Радянський атомний підводний човен К-222 (проєкт 661 "Анчар", за класифікацією НАТО – Papa) увійшов в історію як найшвидший підводний човен усіх часів. Під час випробувань він досяг рекордної швидкості 44,7 вузла – показника, який досі не перевершено. Однак ставка на швидкість замість скритності зрештою зробила човен вразливим і прирекла проєкт на згортання, пише 19FortyFive.
Швидкість замість тиші
К-222 створювався наприкінці 1950-х років як відповідь на протичовнові можливості ВМС США. Радянське керівництво прагнуло отримати підводну платформу, здатну швидко прориватися до узбережжя противника, завдати ракетного удару та так само стрімко відійти.
Човен мав титановий корпус – інноваційне на той час рішення – та два ядерні реактори. Його довжина становила 107 метрів, а на борту розміщувалися крилаті ракети. Для порівняння, більшість сучасних підводних човнів розвивають швидкість у межах 25–35 вузлів.
Фатальний недолік – шум
Однак надвисока швидкість мала зворотний бік. Під час руху понад 40 вузлів виникала сильна кавітація гвинта, що спричиняла вібрацію та свист. Рівень шуму всередині човна сягав близько 100 децибелів – як у нічному клубі. Це робило субмарину легкою ціллю для виявлення.
Крім того, титановий корпус виявився надзвичайно дорогим і складним у виробництві. Для зварювання доводилося створювати спеціальні герметичні камери з інертним газом, що суттєво підвищувало вартість проєкту.
Єдиний у своєму класі
У результаті було побудовано лише один човен цього типу. Попри рекордну швидкість, К-222 не став основою для серійного виробництва. У 1980-х роках через проблеми з реактором та високу вартість експлуатації його поступово вивели зі складу флоту, а остаточно списали у 2010 році.
Експерти зазначають, що історія К-222 стала важливим уроком для військово-морського кораблебудування: у підводній війні швидкість без тиші є радше недоліком, ніж перевагою. Сучасні атомні субмарини роблять ставку на малопомітність і технологічну збалансованість, а не на рекордні показники ходу.
