Селеще було одним із перших місць в Італії з електричним освітленням.
Італійський підприємець наприкінці XIX століття вирішив кардинально змінити умови життя своїх робітників – і замість звичних бараків побудував для них ціле селище з будинками, садами та навіть власною електростанцією, повідомляє Blic.
Ідея належала текстильному магнату Крістофоро Беніньйо Креспі, який придбав землю між річками Адда і Бремпо в Ломбардії, щоб звести там бавовняну фабрику. Але амбіції підприємця пішли значно далі – він вирішив створити для своїх працівників справжнє автономне містечко.
Син засновника, Сільвіо Беніньйо Креспі, пішов ще далі й ухвалив рішення, нетипове для тієї епохи: кожна родина робітників отримала не місце в спільному бараку, а власний будинок із садом. Для робітничого класу того часу це була справжня розкіш.
Селище Креспі д'Адда стало не просто місцем роботи, а повноцінною громадою. Тут з'явилися школи, церква, громадська пральня, спортивні майданчики та навіть лікарня. Для себе родина Креспі звела розкішну віллу, схожу на середньовічний замок, з якої відкривався краєвид на все селище.
Селище отримувало електроенергію від власної гідроелектростанції, ставши одним із перших місць в Італії з електричним освітленням. У найкращі часи фабрика працювала на 1 200 механічних ткацьких верстатах і забезпечувала роботою близько 4 000 людей.
Проте ідилія тривала не вічно. У 1929 році Велика депресія разом із жорсткою економічною політикою фашистського режиму змусили родину Креспі продати весь комплекс. Із часом будинки перейшли у приватну власність місцевих мешканців.
У 1995 році селище через свою унікальну історичну та архітектурну цінність було внесене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Саму фабрику остаточно закрили у 2004 році.
Сьогодні Креспі д'Адда – одне з найкраще збережених індустріальних селищ Європи, розташоване між Міланом і Бергамо. Селище й досі заселене, а серед його мешканців – нащадки перших робітників фабрики.
Раніше УНІАН писав, що у місті, де мешкає близько 2512 людей, діють одні з найдивніших правил. Там заборонено тримати котів, а ховати померлих на місцевому цвинтарі не можна ще з 1950 року – через побоювання, що тіла, які не розкладаються через сильний холод, можуть містити активні штами вірусів. Через часті візити білих ведмедів місцевим жителям доводиться носити зброю, щойно вони виходять за межі поселення.