Туркменський вектор Кабміну - гра газоуяви?

Влада у пошуках вирішення газової проблеми націлилася на призабутий Туркменістан. Причому Ашхабад сам шукає шляхи диверсифікації поставок, намагаючись зняти тиск «Газпрому». Начебто є передумови для співробітництва, якби не одне але - газ цієї країни, зациклений на трубопроводах СРСР, давно зафрахтований Росією...

У пошуках варіантів вирішення газової проблеми, що робиться з великим запізненням - років так на 20, влада України продукує все нові і нові ідеї, втім, не забуваючи про старі джерела. Крім «ультимативних» щодо Росії ініціатив, серед яких і звернення в міжнародний арбітраж, і продаж власного газу, і денонсація Харківських угод, і готовність приєднатися до третього енергопакету ЄС, і активізація розробок нетрадиційних вуглеводнів, прозвучала націленість на туркменський газ. Причому з великим застереженням - Туркменія, мовляв, сама шукає шляхи диверсифікації своїх поставок, намагаючись зняти тиск «Газпрому». Це дійсно так. І все б нічого, якби не одне але - газ цієї країни, зациклений на трубопроводах СРСР, давно зафрахтований Росією...

Але влада вбачає ряд можливостей змінити ситуацію. Як заявив в рамках київської зустрічі в серпні ц.р. з віце-прем`єр-міністром, міністром закордонних справ Туркменістану Рашидом Мередовим прем`єр-міністр Микола Азаров, Україна розглядає кілька варіантів поставок - як за традиційними маршрутами, так і з урахуванням перспективи будівництва Каспійсько-Чорноморської газопровідної системи. Причому із застереженням - у міру розвитку економіки, наша країна буде готова приймати фінансову участь у реалізації цього проекту.

Ось таким чином влада «клеїть» Туркменістан, який колись «втратила», мабуть, від великого розуму. Експорт туркменського газу в Україну був припинений в 2005 році. Всі попередні переговори про відновлення поставок були нерезультативними, але вигода пряма - собівартість видобутку середньоазіатського газу значно нижче, ніж у Росії. Нинішня влада розрив відносин з Ашхабадом ставить у провину уряду Тимошенко, що не зовсім так, але і без минулих настроїв позагравати з опозиціонерами Туркменбаші не обійшлося. Головним в охолодженні відносин з Туркменією стала, відверто кажучи, непорядна поведінка, ще далеко до приходу «помаранчевих», різних мастей українських чиновників, які часто не поспішали виконувати свої зобов`язання перед Ашхабадом.

Невдоволенням Туркменістану, звичайно ж, скористалася Росія. Вона зафрахтувала весь туркменський газ, що було їй особливо зручно зробити - поставки цього блакитного палива зациклені на газотранспортній системі СРСР. Ставши практично господарем туркменских вуглеводів, Кремль почав диктувати умови цій країні як в плані обсягу закупівель, так і ціни. Ашхабад обурювався, але й тільки. Останньою «краплею» став вибух в квітні 2009 року на газопроводі «Середня Азія-Центр», по якому йшли поставки в РФ. Ашхабад звинуватив в цьому Москву. І причини зробити це в нього були. Криза, «сланцева революція», високі докризові договірні ціни туркменських кубометрів і їх обсяги вже обтяжували Кремль. Європа скорочувала закупівлі, а зріджений газ з Катару продовжував перекроювати газовий ринок. Відлунням вибуху стало припинення поставок газу туркменською стороною, які відновилися 9 січня 2010.

Тим не менш, Ашхабад став активно шукати вихід для свого газу на ринки без участі «ненадійного друга», який продовжував знижувати обсяги закупівлі і пробував накласти лапу на ряд туркменських проектів. Серед них - Трансафганський газопровід (TAPI), який повинен пройти через території Туркменії, Афганістану, Пакистану та Індії, а Європейська комісія націлилася на Транскаспійський газопровід в обхід Росії. Він пройде з Туркменії в Азербайджан без делімітації шельфу Каспійського моря. Всі проекти експерти оцінюють як сумнівні, наприклад, ТАРІ.

Не останнє місце займає і проект Nabuccо, учасником якого має намір стати Ашхабад. І Європі, і Туркменістану він вигідний. І для України він теж міг би стати довгоочікуваною диверсифікацією. Але для цього потрібно згадати про ініціативи Юлії Володимирівни. Ще в 2008 році, будучи прем`єр-міністром України, вона запропонувала ЄС реалізувати спільний проект "Білий потік", який проходив би по території нашої країни і об`єднав Туркменію і Європу. Планувалося, що трубопровід прокладуть з Туркменістану через Каспійське море в Азербайджан, потім у грузинський портат Супса, а далі по дну Чорного моря через Крим в напрямку Європейського Союзу. Єврочиновники сприйняли ініціативу з інтересом і обіцяли розглянути можливість її реалізації. Але незабаром українська влада якось знизила оберти в діалозі, а потім тема і зовсім не піднімалася. Може стоїть реанімувати ініціативу - з невеликим обсягом Nabuccо і паралельною роботою «Білого потоку» можна б було отримати прекрасний результат в плані нових джерел постачань газу.

На ділі, Україна фактично втратила туркменський транзит. Швидше за все, тепер повернення до статусу кво, який існував раніше, не буде. Ситуація змінилася. Туркменістан, навчений гірким досвідом транзиту через Україну, навряд чи захоче наступати на ті ж граблі. Звідси й інтерес до інших проектів.

М.АЗАРОВ самим надійним і дешевим шляхом транспортування азіатських вуглеводнів до Європи вважає українську ГТС: "Немає нічого більш надійного, ніж наша газотранспортна система, яка зараз може постачати 140 млрд. куб. природного газу, а після реконструкції її потужність може бути збільшена до 200 млрд. куб. м". Але на таку «замануху» Ашхабад навряд чи поведеться. При цьому він чудово знає, що його транзит по нашій трубі поки можливий тільки за участю "Газпрому". А російський монополіст, найімовірніше, не піде на поступки, особливо в умовах активної конфронтації Києва і Москви.

До речі, і влада це визнає, раз відкрито заявляє - Київ продовжує переговори з Москвою щодо відновлення поставок туркменського газу. Тобто, спроба поки залишається в стадії спроби. Так що цей варіант виходу з «газової» тупикової ситуації, схоже, не пройде.

Віктор Янукович має намір відвідати Туркменістан 12-13 вересня. Може, традиційний «тет-а-тет» президентів привнесе в газовий процес щось обнадійливе. Прецедент є. У березні відбулося друге засідання міжурядової українсько-туркменської комісії з економічного співробітництва. Як зазначав з результатами зустрічі перший віце-прем`єр Андрій Клюєв, туркменська сторона запросила українські компанії брати участь в тендерах по розвідці і розробці родовищ нафти і газу, також досягнута домовленість опрацювати можливості участі наших підприємств спільно з ГК «Туркменгаз» і ДК «Туркменнефтегазстрой» в ряді проектів будівництва газопроводів. Зокрема, мова йде про можливість поставок трубної продукції і технологічного устаткування.

І якщо газові фантазії Кабміну під великим питанням, то нашим металургам, швидше за все, пощастить. Вже не знаю, чим відгукнуться в гаманцях роботяг метпідприємств такі контракти (та й у держбюджеті теж), а за олігархів-металістів хвилюватися не варто...

Нана Чорна (УНІАН)

УНІАН в Google News