Птах, якого називають "птахом з пекла", "чорною смертю" та навіть "рибним терористом", став одним із найбільш суперечливо сприйнятих у світі. Йдеться про баклана – вид, який рибалки часто зневажають, а література й мистецтво століттями закріплювали за ним негативний образ, пише The Economist.
Проте, як зазначає професор англійської мови з Королівського коледжу Лондона Гордон Макмаллан, проблема полягає не в птахові, а в людському сприйнятті природи.
"Баклан захопився тенденцією людської культури сортувати тварин за бінарними категоріями "хороші" та "погані"", – наголошує він.
У своїй новій праці дослідник описує "культурну історію жадібності та упереджень", де баклан стає прикладом того, як суспільство формує репутацію тварин через страхи та стереотипи.
Література і міфи проти реальності
Негативний образ птаха посилювали і класичні автори. У творах Вільяма Шекспіра баклан часто асоціювався з жадібністю, а в поемі Джона Мілтона "Втрачений рай" диявол навіть зображений у його подобі.
Частково упередження пояснюється зовнішністю птаха – його темним оперенням і характерною позою з розкритими крилами, яка для людей виглядає загрозливо.
Найбільше напруження виникає через конкуренцію за рибу. Рибалки часто звинувачують бакланів у надмірному вилові, однак, за словами Макмаллана, наукові дані цього не підтверджують: їхній раціон не перевищує норму для інших рибоїдних птахів.
Також твердження про "інвазивність" виду вважаються помилковими – чисельність бакланів відновилася лише після скорочення популяції внаслідок пестицидів і полювання у XX столітті.
Що це говорить про людей
Науковець порівнює ставлення до бакланів із тим, як люди обирають "улюблені" та "неулюблені" види. Наприклад, пеліканів часто символічно пов’язують із жертовністю, тоді як баклани отримують негативні конотації без об’єктивних причин.
"Жоден птах не може контролювати, як його сприймають", – підсумовує дослідник, додаючи, що історія баклана радше є відображенням людських уявлень, ніж реальної поведінки тварини.
