Лицарі Середньовіччя у нас зазвичай асоціюються зі шляхетними воїнами і героями в сяючих латах. Але за їхньою бравою зовнішністю ховається й інший, цілком життєвий, бік. Наприклад, кажуть, що їм нерідко доводилося ходити до туалету просто в обладунках - зняти броню було не так-то просто. Чи правда це - розбираємося нижче.
Що у лицаря під обладунками
Обладунки лицарі не вдягали на голе тіло - під ними вони носили піддоспішний одяг, який іноді складався з кількох шарів. Наприклад, це могла бути стьобана куртка, набита тирсою або обрізками тканини. Піддоспішний одяг пом'якшував удари і захищав тіло від жорстких металевих пластин. До цього одягу вже за допомогою ременів і шнурків кріпилися складові елементи латного костюма.
Іноді також поверх піддоспішника лицар одягав кольчугу - гнучку броню з тисяч переплетених металевих кілець. У більш ранні часи кольчуга була основним обладунком, а пізніше стала додатковим захистом від розрізів і прострілів на стиках лат. Були також м'які підкладки в шоломі та наручах, набедренниках та наголінниках.
З огляду на те, скільки всього було вдягнуто на лицарях, цілком логічним видається запитання: "Як люди ходили в туалет в обладунках?" Існує думка, що вони справляли потребу, не знімаючи їх.
Як лицарі в обладунках ходили в туалет
Безумовно, обладунки були важкими і в них було не дуже зручно, але лицарі у своєму "обмундируванні" могли вільно рухатися і навіть танцювати. Тому розповіді про те, що бравий воїн не міг піднятися без допомоги зброєносця, а саджати лицаря на коня потрібно було ледь не підйомним краном, сильно перебільшені.
Лицар у броні міг також спокійно справляти і природні потреби - конструкція лат передбачала це. Можна було, наприклад, зняти лише нижню частину обладунків або ж відкинути рухомі пластини в області паху. Щоправда, так іноді бруднилася спідня білизна, але все-таки повністю знімати обладунки не було потрібно.
Конструкції лат дещо могли відрізнятися, залежно від "спеціалізації" лицаря:
- у кінних лицарів у ділянці паху броня мала рухомі пластини - їх відкидали, не знімаючи всього спорядження;
- у піхотинців тазова частина була закрита, тож їм доводилося знімати нижні елементи обладунку, або ж користуватися легкими "спідницями" з тканини, які відкидалися;
- у спеціальних обладунках були відкидні або знімні частини, які полегшували доступ у потрібних ситуаціях.
Авжеж, в умовах Середньовіччя, які рідко були комфортними, лицарі часто стикалися з хворобами, особливо під час довгих походів. Хворіли, зокрема, і на дизентерію. У цьому випадку хлопцям не завжди вдавалося добігти до туалету, а якщо це відбувалося під час бою, то, на жаль - залишалося сподіватися лише на міцність броні.
Якщо говорити про те, як часто лицарі приймали душ, то в Середньовіччі з цим дійсно були проблеми. Вода, звісно, була, але мило було дорогим, та й умови, як такі, можна було знайти не завжди. Але стверджувати, що люди, а особливо знать, не милися роками - це неправильно.
Лицарі намагалися стежити за собою настільки, наскільки їм дозволяли обставини. Вони могли бути брудними одразу після битви, але після неї чи тривалих походів обтиралися вологими ганчірками, купалися в річках, приймали примітивні ванни.
Було, звісно, й таке, коли лицарі добровільно обмежували себе: у XIV-XV століттях популярним було давати обітниці - приміром, не голитися, не пити вина, не митися або не знімати броню, поки не виконаєш клятву. Але вважати, що всі середньовічні воїни ходили брудними - це помилка, оскільки більшість із них стежила за собою.
Нагадаємо, раніше ми також розповідали, якою була особиста гігієна в Середньовіччі - міфи і правда про життя в ті часи.
