Людство вступає в нову космічну епоху, хоча багато хто досі скептично ставиться до досягнень минулої.
На тлі недавньої космічної місії "Артеміда-2" багато хто міг задатися питанням: а чи справді люди були на Місяці і чому з тих пір туди не поверталися? Дійсно, незважаючи на десятиліття розвитку технологій, пілотовані польоти за межі навколоземної орбіти залишаються рідкістю, що лише підживлює всілякі конспірологічні теорії.
Експерти з CNN Science пояснили, з якими ризиками пов'язана повторна висадка на Місяць, правда чи ні, що американці втратили частину космічних технологій, і з чим пов'язаний зростаючий інтерес до місячних місій в останні роки.
Незважаючи на скепсис, існує безліч незаперечних доказів висадки людини на поверхню Місяця.
По-перше, на Землю було доставлено майже 400 кілограмів місячного ґрунту, який вивчили лабораторії різних країн, зокрема СРСР – зразки такого обсягу технічно не могли бути доставлені безпілотними машинами.
По-друге, навіть радянські вчені фіксували телевізійний сигнал з поверхні Місяця в реальному часі, підтверджуючи передачу з відстані понад 400 тисяч кілометрів.
Крім того, на поверхні супутника досі працюють встановлені американцями лазерні ретрорефлектори – спеціальні дзеркала, на які з Землі направляють лазери для точного вимірювання відстані до Місяця. І знову-таки, установка цієї апаратури була б неможлива без людської присутності.
Чому НАСА припинило польоти на Місяць
Після завершення програми "Аполлон" у 1972 році пілотовані польоти дійсно призупинилися аж до квітня цього року – на цілих 56 років!
Причому головною причиною такої тривалої перерви фахівці називають не технології, а, як не дивно, політику. Справа в тому, що місячні програми вимагають багаторічного фінансування та чітко визначених завдань, чого не відбувалося через нестабільність у внутрішній політиці США та закінчення космічної гонки з СРСР. Далі – детальніше щодо кожного пункту.
Отже, однією з ключових причин затримки у поверненні на Місяць є відсутність довгострокових космічних стратегій.
Кожні кілька років цілі НАСА радикально змінювалися залежно від чинного політичного керівництва США: одні президенти повертали пріоритет Місяцю, виділяючи для цього гроші з національного бюджету, інші, навпаки, скорочували фінансування на користь інших статей витрат.
У результаті проекти або закривалися, або починалися заново – нерідко з нуля. Так, наприклад, у 2004 році, за адміністрації Джорджа Буша-молодшого, з’явилася програма "Сузір’я", пізніше скасована за Барака Обами, а потім знову відроджена в іншій формі вже в рамках "Артеміди".
Варто уточнити, що про одні США ми говоримо не без причини: достатньо згадати, які країни були на Місяці за всю історію пілотованих програм (тільки Штати – 6 разів). І навіть сьогодні висадку на Місяць планують, по суті, лише США і Китай, але про це трохи пізніше.
А ось повторити програму "Аполлон" у її первісному вигляді сьогодні неможливо – і не тому, що "технології загубилися", а через підвищені стандарти надійності. Сучасні місії вимагають набагато складнішої електроніки, систем безпеки та обчислювальних потужностей, тоді як у 1970-х як США, так і СРСР багато в чому йшли на підвищений ризик, підстьобувані взаємною конкуренцією.
Навіть сьогодні політ на Місяць залишається вкрай ризикованим: понад половина спроб посадки на нього завершувалися невдачею, а після катастроф шатлів "Челленджер" у 1986-му та "Колумбія" у 2003-му вимоги до безпеки стали набагато суворішими.
Втім, не настільки важливо, скільки разів люди були на Місяці: адже космонавти вже понад 25 років живуть і працюють на МКС, а їхній досвід активно використовується при підготовці майбутніх місій. І це лише одна з ключових відмінностей сучасних місячних програм від десятиліть спроб, що послідували за "Аполлоном".
Їхня нова мета – не разове висадження, а створення інфраструктури для довготривалого перебування людини. Відповідно, посадкові модулі розробляються з розрахунком на те, щоб залишатися на поверхні Місяця і в майбутньому стати частиною постійних баз та дослідницьких станцій.
Більше того, важливу роль тепер відіграє й комерційний сектор: НАСА почало працювати з приватними компаніями, зокрема SpaceX і Boeing, оскільки вони довели свою ефективність і порівняно вигідне співвідношення витрат і результатів.
Але все ж головною зміною з часів "Аполлона", яка сьогодні знову підштовхує США до відновлення масштабних місячних програм, залишається те саме, що колись запустило першу хвилю космічних досягнень, – політичне суперництво.
США формують міжнародні угоди Artemis Accords, до яких одразу ж приєдналися десятки країн-союзників, тоді як Китай планує власну пілотовану висадку до 2030 року. Хоча формально йдеться про мирне освоєння космосу, посилюється конкуренція за лідерство в новій епосі, що може стати додатковим стимулом для повернення людини на Місяць.