"Обвал саркофагу над 4 реактором ЧАЕС – фактично неминучий сценарій", - ядерний експерт Грінпіс Шон Берні. Частина 1

Старший ядерний спеціаліст "Грінпіс Україна" Шон Берні розповів УНІАН про страшні наслідки влучання російського дрона у покрівлю Нового безпечного конфайнменту ЧАЕС, ліквідація яких стала справжнім викликом для Європи та світу.

У лютому 2025 року Чорнобильська зона знову опинилася в центрі уваги: російський дрон влучив у Новий безпечний конфайнмент (НБК) – сталеву захисну арку, зведену над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС. В результаті атаки конструкція почала тліти, що порушило її герметичність.

Що це означає на практиці та які ризики й приховані загрози створює для України та усього континенту? Чи загрожує нам витік радіації? Як тепер Україна проводитиме демонтаж нестабільного саркофагу – об’єкта "Укриття", - розташованого безпосередньо під НБК? Про усе це та багато іншого УНІАН розповів старший ядерний спеціаліст "Грінпіс Україна" Шон Берні – фахівець із понад 40-річним досвідом.

З 1996 року він регулярно відвідує Чорнобильську АЕС у складі міжнародних місій. Із 2022 року працює в Україні, досліджуючи та викриваючи ядерні ризики, пов’язані з війною, зокрема російську окупацію Чорнобильської та Запорізької АЕС, роль "Росатома" та бездіяльність МАГАТЕ.

Пан Берні підготував новий звіт щодо наслідків влучання російського дрона у НБК і поділився з УНІАН найсвіжішими відкриттями, деякі з яких викликають обґрунтовану тривогу.

Минулого року Росія цілеспрямовано атакувала ЧАЕС, пошкодивши Новий безпечний конфайнмент (НБК). Які наслідки та загрози це несе?

14 лютого минулого року ми з колегами були на Чорнобильській атомній станції вже через 12 годин після атаки. І коли ми стояли там, дивлячись на цю діру в даху нового безпечного конфайнменту, це, звісно, шокувало. Але ми, як фахівці з ядерної безпеки, також розуміємо, що знаходиться всередині Нового безпечного конфайнменту. І дуже важко по-справжньому усвідомити масштаб радіоактивної загрози, яка міститься всередині НБК.

Його зводили протягом останніх 20 років, щоб ізолювати об’єкт "Укриття" – саркофаг над четвертим енергоблоком. Усередині цієї конструкції знаходиться частина найбільш радіоактивних і небезпечних ядерних матеріалів на всій планеті. Новий безпечний конфайнмент створювався для багатьох цілей, але передусім – щоб стримувати й надійно ізолювати цей ядерний матеріал.

Тому будь-яка атака на цей об’єкт, очевидно, мала спричинити серйозні наслідки. Але того дня ми ще не знали, наскільки серйозними вони виявляться.

І лише впродовж наступних тижнів з’явилося більше розуміння та інформації. Саме це нас турбує найбільше.

Наскільки серйозно пошкодження НБК вплинуло на його головну функцію?

З огляду на тип цього об’єкта, великого викиду радіації у навколишнє середовище не було. Але проблема полягає в ризиках на найближчі місяці та роки.

Зовнішній і внутрішній шари НБК було пробито. У даху є 12-метровий простір, який називається "кільцевим простором". І це не просто звичайний дах будинку. Це гігантська конструкція. Її будівництво коштувало понад 2 мільярди євро. Вона має чітке призначення – підтримувати певні параметри всередині нового безпечного конфайнменту.

Що це означає на практиці? Наприклад, рівень вологості всередині споруди має залишатися нижчим за певну межу. Максимальна допустима вологість там – 40%, тобто її потрібно постійно утримувати на низькому рівні.

Чому це важливо? Підвищена вологість і більша кількість конденсату призводять до корозії – іржавіння сталевих конструкцій усередині. А це вже дуже серйозна проблема, адже об’єкт спроєктований на 100 років експлуатації, і проводити там технічне обслуговування практично неможливо.

Якщо взяти сталеву споруду, наприклад, Ейфелеву вежу в Парижі, її постійно фарбують. Цей процес ніколи не зупиняється: щодня, щомісяця, щороку цю сталеву конструкцію підтримують у належному стані. У новому безпечному конфайнменті так зробити не можна.

Причина в рівнях радіації: вони настільки високі, що там неможливо працювати так, як на звичайному будівельному об’єкті. Це була одна з перших проблем.

У просторі під дахом є шар матеріалу, який і допомагає утримувати вологість нижче 40%. Коли дрон вибухнув – а це була 30-кілограмова бойова частина з вибухівкою – вибух, звісно, пробив отвір. Але потім вогонь поширився дахом по цьому матеріалу.

Наприклад, на північному боці Нового безпечного конфайнменту близько 50% цього матеріалу згоріло – його просто більше немає. І через це того ж дня функціональність об’єкта (тобто те, як він мав працювати) фактично припинилася.

Ми знаємо, що Україна знайшла тимчасовий вихід: цей отвір закрили. Але наскільки це довготривале рішення? І що ще потрібно зробити, аби захистити нас і світ від цієї загрози?

Насамперед варто сказати, що протягом трьох тижнів після 14 лютого для рятувальних служб і працівників Чорнобильської АЕС боротьба з горінням та пожежами була колосальним викликом.

Згорів не лише той шар матеріалу, про який ішлося, а й інші частини об’єкта. Тому їм  [рятувальникам] потрібно було отримати доступ до сталевої конструкції. Єдиний спосіб зробити це – прорізати отвори в покрівельному просторі та в бокових стінах, щоб завести всередину пожежні рукави.

Їм вдалося провести ремонт і накласти латку на великий отвір. Це важливо, адже не дає дощу та снігу потрапляти всередину.

Але тепер є сотні інших ділянок, які також потрібно ремонтувати. Ці роботи триватимуть упродовж наступних місяців, однак це не поверне об’єкт до того стану, в якому він був ліцензований працювати.

Міжнародна спільнота підтримує Україну. Вони мають розробити план, як відновити цей об’єкт. І це надзвичайно складне завдання навіть на рівні розуміння, як саме це зробити, з огляду на рівні радіації.

Сталеву конструкцію свого часу збудували за 400-500 метрів від місця, де вона зараз стоїть. Потім її довелося пересувати рейками. Тому що рівні радіації настільки високі, що довго працювати безпосередньо над реактором неможливо.

Саме тому її й перемістили у 2016 році. У ліцензовану експлуатацію вона увійшла у 2019-му. І вже через шість років стався удар російського дрона.

Як відремонтувати щось над цим небезпечним об’єктом, де рівні радіації такі високі?

Щоб ви розуміли масштаб: якщо ви, наприклад, зварювальник і вам потрібно зварювати сталь, ви маєте працювати на великій висоті та у радіоактивному середовищі. Для працівника ядерної галузі допустима річна доза – у 20 разів вища за ту, яку зазвичай отримуємо ми з вами за рік, тобто 20 мілізівертів.

Але в окремих частинах нового безпечного конфайнменту можна отримати таку дозу опромінення, що, скажімо, вже після 11 годин роботи на цьому все – далі працювати до кінця року людина не зможе.

Тож скільки працівників знадобиться, щоб відремонтувати цю гігантську споруду під час війни? І де взяти цих фахівців?

Так, це дуже складне питання…

Розробка повного проєкту всієї програми ремонту триватиме плюс-мінус наступні 18 місяців, і вже наприкінці цього періоду ми побачимо, що до чого.

Але для Greenpeace абсолютно очевидно одне: доки триває війна, можливостей повноцінно відремонтувати Новий безпечний конфайнмент майже немає.

Чи є вже бодай якесь розуміння, як саме можна виконати ці роботи? І якщо, як ви кажете, під час війни конфайнмент дуже важко відновити, що буде, якщо найближчим часом – протягом року чи близько того – не робити нічого?

Те, чого я навчився, працюючи тут: Україна здатна на все. Але важливо розуміти: йдеться про найгіршу ядерну катастрофу у світі. Тому усунення цих наслідків – це колосальний виклик і для керівництва Чорнобильської зони, і для українського уряду. Саме тому міжнародна спільнота має підтримувати Україну в цьому настільки сильно, наскільки це можливо.

Чинна домовленість передбачає, що до 2030 року об’єкт мають максимально повернути до стану, в якому він був до атаки. Особисто я думаю, що повністю повернути його до попереднього стану, ймовірно, неможливо.

Чому 2030 рік такий важливий? Як я вже згадував, через корозію сталевих елементів і всієї сталевої конструкції. Є прогноз, що саме з 2030 року корозія почне посилюватися.

Проблема в тому, що об’єкт [Новий безпечний конфайнмент] розрахований на 100 років роботи. Але якщо починається корозія, ви вже не можете точно знати, як довго ця споруда зможе функціонувати.

Щоб навести приклад: усередині нового безпечного конфайнменту знаходиться об’єкт "Укриття" – саркофаг. Його збудували трохи більш ніж за 200 днів у 1986 році. Це не було звичайне будівництво, адже через смертельно високі рівні радіації в роботах брали участь десятки тисяч ліквідаторів. Тому бетон і сталь фактично просто укладали безпосередньо на ґрунт або на те, що залишилося від реактора. Тобто жодного повноцінного фундаменту там не було. Це не та споруда, для якої можна легко спрогнозувати, що станеться далі.

Очікувалося, що вона прослужить, можливо, близько 20 років. І весь цей час було відомо, що існує ризик її обвалення – тобто падіння всередину на реактор і радіоактивні матеріали.

Там щонайменше 4 000 кілограмів високорадіоактивного пилу та ядерного палива. Не можна допустити, щоб щось обвалилося на це.

І ось зараз, через 40 років після спорудження саркофага, він може обвалитись будь-якої миті. Новий безпечний конфайнмент і був створений для того, щоб стримувати цю радіацію і ці матеріали саме через загрозу обвалення. Але також він був спроєктований для поступового демонтажу самої конструкції.

Усередині НБК є величезні крани, які мають підіймати частини об’єкта "Укриття" –насамперед найвразливіші, щоб вони не впали самі по собі. Тобто це мало відбуватися контрольовано. Ця кранова система була пошкоджена російським дроном. Оцінку масштабу ушкоджень цієї системи досі ще не завершили.

Greenpeace залучила інженера, який безпосередньо брав участь у проєктуванні Нового безпечного конфайнменту. Його звати Ерік Шміман. Він дев’ять років жив у Славутичі і був одним із початкових розробників НБК.

Він пояснював мені, що, наприклад, для видалення пилу всередині об’єкта "Укриття" або саркофага передбачена система на кшталт величезного пилососа. Вона важить дев’ять тонн. А вся конструкція для видалення пилу – 75 метричних тонн. Тобто як узагалі може виглядати дев’ятитонний пилосос? Це просто важко осягнути. І, звісно, зараз жодна з цих робіт не може виконуватися.

Тому для Greenpeace це ще один російський воєнний злочин – удар по Чорнобилю, який поставив під загрозу неймовірну, колосальну працю працівників Чорнобильської зони та інженерів, спрямовану на захист довкілля України й усієї Європи. І тепер ці роботи не відбудуться в ті строки, які є абсолютно критичними.

Що станеться, якщо цей саркофаг, об’єкт "Укриття", обвалиться?

Учора я був усередині Нового безпечного конфайнменту. Я стояв поруч з об’єктом "Укриття". Рівні радіації там дуже високі. Нам дозволили перебувати всередині менше 10 хвилин. Це величезний простір. Але обвалення об’єкта "Укриття" означатиме кінець будь-яких термінових робіт із контролю над цією ситуацією.

Проблема в тому, що НБК є герметичним середовищем – принаймні був таким до 14 лютого минулого року. Тепер фактично вже ні.

Один із елементів контролю радіоактивності – так званий негативний тиск. Тобто тиск у просторі під дахом підтримують вищим, ніж тиск усередині зони, де знаходиться реактор.

Навіщо це потрібно? Щоб у разі будь-якого руху повітря між внутрішнім простором і зовнішнім середовищем воно заходило всередину, а не виходило назовні. Після цього повітря проходить через систему фільтрації. Там працює гігантська система кондиціонування та очищення.

Тепер це вже неможливо – через отвір, який утворився внаслідок вибуху та подальшого горіння в просторі під дахом. У цьому сенсі НБК більше не може повноцінно стримувати радіацію, яка потенційно може вийти назовні.

Водночас важливо розуміти: це не діючий ядерний реактор. Тут немає тих самих процесів, тиску, температури чи тепловиділення, що були під катастрофи 1986 року, коли стався масштабний вибух і пожежа. Це не ті ризики, про які зараз ідеться.

Ризик полягає в тому, що у випадку обвалення спершу радіоактивний пил підніметься всередині Нового безпечного конфайнменту, а потім може вийти назовні. Чи пошириться це на сотні кілометрів? Найімовірніше, ні. Але локальне забруднення навколо будівлі НБК та інших ядерних об’єктів поруч, зокрема трьох реакторів, буде таким, що працювати там стане вкрай складно через повсюдне забруднення.

Тож перша загроза – це безпека самого майданчика та довкілля, які опиняться під ризиком у разі обвалення.

Але всередині самого Нового безпечного конфайнменту обвалення цієї конструкції означатиме, що всі плани й усі оцінки того, як долати наслідки цієї катастрофи, фактично доведеться починати заново.

Йдеться про 40 років роботи, які знадобилися, щоб дійти до нинішнього етапу. Інженери та працівники заходили всередину об’єкта "Укриття" і в реакторні конструкції, щоб оцінити, виміряти та зрозуміти, як саме піднімати цю конструкцію, як переміщувати її елементи. Це ж величезна будівля, зруйнована ще у 1986 році. І все це довелося б починати заново.

Звісно, я абсолютно впевнений: інженери, які працюють із цим, – найкращі у світі у розумінні Чорнобиля. Але ми не можемо допустити обвалення саркофага, об’єкта "Укриття". І саме до цього призвели дії Росії. Росія знову використала ядерний фактор як зброю для погроз Україні.

Я знаю, що ви підготували новий звіт про НБК і його пошкодження. Що найбільше вас стривожило, коли ви досліджували цю тему?

Для нас велика честь мати можливість працювати з одним із ключових проєктувальників Нового безпечного конфайнменту ЧАЕС – Еріком Шміманом, які останні 12 місяців консультує "Грінпіс Україна" щодо того, що саме сталося, і які наслідки має згоряння матеріалів під НБК.

Які наслідки мав цей удар дроном? По-перше, ми отримали аналіз від McKenzie Intelligence – консалтингової компанії, з якою ми співпрацюємо разом із британськими військовими фахівцями. Вони дійшли висновку, що це був російський дрон "Герань-2"/"Шахед" із вибуховою бойовою частиною, і майже напевно він був запрограмований заздалегідь. Це була навмисна атака. Це перше.

По-друге. Оскільки Ерік Шміман був безпосередньо залучений до створення нового безпечного конфайнменту, він зміг надати нам доступ до інформації, яка зазвичай не є загальнодоступною. І, по суті, він дійшов висновку, що після згоряння цього матеріалу об’єкт більше не функціонує так, як передбачалось.

Обсяг радіоактивності всередині й досі мене шокує. Я працюю з ядерною тематикою вже понад 40 років. І коли починаєш усвідомлювати масштаб радіоактивності, що міститься всередині, а також те, наскільки складно працювати з цією конструкцією, – мабуть, саме це вражає найбільше: ядерна катастрофа майже не має кінця, бо її наслідки настільки довготривалі.

Наприклад, плутоній усередині об’єкта "Укриття", у саркофазі. Ми знаємо, що період напіврозпаду плутонію становить 24 500 років. Що це означає? Це означає, що лише половина його радіоактивності зникне через 24 тисячі років. Зазвичай вважається, що приблизно після десяти періодів напіврозпаду матеріал стає більш-менш безпечним для людини. А це чверть мільйона років.

Саме це зараз знаходиться всередині й продовжує становити загрозу.

Тож ми все ще перебуваємо на дуже ранньому етапі. Це людська трагедія неймовірного масштабу. Це промислова ядерна аварія, якої світ раніше ніколи не бачив у таких масштабах. Від початку цієї трагедії минуло вже 40 років. Але, на жаль, ми досі лише на самому початку розуміння та подолання її наслідків.

Якими були ваші найновіші відкриття? Можливо, щось, про що раніше не повідомлялось громадськості…

Я думаю, ризик обвалу досі не був повною мірою висвітлений. Тепер це вже фактично неминучий сценарій, адже демонтаж конструкцій старого саркофага, який до війни мав чіткий графік, тепер зупинено. Після того як у 2019 році Новий безпечний конфайнмент передали Україні, тривала процедура введення його в експлуатацію, щоб можна було розпочати розбирання й демонтаж найбільш вразливих частин саркофага.

Як пояснює Ерік Шміман, цього не можна буде зробити, доки не завершать оцінку, зокрема пошкоджень основних кранів, а потім – якщо це взагалі буде можливо – не виконають повний ремонт і не відновлять їхню повну функціональність.

Тож скільки часу це займе? Особливо зараз, коли зберігається загроза дронів і балістичних ударів. Думаю, тут якраз і простежується зв’язок не лише з поточною російською загрозою – ракети й дрони можуть спричинити нову катастрофу на майданчику, – а й із тим, що сам об’єкт уже перебуває під ризиком обвалу просто через свій вік: йому вже 40 років.

Тобто важливо бачити взаємозв’язок між російською атакою, уже наявними вразливостями об’єкта та затримками, які тепер неминуче виникнуть. Саме в поєднанні цих факторів і полягає головний ризик. Так само важливо розуміти масштаб того, що знаходиться всередині. Для мене особисто завдяки роботі інженера Шмімана це, мабуть, те, що я тепер усвідомлюю значно краще, ніж ще кілька місяців тому.

Цікаво, що спочатку після цього удару дроном ніхто не звернув на ситуацію належної уваги. Я пам’ятаю, всі говорили, що великої проблеми немає і ситуація контрольована. Але тепер виявляється, що проблема насправді величезна, і ніхто не знає, як із нею впоратися... Зараз ми чуємо від ЄБРР, що відновлення цього конфайнменту може коштувати 500 мільйонів євро. Ви погоджуєтеся з такими оцінками? Наскільки реально знайти ці кошти зараз, коли для України і без того дуже важко знайти будь-яке фінансування? І хто має платити?

Початкове будівництво нового безпечного конфайнменту коштувало 2,1 мільярда євро. Основну частину робіт завершили у 2016 році: тоді конструкцію добудували й перемістили на місце.

Щодо нинішніх оцінок: буквально вчора [9 квітня] ми говорили з директором Чорнобильської АЕС, і, за їхніми розрахунками, сума становить від 300 до 700 мільйонів євро. Тож середня цифра у 500 мільйонів виглядає настільки обґрунтованою, наскільки це взагалі можливо на цьому етапі.

Чесна відповідь – ми не знаємо, якою буде реальна вартість, але очевидно, що йдеться про сотні мільйонів євро. Коли остаточний план буде погоджено, ми матимемо точніше розуміння. Однак уже зараз ясно: це точно не той тягар, який Україна повинна нести сама. Це просто неможливо.

До того ж Україна не є винною стороною. Винуватці – російська держава і російська ядерна галузь. Тому, принаймні з моєї точки зору, є щонайменше два джерела фінансування.

На цьому етапі ми не можемо розраховувати, що Росія добровільно дасть бодай якісь гроші. Тому потрібно отримати доступ до сотень мільярдів [російських активів], які, наприклад, заморожені в Бельгії. Але це, звісно, потребуватиме часу.

Це дуже складне питання, як ми бачимо, зважаючи на запеклі дискусії у ЄС…

Саме так. Але саме звідти, у першу чергу, і мають надходити гроші для України.

Водночас український уряд і керівництво Чорнобильської зони вже зараз мають знайти фінансування для негайних ремонтних робіт. Йдеться приблизно про 30 мільйонів євро. Ці кошти вже були надані країнами-донорами, насамперед європейськими.

Що стосується сотень мільйонів понад цю суму, їх доведеться збирати від урядів упродовж найближчих років. Європейський банк реконструкції та розвитку дуже добре вміє акумулювати кошти від урядів. І для ЄБРР це справді один із пріоритетів.

Greenpeace підтримує їх у цьому. І я впевнений, що вони знайдуть ці кошти – вони просто зобов’язані їх знайти. Але тут також дуже важливо, щоб країни-донори розуміли ризики та наслідки того, що станеться, якщо цю спробу відновити об’єкт не підтримати.

Я б лише трохи не погодився з вами в одному: ви сказали, що ніхто не знає, що робити. Насправді керівництво Чорнобильської зони та інженери добре розуміють ситуацію. Ми зустрічалися з ними. У них будуть плани. Більше того, вони вже мають плани, як замінювати пошкоджені елементи. Тому для людей в Україні важливо не панікувати.

Проблема в іншому – масштаб цієї проблеми колосальний. Простих рішень тут не існує, і все це потребуватиме часу. Але я не певен, чи маємо ми достатньо цього часу, адже саркофаг може обвалитися.

І доки російські атаки тривають, доки дрони та ракети пролітають над Чорнобилем кожні кілька днів, особливо коли вони летять у бік Західної України чи Києва, завжди залишається ризик, що удар може повторитися – випадково або навмисно. І це також викликає дуже серйозне занепокоєння.

Чи можна оцінити цей удар як прецедент: перший в історії свідомий удар по об’єкту глобальної ядерної спадщини?

Мій перший візит до Чорнобиля був у 1996 році, ще до появи Нового безпечного конфайнменту. Я стояв там разом із колегами з Greenpeace. Здається, це було 30 січня 1996 року, приблизно мінус 28 градусів. І ми дивилися на цю споруду, яку тоді звели.

Якщо перенестися на 30 років уперед, або хоча б на 29, – не думаю, що хтось із нас міг уявити, що по цій конструкції буде завдано прямого удару. Її не проєктували так, щоб вона могла витримати війну. Але це стосується й усіх атомних станцій: їх не створювали з розрахунком на навмисні військові атаки.

Саме масштаб цієї загрози найбільше нас шокує. Фактично це змінило майбутнє Чорнобиля. Рішення, ухвалене в Кремлі в Москві, вплинуло на це безпосередньо. І це також частково пов’язано з історією самого чорнобильського реактора та його конструкції, яку розробляли попередники "Росатома".

Вони так і не були притягнуті до відповідальності за проєктні рішення Чорнобиля. Їх не визнали винними – провину переклали на працівників. І сьогодні "Росатом" знову уникає відповідальності.

Мабуть, не менше за сам удар дроном шокує те, що винні сторони й зараз фактично залишаються безкарними.

Чи відомо вам, якою була реакція міжнародної ядерної спільноти за лаштунками?

Російська пропаганда та дезінформація надзвичайно ефективні на міжнародному рівні. Якщо подивитися, наприклад, на профільні медіа ядерної галузі – вони не хочуть прямо говорити про те, що це була російська атака. Ядерна галузь не хоче прямо вказувати пальцем на Росію.

Читаєш, наприклад, матеріали в Nuclear Engineering International – це журнал для світової ядерної індустрії. І доходиш до кінця статті з відчуттям, ніби це Україна атакувала Чорнобиль. Це робиться для того, щоб підірвати підтримку України серед ключових аудиторій, наприклад у Західній Європі.

Що ж до самого Чорнобиля, вони не хочуть визнавати те, що всім і так відомо: це була Росія, це був "Росатом". Вони атакували ще 24 лютого 2022 року. Представники "Росатому" були там у перший же день. Ця атака планувалася "Росатомом" разом із російськими військовими не 23 лютого, а за багато місяців до того.

Ядерна індустрія не хоче про це по-справжньому говорити, тому що це підсвічує фундаментальну проблему атомної енергетики: у війні вона вразлива. Тому вони й намагаються уникати прямого звинувачення Росії. Ми також знаємо й іншу причину: вони досі продовжують вести бізнес із Росією.

Вже цього місяця, 26 квітня, будуть роковини аварії на ЧАЕС. Чи бачите ви небезпечні паралелі між замовчуванням у 1986 році та міжнародною обережністю у реакції на дії Росії зараз?

Cьогодні ми знаємо, що в Чорнобильській катастрофі була певна неминучість через конструкцію реактора Чорнобильської АЕС – це дизайн РБМК-1000. Ми знаємо це тому, що протягом наступних років стали доступні документи й інформація, які показали: радянська система знала про конструктивні недоліки цього реактора.

Так, одним із попередників "Росатому" був Мінсредмаш [Міністерство середнього машинобудівництва СРСР] – структура, яка фактично керувала державою в державі, і приблизно це ж сьогодні являє собою "Росатом". Вони керували значною частиною ядерної програми СРСР, включно з розробкою РБМК разом з інженерами та фізиками Курчатовського інституту.

Ленінградська атомна станція, подібна до Чорнобильської, мала серйозну аварію у 1975 році – за 11 років до Чорнобильської катастрофи. Але ця інформація про вразливість конструкції реактора і можливі наслідки була засекречена. Дехто знав, але працівникам, наприклад, Чорнобильської АЕС, цього не повідомляли. Вони не знали, що реактор має фундаментальні недоліки, і що при спробі його зупинки відбувається протилежний ефект.

І от "показовий процес", який відбувся у 1987 році над працівниками – міжнародна спільнота тоді фактично прийняла це. Вона навіть значною мірою прийняла радянську брехню, коли результати катастрофи були представлені на конференції МАГАТЕ у липні 1986 року. Основний акцент причин катастрофи тоді зробили на порушенні інструкцій безпеки працівниками. Навіть пролунали оплески за "радянську прозорість і відкритість", що насправді не піддається розумінню.

Головою МАГАТЕ тоді був Ганс Блікс. Він відіграв важливу роль у подальшому опрацюванні наслідків Чорнобиля, але він також був наївним – можливо, свідомо наївним. Він прийняв радянську версію подій.

У наступні роки вони пояснювали причини Чорнобильської катастрофи. І коли у 1986-1987 роках МАГАТЕ опублікувало документ INSAG-1, там основний акцент знову був на тому, що працівники не дотрималися інструкцій безпеки. Але згодом стало очевидно, що це була проблема конструкції. І тоді опублікували переглянуту версію – INSAG-7. Але навіть у INSAG-7, хоча вже визнавали проблеми з конструкцією, все одно залишали тезу про порушення процедур працівниками.

Тож, на жаль, суспільне розуміння у всьому світі було таким: так, у Чорнобилі була проблема з реактором, але також винні й працівники. Радянська дезінформація виявилася дуже ефективною.

І от тепер, 40 років потому, у випадку Чорнобильської АЕС, Запорізької АЕС ми знову бачимо дезінформацію – що це нібито проблема, створена Україною. Вони дуже добре вміють у дезінформацію та брехню. Але також уряди мають власні інтереси через ядерну галузь і тому не ставлять запитань і не кидають виклик. І це частина проблеми – свідоме невігластво.

Надія Бурбела

УНІАН в Google News