Фрази батьків із 90-х, які знайомі кожному

"Багато хочеш - мало отримаєш", "А голову ти вдома не забув?" та "Я - остання літера в алфавіті" - ці вислови добре знайомі тим, хто зростав у 90-х і 2000-х.

Які легендарні мамині фрази тоді були популярними ще, звідки вони взялися та як могли вплинути на доросле життя дітей, в коментарі УНІАН пояснили психологиня й учителька української мови та літератури.

Які фрази всім говорили в дитинстві в 90-х та 2000-х - звідки вони взялися

Ті, хто виріс у 90-х та 2000-х, пам’ятають фрази, які батьки часто говорили дітям: "Багато хочеш - мало отримаєш", "А голову ти вдома не забув?", "Я - остання літера в алфавіті", "Я йому слово, а він мені - десять", "Хочеться - перехочеться, я теж багато чого хочу". Звідки взялися ці вислови та чому вони стали звичними для кількох поколінь?

Відео дня

За словами психологині Ліни Черненко, ці фрази є частиною так званого "лінгвістичного коду радянського виховання". Такий лінгвістичний код був у всіх країнах, зокрема і у Великій Британії та США. Але феномен радянського лінгвістичного коду полягає у тому, що незалежно від того, де жили батьки (країна була дуже велика), який мали рівень освіти, їхні діти росли на єдиному "наборі" висловлювань. 

Так відбувалося тому, що у СРСР була єдина тоталітарна педагогіка, яка на території всього Радянського Союзу базувалася лише на підручниках Макаренка та Крупської, незалежно від того, які особливості мали діти різних національностей, розбіжності під час виховання не враховувалися. Була "зрівнялівка", виховувалася "сіра маса", бо нею легше керувати. 

Черненко додає, що у пострадянському просторі майже без змін передавалася міжпоколінна травма. Німецький вчений - психотерапевт Франц Рупперт, досліджує психотравму та зазначає, що травматичний досвід першого покоління проявляється через порушення прив’язаності у другому поколінні та створює ризик нових травм у третьому. 

Цей ризик нових травм у третьому поколінні проявляється у дітей міленіалів. Через ці фрази міленіали отримали одні травми, а їхні діти мають інші, які базуються на психотравмах батьків.

Якщо подивитися на те, в яких умовах формувалися самі вихователі міленіалів – це покоління бейбі-бумерів та покоління X. Це діти, які народилися після Голодоморів, репресій, війни та відбудови. Коли вони були дітьми, то у їхніх батьків були найголовніші проблеми – нагодувати, взути своїх дітей та якось вижити. Емоційні прояви - ніжність, симпатія, психологічна підтримка, цього їхні діти не бачили. А досвід, отриманий із дитинства, ми несемо у доросле життя. 

Потім, пояснює психологиня, коли ці діти виросли та самі стали батьками, їхнє життя було наповнене радянськими гаслами, залякуваннями, вони пережили  часи дефіциту, розвал СРСР та перебудову. У такі кризові часи знову ж таки поставали питання щодо того, як дитину вдягнути та прогодувати. Тобто емоційна складова виховання знову не була актуальною. Батьки міленіалів не розвивалися емоційно, тому під час виховання своїх дітей вони зазвичай говорили своїм дітям те, що чули від своїх батьків. Розвитку педагогіки не було. 

Ці фрази діти чули і вдома, і в освітніх закладах - дитячих садках, школах та таборах. Частина висловів закріпилася в повсякденному мовленні:

  • "А голову ти вдома не забув?"

Психологиня називає цю фразу класикою радянської шкільної усної народної творчості, у якій є пасивна агресія. Імовірно, її популярність була пов’язана з потребою підтримувати дисципліну у великих класах: вислів використовували, щоб публічно присоромити дитину.

  • "Рано радієш"

За словами Черненко, фраза сформувалася під впливом подій XX століття: розкуркулення, доносів, арештів і голоду. Через ці травматичні події виник забобонний страх перед щастям, який передавали дітям.

  • "Я - остання літера в алфавіті"

Цей вислів популяризували в дитячій літературі та мультфільмах. Його можливим першоджерелом вважають вірш Бориса Заходера "Буква Я", написаний 1958 року. У ньому літера "Я" загордилася, через що ледь не розпалася абетка. Зрештою літеру покарали й поставили наприкінці.

  • "А якщо всі стрибатимуть із даху, ти теж стрибнеш?"

Фраза могла виникнути як спосіб застерегти дітей від небезпечних чи необдуманих учинків під впливом однолітків. Так батьки намагалися навчити дітей не повторювати небезпечні дії за іншими.

  • "Коли я їм, я глухий і німий"

Вислів поширився територією СРСР із місць громадського харчування, зокрема зі шкільних їдалень і таборів. Його використовували, щоб зменшити шум і скоротити час годування дітей, а згодом він з’явився й у родинах.

  • "Не чіпай, це на Новий рік"

Фраза відображає побут радянських родин в умовах товарного дефіциту. Наприклад, якщо мати за два-три місяці до Нового року вистоювала довгу чергу за банкою шпротів чи ікри, такі продукти намагалися зберегти до свята, а дітям заздалегідь пояснювали, що куплене чіпати не можна.

  • "Багато хочеш - мало отримаєш"

За її словами вчительки української мови та літератури Лєни Нестеренко, це прислів’я належить до усної народної творчості. Його зафіксовано у словниках ще за часів Російської імперії, зокрема на території Псковської губернії. Вислів міг поширитися разом із переселенням людей із територій колишньої Російської імперії, зокрема на землі сучасної України та інші території, які згодом увійшли до СРСР. У Радянському Союзі фраза закріпилася, бо була зручною для влади: не вимагай, задовольняйся тим, що маєш.

  • "Сміх без причини - ознака дурачини"

Науковці досліджували цей вислів, але не дійшли спільної думки щодо його походження. На думку Нестеренко, це народна повчальна формула, яка могла бути пов’язана з церковними традиціями, де не можна поводитися гучно й привертати до себе увагу.

Водночас учителька вважає важливішою функцію фрази: "Я вважаю, що важливіше не походження цієї фрази, а її функція: якщо людина не може пояснити, що її так розвеселило, їй можуть нав’язати думку, що вона дивна, з нею щось не так", - зазначає вона. Спонтанний прояв емоцій починає сприйматися як те, що потрібно пояснювати й виправдовувати, тож діти могли боятися виявляти свої почуття, щоб не здаватися дивними. У Радянському Союзі, додає вчителька, виховували "сірих", закомплексованих особистостей.

  • "Я йому слово, а він мені - десять"

Побутує думка, що автором вислову є Антон Чехов, адже ця фраза трапляється в його оповіданні "З вогню та в полум’я" (1884). Однак стверджувати це не можна, каже Нестеренко: вислів має характер народної приказки й існує в різних варіантах.

  • "Хочеться - перехочеться, я теж багато чого хочу"

За словами вчительки, фраза сформувалася на тлі дефіциту, коли люди не мали змоги задовольнити частину своїх бажань. За радянських часів їм нав’язували формулу "немає - значить, тобі цього не треба". Дефіцит і обмеження стали частиною виховної культури: дітей вчили бути скромними й не бажати зайвого.

Як типові фрази батьків у 90-х та 2000-х вплинули на доросле життя їхніх дітей

Фрази, які міленіали чули в дитинстві, залишилися з ними й у дорослому житті. Ліна Черненко розповіла, як, на її думку, ці вислови можуть позначатися на самооцінці, емоціях, поведінці та стосунках.

Самооцінка та амбіції

  • "А голову ти вдома не забув?"

З одного боку, ця фраза б’є по відчуттю дитиною власної повноцінності, з іншого - свідчить про брак конструктивної критики з боку дорослого. Люди, які часто чули цей вислів, можуть мати синдром самозванця: не вірити, що їхні досягнення є результатом власних зусиль, і постійно сумніватися у своїй компетентності. Це може проявлятися в перфекціонізмі, коли люди виснажують себе роботою, намагаючись зробити все на 101%, або в прокрастинації через страх невдачі.

  • "Багато хочеш - мало отримаєш"

Дитина може засвоїти, що не має права чогось бажати, а її прагнення можуть призвести до покарання чи втрати навіть того, що вона вже має. Так з’являється страх перед власними бажаннями: людина пригнічує потреби, а згодом це може обмежувати й амбіції. У дорослому житті це проявляється в проблемах із самооцінкою: людина не наважується попросити підвищення зарплати або довго терпить надмірне навантаження, хоча розуміє, що це несправедливо. Власні потреби такі люди ставлять на останнє місце, зокрема й у стосунках.

  • "Я - остання літера в абетці"

За словами психологині, цей вислів впливав на формування самооцінки дитини та відчуття особистих кордонів. Складалося враження, що колектив - клас, школа, партія чи країна - важливіший за людину. Фраза формувала культ самопожертви, за якого потреби людини відходили на другий план. Через це люди можуть не розуміти власної цінності й не вміти захищати особисті кордони, відчувати провину, коли дбають про себе або витрачають час на лікування. Вони можуть бути вразливими до маніпуляцій і схильними до аб’юзивних стосунків, бо їм важко сказати "ні".

  • "Хочеться - перехочеться, я теж багато чого хочу"

Черненко зазначає, що цей вислів пов’язаний не лише з дефіцитом, а й із виснаженням самих батьків. Друга частина фрази свідчить про перекладання відповідальності на дитину: у ній ніби приховано продовження "але я терплю". Фраза може формувати відчуття провини через власні бажання, яке зберігається й у дорослому віці. Такі люди можуть не дозволяти собі витрачати гроші на себе, вважати власні потреби неважливими й думати, що любов і турботу потрібно заслужити надзвичайними зусиллями.

Емоції та радість

  • "Рано радієш"

Цією фразою батьки могли формувати в дитини звичку постійно очікувати небезпеки. Під час радості виробляються дофамін та ендорфіни, а коли хтось із батьків каже "рано радієш", може виникати стресова реакція. Через це, за словами психологині, у міленіалів може проявлятися специфічний тривожний стан, який вона називає херофобією - страхом щастя, веселощів і радісних емоцій. Такі люди можуть уникати розваг, вечірок і концертів та навіть відмовлятися від кар’єрного зростання: вони бояться, що за радістю настане якась катастрофа. Вони або відмовляються від усього позитивного, або навіть після успіху не можуть ним насолодитися й очікують неприємностей.

  • "Сміх без причини - ознака дурниці"

У радянській культурі вважалося, що діти й дорослі мають бути стриманими, зібраними та зосередженими на серйозному - навчанні й праці. У школі прояв емоцій вважали порушенням дисципліни, а в дорослому віці - ознакою інтелектуальної незрілості. Тому для емоцій мала бути причина, зрозуміла суспільству. Якщо дитина придушує почуття, щоб не здаватися дивною, у дорослому віці їй може бути складно зрозуміти, що вона відчуває, і описати це словами. Людина стає закритою й переживає емоції всередині.

  • "Не чіпай, це на Новий рік"

Через цю фразу в дитини могло складатися уявлення про "сіре" сьогодення та світле, майже казкове майбутнє. За словами Черненко, цей вислів сформував у міленіалів синдром відкладеного життя.

Рішення, авторитети та родинні традиції

  • "А якщо всі стрибатимуть із даху, ти теж стрибнеш?"

Це одна з парадоксальних фраз радянського виховання. Загалом воно вчило бути як усі, не вирізнятися й ставити колектив на перше місце, а цей вислів, навпаки, закликав мислити незалежно. Дитина опинялася в складній ситуації: не розуміла, що краще - відокремитися від колективу чи підкоритися йому, і могла відчувати когнітивний дисонанс. Фраза могла формувати страх ухвалювати рішення, адже здавалося, що воно в будь-якому разі може бути неправильним: і якщо підтримати колектив, і якщо вчинити на власний розсуд.

  • "Я йому слово, а він мені - десять"

Така фраза формує враження, що дорослий - беззаперечний авторитет. Дитина перестає висловлювати свою думку, пояснювати, як бачить ситуацію, і захищати себе, бо це сприймається як неповага до старшого. Вислів означає, що в дорослого закінчилися аргументи, а дитині потрібно мовчати й прийняти "вирок". Вона засвоює, що комунікація з людьми, які мають владу, неможлива, а її думка нічого не важить. У дорослому віці це може перетворитися на страх перед керівництвом, чиновниками та конфліктами з ними: люди схильні терпіти несправедливість з боку авторитетів і пригнічувати гнів.

  • "Коли я їм, я глухий і німий"

За словами психологині, прийом їжі - це ритуал, важливий для соціалізації, енергетичного й емоційного обміну, тому спілкування за столом є природним. Якщо його позбавити, їжа стає механічним процесом отримання калорій, "пального" для організму, а людину ніби позбавляють зв’язку з близькими. Якщо сімейні трапези проходили без спілкування й емоційного наповнення, у дорослому віці міленіалам може бути складніше створювати власні сімейні традиції.

Раніше ми розповідали, що люди покоління бебі-бумерів мали хобі, яких немає у сучасної молоді - все замінив смартфон.

довідка
Ліна Черненко
Ліна Черненко
психологиня

Навчалася в Київському інституті бізнесу і технологій, стала магістром з психології, психологом-реабілітологом. Пройшла низку курсів, зокрема від Ізраїльської коаліції травми. Займається приватною практикою.

довідка
Лєна Нестеренко
Лєна Нестеренко
вчителька української мови та літератури

Навчалася у Київському університі ім. Бориса Грінченка. Має близько 30 років педагогічного досвіду. Зараз працює у Рокитнянському ліцеї-Малій академії наук (смт. Рокитне, Київська область). Брала участь у підготовці робіт для Малої академії наук.

Вас також можуть зацікавити новини: