мене було відчуття, що я в залі стою. Я пройшов ці декілька кілометрів свободи під час акції на цьому довгому болісному шляху. Адже в Росії все тільки починається. Багато хто пише, що зараз на трибуні на акціях протесту  стоять не ті люди. А я питаю: а де святих узяти? І всіх нас об`єднує бажання змін. Важливо, що всі задумалися... У мені немає політичного жорстокого вогню. Я не неофіт, в мені немає політичної движухи... Я просто знаю, що зараз потрібна полеміка. Нормальна, культурна полеміка... На Болотній всі зі всіма були добрі, не було хамства... Вся харизматична частина країни втомилася від цього хамства. Все почалося 24 вересня, коли, як в тому анекдоті Володя сказав Дімі: «А зараз давай я зверху». Ми всі припухли! Нас не спитали.. Нікого взагалі не запитали. І від цього народ опух. Тому що набридло. Адже ми люди. І думаємо, що з нами повинні рахуватися. Ну і влада опухла від цього кіпішу на вулиці. Але вона повинна зробити висновки. І вибори повинні бути чесними. Тому я підтримав мітинг. Я - за чесні вибори. Настільки шито білими нитками. Адже кожен мужик на кухні, дивлячись цей зомбоящик, задається питанням: ну скільки можна?

Не лаятимуся. Але ж це приниження просто... Люди хочуть жити в країні, не жити по указці, не бути болтом у цих плішивих стадах...От і все це нормальне людське бажання...

Дмитро Биков

А те, що це заворушилося, то це нормально, ніхто човен не розгойдує. Нудити від цього може тільки щурів, як писав Діма Биков.

У Росії суспільство видужує, починає ставити собі запитання.

Є революції в моді, в мистецтві. А є духовні революції. А є погроми. Я проти погромів. У 1917 році були погроми. Треба розуміти різницю між погромами і революцією. Революції робляться не від заздрості до багатого. У нього немає соціальної ненависті. Людина, яка за революцію духу, хоче, щоб люди, які її оточують, жили нормально, по-людськи. А бунт робить чорна злобна заздрість: «Ти, сука, багатий, ми тебе спалимо». І коли влада говорить, що це одне і те саме — неправда. Неправда, це різні речі.

ПРО НОВУ ПРОГРАМУ ДДТ І ДОРОГІ КВИТКИ

Альбом «Иначе», який буде представлений у Києві, це 16 нових треків і старі пісні. Йому передував пошук. Бажання нових оранжувань, бажання звільнення від штампів, які окремі художники називають стилем. Ну і письменники, і журналісти називають стилем. Були пошуки звуку, кожна пісня пережила по п`ять-шість реінкарнацій... Шукали свіжак... У музиці його більше...

Сергій Чернов

У ДДТ прийшли нові музиканти. Вони не кращі, вони просто люблять іншу музику. Створюючи шоу, ми прагнули, щоб глядач отримав новий досвід. Це нова візуалізація і естетичне задоволення. Принцип, за яким будують шоу-бізнес: максимум світлових приладів. Ми від цього пішли. Ми хотіли, щоб була інша музика, інші екрани. Формат рок-концерту двадцятирічної давнини змінився. Рок-концерт не може обійтися без відеоекрану.  Ми хотіли,  щоб у кожному кадрі на екрані був сенс. Щоб це не було, як на концерті багатьох груп: музика і картинки, що рухаються, а щоб усе мало сенс. Ми хотіли нагадати, що рок-музика може розмовляти про сенси, а не тільки розгойдувати те, що нижче пояса. Вона існує в смислах, вона ставить питання: бути чи не бути, і як бути, яким бути. Наш концерт — уточнення цих великих питань.  Цю програму, це шоу зробила моя команда - люди з Пітера і Києва. Київські хлопці просто геніально підняли крізну дію цього шоу. З ними у нас була спільна скажена сувора робота. Вони створили сюжетний ряд. Вони знайшли головного героя для лібретто, це київський актор Сергій Чернов.

Про що мої нові пісні? Мої пісні всі про любов, не про ненависть же...  Про свободу, іноді вони соціальні, іноді це памфлет... Художник повинен звільняти від тиску цього глобального наочного світу, цього нескінченного речизму.  Ми на гачках нескінченних нових холодильників, телевізорів, речизму. Людина стає придатком суспільства споживання. Головний герой нашого шоу Сергій Чернов за сюжетом, пропливши весь СРСР, виходить голий, а там бабуся-блокадниця по воді йде, як по сухому... Вихід до свободи, ось що важливе... Внутрішню свободу ніхто не відміняв...

Ці відеодекорації для шоу «Иначе» возити дуже дорого. Параметри екрану - 46 на 12 метрів. Це майже хрущовка за обсягами. Але мало міст, де можна ставити таку декорацію. Там, де не можна поставити відеодекорацію, ми робимо камерну програму «Сольник». Постановка рок-шоу влетіла в копієчку. У народу грошей немає, і програма дуже дорога: звук, колір коштує близько мільйона рублів. Підвищуємо ціни на квитки - народ не хоче йти... Тут є конфлікт між хорошим шоу європейського рівня і зарплатою бюджетників. Фінансово нам важко, ходимо по лезу бритви. При цьому, тільки двадцята частина вартості квитків піде на зарплату, інше - на технології. Адже ми не рекламуємо пиво, не рекламуємо алкоголь. У нас немає рок-н-рольних спонсорів. Ми розуміємо, що не можемо брати гроші у багатьох людей, які... Не уточнюватиму.

"Форбс" про мене написав, що я багатий. Але вони, скоріше, порахували мої старі борги... Не знаю, що ними рухало, коли вони публікували таку інформацію. Можливо, вони накаркають прибуток... Може, щось і заробимо. Після цієї публікації у "Форбс" йду з дому в студію. У Москві там поряд із будинком мої вічні бомжі. Вони мене обліпили:

- Юра, чувак, ти ж ніби багатий. Дай твоїх щедрот на "випити, закусити". Ну я дав їм випити і закусити... Я завжди їм даю, своїм бомжам...

А взагалі я радий, що в Києві. Розбагатію — куплю собі тут квартиру, в старому будинку...

Зі сказаного  Юрієм Шевчуком на зустрічі з Путіним і його ж коментарів після неї:

Ми живемо в становій країні... Де шахтарі йдуть в шахту, як у штрафбат. Міліція служить начальству й кишені... Плакатами патріотизм не побудуєш...

Я побачив людину, що створила вертикаль влади і стала її заручником...

Наші діти житимуть у похмурій, злобній корумпованій країні. Давайте вип`ємо, щоб вона змінилася...

Титанік придумали професіонали, а Ноїв Ковчег — любителі. Громадянське суспільство - це любителі. «Любителі» - від слова любов... Любов допомагає бачити, відчувати, у тому числі й свободу...  

Записала Маша Міщенко