Сорок років тому ЧАЕС стала епіцентром найстрашнішої ядерної катастрофи в історії. Тепер вона знов у фокусі уваги - і знов через Кремль. Гендиректор ДСП "Чорнобильська АЕС" Сергій Тараканов розповів УНІАН про головні загрози на станції.
У 1986 році сталася Чорнобильська трагедія - найбільша техногенна катастрофа в історії, яку Кремль спочатку створив халатним відношенням до заходів безпеки, а потім намагався приховати, за сприяння міжнародних чиновників, яким так було просто зручніше.
Але ЧАЕС знов у фокусі уваги - і знов через Кремль, який взявся вже за відвертий "ядерний тероризм". Росіяни роблять це вже не ховаючись. Але міжнародні організації все одно воліють цього не помічати. А відсутність покарання для агресора сприяє новим провокаціям та "грою з вогнем".
До сорокових роковин аварії УНІАН поспілкувався з генеральним директором ДСП "Чорнобильська АЕС" Сергієм Таракановим та розпитав його про головні ризики, які росіяни створюють для об’єкта та для усієї України.
Про наслідки удару російським дроном по Новому безпечному конфайнменту (НБК), готовність українських служб діяти в разі повторного удару та вартість відновлення "захисної мембрани", а також про прифронтовий побут робітників ЧАЕС і майбутнє станції й Зони відчуження, де вже встановлюють сонячні панелі (вперше за 40 років ЧАЕС буде сама генерувати електроенергію, хоч і в інший спосіб) - читайте у нашому великому інтерв’ю.
Почнемо з головного - щодо загроз з боку Росії для ЧАЕС. Яка ситуація з відновленням НБК після російських ударів?
Ситуація контрольована. Але внаслідок атаки 14 лютого 2025 року - влучання дрону та пожежі - НБК втратив повну герметизацію. Хоча термін експлуатації об’єкту "Укриття", відповідно до документації, в нас встановлено до кінця жовтня 2029 року. Це давало би нам час для безпечної підготовки демонтажу окремих нестабільних конструкцій.
То у якому стані ці конструкції та НБК після удару РФ? Бо є думки від фахівців, що 40-річні конструкції та сам НБК можуть тепер просто завалитися. Ви з цим, схоже, не згодні? НБК та "Укриття", попри все, вистоїть?
Коли Greenpeace випустив такі кричущі заголовки, ми випустили відповідний прес-реліз. Бо ми, передусім, оперуємо технічними термінами.
"Вистоїть" що? Є саркофаг - він же об’єкт "Укриття". Це сорокарічна конструкція, яка зводилася у 1986 році, впродовж 206 днів після Чорнобильської катастрофи в умовах шалених радіаційних полів.
Звісно, що у той час у тих умовах було неможливо дотримуватися всіх будівельних норм. Тому "Укриття" має оці так звані "нестабільні конструкції", частина з яких тримається без надійних з’єднань - лише за рахунок сил тертя.
У 2008 році проводилися стабілізаційні заходи. Хоча після цього відбувалися інциденти. Наприклад - у 2013 році, коли частина даху обвалилася після сильного снігового навантаження. Але зараз немає жодних умов, щоб щось обвалилося.
Ми ведемо моніторинг цих конструкцій, і без зовнішнього впливу нічого обвалитися не повинно. Хоча через нас літають ракети і дрони, і у будь-який момент може щось впасти. І ніхто не зможе дати тоді гарантію, що ці споруди вистоять.
Як ви вважаєте, сама ця російська атака - це була випадковість, провокація, так би мовити, військово-політична або цілеспрямована спроба перевірити НБК та "Укриття" на міцність? Що можна сказати за підсумками дослідження ситуації?
Важко вгадати, що у голові в агресора, але, з огляду на характер удару, це не виглядало як випадковість. Можна припустити, що це була перевірка нашої стійкості та реакції світової спільноти. Ми продемонстрували готовність діяти в екстремальних умовах. Наслідки ми подолали досить швидко - у плані гасіння пожежі.
Ми вважаємо, що територія будь-якої атомної станції, включно з Чорнобильською, не має бути полем бою. Але, на жаль, це вже відбувається. Це акт ядерного тероризму з боку Росії.
Якщо ж це було навмисно, в якості тесту більш потужного удару, то що тоді станеться в разі прямого удару дронами або ракетами? Чи готові ми як держава та ви як ЧАЕС до того, що ситуація може піти по найгіршому сценарію?
А чому ми маємо бути готові до цього? Жодна атомна станція у світі не проєктувалася для того, щоб її обстрілювали дронами чи ракетами. І якщо ми скажемо, що "готові", то це буде запрошення - "давайте, обстрілюйте". Але ми проти цього. Я зустрічався на нарадах з генеральним директором МАГАТЕ і казав йому, що МАГАТЕ повинно жорсткіше реагувати на прояви агресії. Не може ставати атомна станція полем бою.
Якщо якась важка ракета типу "Іскандеру", "Кинджалу" чи "Калібру" попаде прямо в НБК, зруйнує зовнішню оболонку та попаде в об’єкт "Укриття", то він, звісно, буде зруйнованим, як буде зруйнована будь-яка будівля.
Після цього паливновмісні маси, яких декілька сотень тонн знаходиться всередині об’єкту "Укриття", а також пил, який там є, здійметься у повітря, сформує хмару, яку вітер може віднести у будь-якому напрямку.
Нагадаю, що першою, хто детектував аварію у 1986 році, була Швеція, у той час як СРСР намагався все приховати. Тобто тоді за 5-6 діб радіоактивна хвиля з Чорнобилю досягла аж Скандинавії. Куди буде вітер в разі утворення нової хмари - ми не знаємо.
Але ж якісь алгоритми дій є на випадок такої надзвичайної ситуації?
Алгоритми є - в нас є аварійний план реагування. В нас, крім персоналу ЧАЕС, є Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Ми знаємо, що робити. Відповідні тренування регулярно проводяться.
Ось про тренування й хотів спитати далі - повідомлялося, що оці тренування активно проводяться, що Україна начебто готує закупівлю препарату Entolimod від наслідків променевої хвороби. Це виглядає як певна активізація підготовки до найгіршого. Чи це все поточна робота і просто так співпало?
Про тренінги можу підтвердити - це відкрита інформація. Ми співпрацюємо з національним центром радіаційної медицини, який розташований у Києві. Ми дійсно відпрацьовуємо реагування на можливі інциденти. Це рутинна робота. Будь-яка атомна станція цим займається, і ми не виключення.
А щодо ліків - ЧАЕС їх не закуповувала, а якщо хтось і закуповував, то прокоментувати це, на жаль, не можу.
Щодо рутинних справ - НБК створювався, зокрема, і задля демонтажу радіоактивних залишків після аварії 1986 року. Чи продовжується ця робота, з огляду на загрози та навіть удари Росії по НБК?
Так, дійсно, старий саркофаг та згадані мною нестабільні конструкції, відповідно до плану, потрібно було демонтувати, а потім вже щось робити з паливновмісними масами, які знаходяться всередині об’єкту "Укриття". Саме для цього, дійсно, НБК й створювався й тому термін експлуатації для нього встановлювався аж сто років - щоб нам та нашим нащадкам вистачило часу таку складну роботу зробити.
На момент удару дроном в нас ще продовжувалася підготовка інфраструктури для демонтажу. В нас був пілотний проєкт - так званий "Ранній демонтаж". Ми планували розібрати одну ділянку з нестабільною конструкцією, найбільш просту й легку для реалізації проєкту, щоб опрацювати технологію демонтажу у цих умовах. Бо всередині там шалені радіаційні поля.
Але оскільки НБК функцію герметизації поки що втратив, то такі роботи проводити не можна. Роботи призупинені.
А який стан справ на ЧАЕС з точки зору фінансів та поточної діяльності - чи немає недофінансування та дефіциту кадрів, на тлі військових загроз? Чи все у вас добре за межами безпекової тематики?
Дуже сумніваюся, що є зараз хоч хтось у країні, в кого все добре. Але ми всі працюємо навіть у тих умовах, що склалися. ЧАЕС це організація, яка фінансується з державного бюджету України, а тому теж має певні проблеми з достатністю фінансового забезпечення і для зарплат, і для сплати за електроенергію, і для інших виплат.
По року прогнозуємо певний дефіцит фінансування. Але ми працюємо з Державним агентством управління Зоною відчуження, яке підпорядковане Міністерству енергетики, щоб закрити цей дефіцит у другому півріччі. Сподіваємося, що саме цей рік - рік сорокаріччя катастрофи - нам вдасться пройти з повним забезпеченням фінансування.
Щодо кадрів - так, є дефіцит кадрів. Як і всюди. Але намагаємося закривати найбільш критичні вакансії. Славутич - це "місто енергетиків". Там залишилося багато фахівців після зупинки енергоблоків ЧАЕС. Ми намагаємось балансувати і маємо достатню кількість персоналу для функціонування, відповідно до умов ліцензії.
Чи є фінансова підтримка від закордонних донорів?
Вони не фінансують експлуатаційні витрати. Вони фінансували створення інфраструктури - наприклад того ж НБК, Сховища відпрацьованого палива №2 (СВЯП-2), станцію переробки рідких радіоактивних відходів, комплекс з переробки твердих відходів тощо.
Тобто майже вся інфраструктура для зняття з експлуатації блоків №1, №2 і №3, та для підтримки у безпечному стані блоку №4, була профінансована міжнародними партнерами. Зараз ми проводимо з ними роботу щодо отримання коштів на відновлення НБК після атаки дрону. Але поточне фінансування нашої діяльності - це тягар для державного бюджету України.
Щодо відновлення НБК - у ЗМІ "гуляють" різні цифри. Називають потребу до 700 мільйонів євро або доларів. Яка потреба насправді?
Після влучання дрону ЄБРР, який є адміністратором міжнародної допомоги для ЧАЕС, попросив французькі компанії Bouygues та Vinci, що у складі консорціуму Novarka будували НБК, долучитися до оцінки пошкоджень конфайнменту та розробки технічних підходів для його відновлення.
Ці компанії таку роботу провели, і нещодавно - у березні - презентували у Лондоні свої результати. З хороших новин - вони визнали, що існує можливість відновлення НБК. А з поганих - це буде доволі дорого коштувати. Проте, оскільки на сьогодні ще не до кінця опрацьовані технічні підходи, точної вартості робіт немає.
Основна складність у тому, що арка НБК збиралася не на місці над об’єктом "Укриття", а у 327 метрах поруч, де не такі високі радіаційні поля. Потім вона була насунута на об’єкт "Укриття" по рейках. Вага арки - 36 тисяч тонн, і вона є найбільшою пересувною конструкцією у світі.
Але зараз пересувати ми її не плануємо. Ми не хочемо відкривати об’єкт "Укриття" для атак ворожих дронів, бо НБК спрацював саме як захисна споруда. Власне, ремонтувати НБК над об’єктом "Укриття" означає робити це у тих умовах, які не планувалися. А радіація там дуже висока - до 1 мілізіверта на годину.
Тобто робітник, який там працюватиме, нахапається за 20 годин річну дозу опромінення, і буде вимушений зупинити роботу на рік. Плюс, мембрана вигоріла на досить значній площі.
Все це, на тлі опрацювання технічних підходів, призводить до утворення досить значного діапазону вартості таких робіт. Тому й з’явилася цифра від 300 до 700 мільйонів євро у звітах французьких компаній. ЄБРР цей діапазон усереднює до 500 мільйонів для зручності.
Бюджет цей буде уточнений через 18 місяців. Але на останній конференції донорів вже було погоджено укладання контракту з французькими компаніями на ранні інжинірингові та закупівельні роботи, під час яких й буде уточнено проєктний пакет для виконання ремонтних робіт.
Ви кажете, що це дуже небезпечна зона для людини. Чи є якісь сучасні роботизовані засоби, які полегшать ці роботи? Бо у наш час доступні буквально роботи, НРК та будь-які дрони для різних робіт без залучення людини…
Так, французькі компанії пропонують зараз концептуально розробити механізми, які б дозволили роботизувати деякі роботи у цій зоні та мінімізувати залучення людини-робітника.
Тобто певне ноу-хау в нас буде?
Так, сам НБК є шедевром інженерної думки, а нові виклики дають змогу нашим та французьким інженерам ще раз проявити себе та вигадати щось, чого раніше не було.
Повертаючись до теми грошей - було раніше обговорення щодо фінансування донорами нових сховищ для радіоактивних відходів. Яка тут ситуація?
Так, дійсно, за підтримки донорів вже було побудоване сховище СВЯП-2 в межах минулого проєкту допомоги. До речі, я був керівником проєкту будівництва цього сховища від американської компанії Holtec International. У 2020 році ми отримали ліцензію на експлуатацію. Воно вже працює.
Воно потрібне, щоб туди перемішувати зі сховища СВЯП-1 відпрацьовані паливні збірки, яких там зберігається 21 тисяча. Це те ядерне паливо, яке залишилося після зупинки енергоблоків ЧАЕС.
А СВЯП-1 - це таке величезне старе сховище вологого типу, де охолодження здійснюється водою. Для цього потрібні насоси, яким потрібна електроенергія. Тому кожного блекауту ми змушені переходити на резервне живлення, щоб забезпечувати охолодження. Та й сама та будівля була розрахована на 20 років, а пройшло вже 40 років від її побудови.
СВЯП-2 це вже більш сучасне сховище сухого типу, яке дозволяє зберігати відпрацьоване паливо сотні років без будь-якого зовнішнього охолодження. І наше завдання перемістити всю 21 тисячу збірок зі СВЯП-1 до СВЯП-2. Незважаючи на те, що процес було перервано під час окупації та протягом року після цього, роботи зараз продовжуються і ми, на сьогодні, перемістили вже 28% збірок. Тобто вже більше 6 тисяч збірок.
Є ще Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива, яке до ЧАЕС відношення не має, хоча теж знаходиться у Чорнобильській зоні відчуження - розташоване у 20 кілометрах від ЧАЕС. Належить воно компанії "Енергоатом". Його теж будувала Holtec International. Воно призначено, щоб там зберігати відпрацьоване паливо з інших українських АЕС, яке раніше вивозилося до РФ на переробку.
Воно теж працює, і, слава Богу, що ми встигли його ввести у експлуатацію у 2022 році. Технологічний цикл діючих АЕС вимагає раз на рік відпрацьоване паливо вивантажувати, яке дуже гаряче й вимагає охолодження. Звісно, є басейни для охолодження на самих АЕС, але їхня ємність обмежена - а там вже накопичено палива за 4-5 років.
Росія, звісно, наше ядерне паливо більше не приймала би, на тлі повномасштабного вторгнення. А без такого сховища атомні станції в Україні довелося б зупиняти, бо просто не було б куди дівати відпрацьоване паливо. Наявність цього сховища дозволяє нашим АЕС працювати.
Щодо електропостачання, яке ви згадали - була інформація, що на ЧАЕС встановлюють сонячні панелі. Це виключно для власних потреб чи ЧАЕС планує повернутися на ринок електроенергії як постачальник?
На даному етапі мова про власні потреби. Обладнання ми отримували як гуманітарну допомогу, а ПРООН проспонсорувала встановлення сонячних панелей. Ті панелі на 2 мегавати сонячної енергії, які нам майже встановили (ще місяць, і будемо вже вмикати станцію у роботу), дозволять нам зменшити наші платежі за електроенергію, які становлять досить суттєвий відсоток нашого річного бюджету.
Але мови поки немає про те, щоб ми виходили на ринок електроенергії. Таких планів зараз в нас немає, але я не виключаю, що колись вони з’являться. Зараз ми просто не можемо займатися всім одночасно.
Нам урядом доручено знімати з експлуатації енергоблоки ЧАЕС та перетворювати об’єкт "Укриття" на екологічно безпечну систему - чим і займаємося.
А ви, як генеральний директор, як взагалі бачите майбутнє ЧАЕС та Зони відчуження? Роковини аварії - гарний привід для таких роздумів.
Вважаю, що унікальний статус Чорнобильської зони потрібно використовувати. Це такий одночасно індустріальний та екологічний кластер. Зону відчуження потрібно перетворювати на "Зону розвитку".
Тут достатньо місця, зокрема, для "зеленої генерації". І тут є інфраструктура для розміщення нових ядерних енергоблоків - і водних ресурсів в нас достатньо, і енергомережа розгалужена. Тут також буде спрощений процес отримання дозволів від місцевих громад, адже ніяких громадських слухань у Зоні відчуження проводити не потрібно. Цю унікальну зону потрібно буде у майбутньому використовувати.
Ви допускаєте встановлення нових енергоблоків. Мова не про так звані "малі модульні реактори" (ММР), про які зараз багато говорять у світі?
Не можна встановити те, чого немає. ММР - це такий маркетинговий "хайп" зараз, який я не підтримую. Вважаю, що, з урахуванням уроків Чорнобильської аварії, ми повинні працювати виключно з апробованими технологіями. Доцільніше було б побудувати перевірені реактори великої потужності з високим рівнем безпеки.
Ви раніше вже згадували місто Славутич. Якщо буде розвиватися Зона відчуження, то буде розвиватися й місто-супутник ЧАЕС. Яка там ситуація зараз з точки зору населення й рівня життя, на тлі окупації, обстрілів та інших викликів?
Славутич був побудований на заміну міста Прип’ять, яке після 1986 року опинилося у забрудненій зоні. Ще радянська влада, за допомоги всіх республік Радянського Союзу, вирішила після аварії побудувати нове місто-супутник ЧАЕС приблизно у 50 кілометрах від станції.
До речі, тоді ніхто не зважав, що між станцією та Славутичем буде знаходитись територія Республіки Білорусь. Через це в нас після повномасштабного вторгнення сталася неприємна логістична проблема.
До цього наш персонал на вахту їздив електричкою двічі на тиждень, перетинаючи кордон (без зупинок і перевірок). Зараз цей шлях недоступний - їздимо автобусами через Десну та Вишгород. Замість 40 хвилин - 5-6 годин. Через що ми перейшли на довші вахти по 10-13 діб. Це нам сильно ускладнило життя. Ми облаштували місця для проживання персоналу безпосередньо на майданчику.
Повертаючись до теми Славутича - на ЧАЕС працює близько 2200 працівників, більшість з яких живе у місті. Крім того, у Славутичі є підрозділ, який раніше був частиною ЧАЕС, а зараз відокремлений від нас. Це філія "Атомремонтсервіс", яка належить НАЕК "Енергоатом". Це ще біля тисячі працівників.
А загалом у Славутичі проживає біля 20 тисяч людей. Це менше, ніж було. Бо через повномасштабне вторгнення частина людей виїхала. Але частина людей навпаки приїхала - багато тимчасово переміщених осіб, якими опікується місцева влада. Є у місті проєкти з будівництва нового житла на донорські кошти. Єврокомісія дуже допомагає. Не можу сказати, що місто розвивається, але воно точно живе.
Тримаємося, віримо, що після перемоги Славутич, як "місто енергетиків", знову стане "точкою збірки" для нового енергетичного хабу, який ми всі дуже хотіли б бачити у Чорнобильській зоні відчуження.
Останнім часом ми чуємо багато про військову загрозу з боку Білорусі - що про це думають на ЧАЕС та у Славутичи, адже територія РБ, як ви кажете, буквально перетинає ваш шлях на роботу? Чи спостерігаєте ви якесь таке загрозливе "ворушіння" з білоруського боку кордону?
Звідси нам важко побачити, що там за кордоном, хоча повітряні тривоги почастішали. Славутич, хоч і відноситься до Київської області, але це так званий "анклав" - територіально ми знаходимося на Чернігівщині. А Чернігівщина сильно потерпає від ворожих атак. Ми фактично є прифронтовим регіоном, хоча мало хто про це говорить.
Але ми і до цього не дуже розслаблялися, а зараз - тим більш. Ми знаходимося у зоні відповідальності 12-го Армійського Корпусу. Ми віримо у ЗСУ. Допомагаємо чим можемо і як підприємство, і як громадяни.
Тобто атмосфера напружена, але нових загроз на практиці поки не відчуваєте?
Так. Паніки немає. Загрози поки спостерігаємо виключно з повітря.
Наостанок, розкажіть про ліквідаторів ЧАЕС - чи є ще серед ваших співробітників ті, хто безпосередньо брав участь у ліквідації аварії у 1986 році? Скільки їх ще залишилося "у строю" у рік 40-ї річниці Чорнобильської аварії?
В нас працює 226 ліквідаторів. Але їх є декілька категорій і безпосередньо тих, хто працював на ЧАЕС у 1986 році, залишилося біля 10 осіб.
Чи комунікуєте ви якось з тими, хто вже на пенсії та з родичами тих, хто, на жаль, вже не з нами?
Так, в нас є велике ком’юніті тих, хто вже на пенсії, з родичами. Як з тими, хто живе у Славутичі, так і з тими, хто живе за його межами. Ми підтримуємо з ними зв’язок. Особливо на тлі такої річниці. На 25 та 26 квітня заплановано багато різних заходів пам’яті.
На жаль, станція, як установа з фінансуванням з держбюджету, обмежена у створенні власних соціальних проєктів або іншої підтримки. Законом передбачено, що за це відповідає Мінсоцполітики та відповідні фонди. Але ми нікого не забуваємо. Велика шана всім тим, хто рятував світ у 1986 році.