Доки світові аналітики фіксують перетік капіталів до Азії, українці лише спостерігають. Але експерти кажуть, що в нас є "історичний шанс" привернути частину цих капіталів до України. Що для цього потрібно - з’ясовував УНІАН.
Профільна аналітична організація Boston Consulting Group у останньому звіті повідомила, що, попри усі війни та негаразди, світове багатство й надалі зростає - до рекорду у $333 трильйонів у 2025 році.
За підсумками минулого року приріст склав 10,7%, після 8% у 2024-му, який теж, своєю чергою, був рекордним з часів постпандемії. Тобто зростання світового багатства прискорюється. Але все якось повз нас - повз Україну.
Багатішають країни нерівномірно. Відповідно звіту, попри те, що Північна Америка та Західна Європа досі є найбагатшими регіонами, прогнози для них не надто втішні. Адже Азія розвивається дедалі швидше і наполегливо "тягне ковдру на себе". І це вже не лише Китай, але й Індія, Індонезія та навіть "соціалістичний" В’єтнам. Так, азійські "комуністи" стають поступово багатшими за західних "капіталістів".
Саме Гонконг, який хоч і є у складі КНР, але має окрему юрисдикцію, вийшов на місце головного фінансового центру світу, випередивши Швейцарію. І все тому, що саме через Гонконг проходять транзакції між материковим Китаєм та західними країнами.
Boston Consulting рекомендує також приглядатися до Бразилії з Мексикою у Південній Америці, до Саудівської Аравії з ОАЕ у Перській затоці, а також до Нігерії. Бо саме ці країни, після Китаю та Індії, до 2030 року, як пророкують фінансові аналітики, набудуть найбільше багатства завдяки своєму технологічному та економічному розвитку.
Втім, аналітики не кажуть, що західні фінансові центри вже "посипалися". Навпаки, та ж Швейцарія, а також США теж продовжують зростати з точки зору збагачення – на понад 7% у 2025 році. Але це, скоріше, виключення, бо інші західні фінансові центри (передусім європейські) нарощують капітали повільніше, ніж азійські.
А що ж сталося? Чому Європа втрачає позиції, навіть попри стабільне, хоч і не рекордне, зростання капіталів? Експерти пояснюють УНІАН, що нова технологічна революція, пов’язана з ШІ-технологіями, та нова світова реіндустріалізація створюють умови, до яких зможе адаптуватися лише більш гнучкий гравець. Особливо, якщо, як у випадку з ЄС, самим собі "встромляти палиці в колеса" занадто прискіпливим контролем за транзакціями.
Такої думки, зокрема, Іван Ус, головний консультант центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень.
"Вже всі бачать, що центр зростання світової економіки змістився у Азію. Ще на початку тисячоліття 65% світового ВВП припадало на країни, які у G7. А зараз це вже лише 45%. У 90-х цей тренд розпочали "Азійські тигри", а їхні сусіди пішли слідом, - каже він. - Країни, які хочуть здобути собі "місце під сонцем економіки" роблять в себе кращі інвестиційні умови, ніж у конкурентів. Вони роблять меншу зарегульованість, ставлять менше питань до капіталів. Тому Захід і програє конкуренцію".
З ним солідарний й Ярослав Романчук, економічний експерт та президент Міжнародного інституту свободи. Він звертає увагу, що у центрі цих трендів знаходиться саме Китай, обслуговуючи потреби якого й зростають сусіди.
"Китай "тягне" за собою Індонезію, Малайзію, В’єтнам та інших. Але й Тайвань нікуди не зник, й Японія нікуди не поділася. Регіон загалом багатіє і виходить на третю позицію після Європи й Америки в якості центру, куди перетікають капітали", - зазначає експерт.
Президент МІС наголошує, що мова не просто про перетікання капіталів, а про створення нових. Адже в азійських країнах вже є власні кошти та власні технології. Тобто є власний ресурс для розвитку. Чого там досі немає, то це "власної регіональної резервної валюти", якою можна було б замістити долар. Поки що немає…
"Коли Трамп розвалює все, що можна розвалити у світовій торгівлі, як відповідь на китайський протекціонізм, а ЄС обмежує все, що тільки можна обмежити, "під мікроскопом" розглядаючи кожну транзакцію, то логічно, що капітали, які могли б піти сюди, підуть у інші регіони. Туди, де менше регуляцій, але більше можливостей для зростання", - продовжує пан Романчук.
Не варто забувати і про великий внутрішній ринок.
"Ви подивіться, скільки у Азії людей мешкає. І мова вже не про Китай, але й про Малайзію з Індонезією. Це сотні мільйонів покупців у кожній країні. Це попит. Ці країни активно розвивають "горизонтальні зв’язки" між собою та роблять ставку на технологічний розвиток регіону", - додає Ярослав Романчук.
То що, для Заходу, куди ми так довго й болісно намагаємося інтегруватися, більше немає варіантів, щоб змінити ситуацію? Експерти запевняють, що "рецепти" є, але немає політичної волі.
Ярослав Романчук пропонує не списувати з рахунків остаточно Європу та США, бо вони залишаються у переліку осередків світових капіталів, проте свої позиції втрачатимуть й надалі. Щоб змінити цей неприємний для них тренд, європейцям потрібно перестати "робити те, що вони роблять".
"Банківський комплаєнс та контроль транзакцій потрібно змінити. Бо ситуацію тут у Європі найкраще описує приказка, що "з брудною водою й дитину виплеснули", бо під приводом боротьби з відмиванням коштів обмежують і цілком відповідальних інвесторів. Європейський союз за своєю суттю - це союз для вільного пересування капіталів, товарів та послуг. Щоб бути успішними, європейцям достатньо просто виконати свою ж декларацію", - вважає експерт.
Причому про це кажуть і Маріо Драґі, і Урсула фон дер Ляєн, і європейські промисловці. Розуміння змін, на думку Ярослава Романчука, у Європі є. Проте у ЄС також є 27 центральних банків, "кожен з яких захищає власні фонди та власні ринки". Тобто у Європі немає насправді єдиного спільного ринку капіталів.
Ярослав Романчук додає, що Брюсель сам визнає, що 10 трильйонів доларів європейських домогосподарств "працюють" за межами ЄС.
"10 трильйонів доларів, уявляєте? Європейці не можуть залишити всередині союзу навіть власні капітали, а не те що привертати іноземні. Бо там є "синдикат" споживачів та розпорядників послуг у банківській галузі. ЄС навмисно підтримує старий капітал – старі інвестфонди, старі страхові компанії, старі "картелі" у машинобудуванні тощо. Як колись у Європі були цехи, які нікого не пускали на свої ринки, так і зараз в Європі нові інвестиції блокують представники старого капіталу, які діють у зв’язці з євробюрократією", - продовжує економічний експерт.
На його думку, представники старого капіталу не лише не дають розвиток новим європейським компаніям, але й блокують ті ж азійські капітали та бізнес у ЄС, бо відчувають від них конкуренцію та загрозу.
Плюс, високі податки та важка "регуляторка", що теж "вбиває" приватну ініціативу. Тому, як власні європейські, так і іноземні капітали шукають прихисток деінде. Економіст звертає увагу, що всі ці обмеження та вади ЄС нам відомі з власного досвіду.
"Ми все це відчуваємо на собі, бо вже багато років просимося "посидіти" за їх "столом", але європейці не дуже хочуть нас там бачити. Порівняно з європейськими в наших інвесторів просто мізерні капітали - менше відсотка від капіталів ЄС. Наш капітал європейці готові приймати, бо наші інвестори не є для них конкурентами. Але там, де ми є конкурентами (в аграрці, наприклад), до нас застосовують фактично регуляторну відмову", - обурюється президент Міжнародного інституту свободи.
Іван Ус з НІСД додає, що на Заході дійсно ставлять "забагато питань" як щодо капіталів інвесторам, так і потенційним членам союзу.
""А звідки ви взяли гроші?", "Як ви підтвердите їх походження?" тощо. Іноземні інвестори бояться, що їх гроші заберуть або заблокують у країнах ЄС з будь-якого приводу. Наприклад, за підтримку Ізраїлю вже подекуди блокують. У країнах Азії більш толерантні до капіталу, і тому він туди перетікає", - каже пан Ус.
При цьому обидва експерти наполягають, що зближення з ЄС все одно дає шанс для України "вклинитися" в нові світові грошові потоки.
Але, з іншого боку, у межах євроінтеграції ми отримуємо не лише переваги блоку, але й його вади, які зараз вповільнюють розвиток самого ж Євросоюзу.
Ярослав Романчук вважає, що в нас немає тих перепон політичних та економічних, які є у Старій Європі, в нас немає такого потужного старого капіталу, який блокує все нове, а тому для України відкривається "історичний шанс". Звісно, якщо ми зробимо все правильно.
"Після війни нам доведеться будувати економіку з нуля, що є перевагою. В нас відкрита економіка. Але потрібні нові відкриті владні інститути та низькі прості у опрацюванні податки. Нам потрібна нова "регуляторка", яка приймає приватні капітали і зі Сходу, і з Заходу, і з усіх країн світу (крім ворога, звісно), і сприяє їхнім інвестиціям у наші інновації. Передусім у сервіси на базі ШІ. Нам достатньо лишень одного трильйону доларів з тих десяти неприкаяних у ЄС, яким ніяк не можуть знайти місце, щоб і самим наростити український ВВП до трильйону", - описує досить райдужні перспективи пан Романчук.
Він наголошує, що нам потрібно робити ставку "на свободу, бо у Європі на неї величезний попит".
"Нам потрібно заохочувати заходити до України й ті західні капітали, які будуть виходити з Китаю. А вони теж шукатимуть десь прихисток. І європейським капіталам у США також вже не дуже затишно – маємо й їх заохочувати. Україна тут займає унікальне місце як країна, держава та юрисдикція, бо знаходиться у Європі, але позбавлена вад ЄС. Питання лише у тому, чи розуміє це наша політична еліта. Нам достатньо просто зробити ставку на приватну ініціативу, щоб привернути капітал. І все, встигай лиш ці гроші освоювати у економіці", - наполягає експерт.
Перший крок, який потрібно уряду зробити "саме зараз", на думку Ярослава Романчука, це повноцінна легалізація криптовалют, хоча "цей крок багатьом і не сподобається". Він аргументує це тим, що гривня є одним з "гальм" для привернення інновацій, бо курс її нестабільний, а довіра до неї низька.
Криптовалюти ж дозволяють обходити багато обмежень західної системи, що наочно демонструють у Азії.
Другий після цього крок стосується податків та конкретно ПДВ. Цей податок, як вважає економічний експерт, категорично не підходить ані Україні, ані ЄС.
"Регуляторні видатки на обслуговування податків в нас сягають 17% ВВП, ви уявляєте? Це біля 40 мільярдів доларів. Тому цю систему нам потрібно спростити. Достатньо знизити цей показник хоча б на половину, щоб бізнес відчув полегшення і посилив приватну ініціативу. Нам потрібно діючі податки замінити на "пласкі" й прості у адмініструванні, які будуть ефективніші за ПДВ. Простіші й нижчі податки дозволять збільшити податкові надходження, сприятимуть виходу бізнесу з "тіні" та знизять вплив адміністративно-політичного підходу формування капіталу у країні", - вважає президент МІС.
У останній тезі він має на увазі, зокрема, те, що в Україні створюють окремі обмежені зони сприяння бізнесу – "індустріальні парки" - замість того, щоб масштабувати ці підходи на всю країну. А нам потрібно, щоб "вся країна стала "Дія.Сіті"".
Третє у його переліку - це "реформа соціалки".
"Потрібно, нарешті, визнати, що Пенсійний фонд в нас банкрот та змінити підходи у формуванні пенсій та інших соціальних виплат. Від повністю державної пенсії нам потрібно перейти на "базовий пенсійний дохід", який забезпечує держава громадянину, а все інше – через накопичувальну систему фондів, які самі стануть інвесторами. А задля цього потрібно прибрати всі штучні бар’єри для формування у країні повноцінного інвестиційного та фондового ринку. Щоб наші великі компанії могли виходити на IPO в Україні. Ще у 2022 році нам це пропонував Лондон, але ми чомусь відмовились", - додає пан Романчук.
Останній пункт його "формули успіху" для України - це створення "приватних судів".
"Щоб все це втілити у життя потрібен окремий "інвестиційний суд". Це приватна структура з суддями-іноземцями, яка б була "останньою адміністративною інстанцією". Це, до речі, азійський кейс. Там теж була проблема з корумпованістю суддів, і вони просто зробили "імпорт інституцій". На перехідний період це дозволяє швидко досягти результату та підвищити довіру інвесторів до юрисдикції", - ставить президент МІС "вишеньку на торті" реформ.
Але до цієї "бочки меду" додається й "ложка дьогтю". Адже більшість цих реформ суперечать вимогам до України щодо євроінтеграції. Про це нагадує Іван Ус з НІСД.
Втім, він пропонує відкласти всі незручні вимоги ЄС до моменту вступу, а зараз рятувати ситуацію.
"Один з мінусів інтеграції до ЄС є те, що ми вимушені будемо жити у європейських жорстких правових рамках. Але треба шукати якісь перехідні моменти. Кіпр, наприклад, також до ЄС доєднався, але лишається офшором. Тобто кожна країна у перемовинах про вступ у ЄС має певний простір для маневру", - погоджується він з тезою колеги.
Втім, пан Ус наполягає, що зараз потрібно діяти швидко, не занурюючись у довгі реформи, а роблячи ставку на те, що ми вже маємо. І пропонує власний "рецепт успіху" для перетворення України у справжнє "Ельдорадо".
Іван Ус звертає увагу у власній "формулі успіху" передусім на практичні точкові дії. Передусім на ВПК.
"Не сумніваюсь, що у цьому [збагаченні] нам допоможе український ВПК. Індикатором будуть дії Країн Затоки, де є і попит, і простір для, скажімо, "реклами" українських технологій, - пояснює він, та ілюструє це власним досвідом. - Наведу таку історію. Росіяни через вірменські ЗМІ розповсюдили інформацію з посиланням на "Аль-Джазіру", що, нібито, українські дрони у Затоці виявилися неефективні. Вірменські журналісти звернулися до мене за коментарем, а я до представників "Аль-Джазіри". Там мені відповіли, що сюжет про дрони був, але з протилежним змістом - що ефективність українських дронів понад 80%. Тобто відгуки навпаки позитивні. І ми маємо ці відгуки масштабувати".
Є ще перспективна тема надр, але угода з американцями не отримує "не те, що нові інвестиції, але навпаки має лише критику". Бо американці хочуть видобувати копалини на територіях, підконтрольних Україні, а Україна натякає їм, що варто розробляти окуповані території, які, "звісно ж", потрібно ще повернути Україні.
"Американці нічого з цим робити не хочуть. Тому є певний "ступор" по угоді щодо надр. Проте є й деякі надії на майбутнє, бо ми точно надрами "зачепили" американців. У чинної адміністрації з’явилася хоч якась мотивація допомагати українцям", - додає Іван Ус.
Серед ключових переваг України експерт називає також систему ФОПів, якій європейці дуже опираються, бо це фактично й є наш внутрішній офшор і наша конкурентна перевага. Власне, ці вимоги ЄС та МВФ якраз і потрібно відкладати "на потім".
"Так, ФОПи і "Дія.Сіті" - це перевага. І ці питання у межах євроінтеграції потрібно буде окремо обговорювати. Потрібно аргументувати, що саме ці підходи сприятимуть показникам зростання як нашої економіки, так і економіки всього ЄС після вступу туди України", - зауважує пан Ус.
Він каже, однак, що не варто обмежуватися цими рішеннями, які знаходяться на поверхні. Потрібно діяти більш оригінально. Наприклад – можна поекспериментувати з "військовою біржею", де компанії ВПК могли б виходити на IPO в Україні та привертати капітал собі у розвиток.
"Жарти-жартами, але це дійсно можливо. Бо в нас є вже потужні компанії ВПК, в нас є досвід інвестицій. Потрібно розглядати всі рішення, які б допомагали привертати капітал у передові галузі України та, у перспективі, ЄС. Мова про монетизацію нашого досвіду та про "експорт безпеки" у різних проявах, у чому європейці також зацікавлені. Вже навіть Пентагон, з яким в нас не найкращі стосунки, цікавиться нашими розробками і хоче їх отримати", - продовжує Іван Ус.
Ще більш практичні поради дає Олександр Мартиненко, голова департаменту корпоративного аналізу інвестгрупи ICU, який зауважує, що найбільш перспективними об’єктами інвестування в Україні по завершенню війни можуть стати "сектори, які є критичними для відновлення економіки". Він акцентує на тому, що великий масштаб руйнувань, необхідність майже повного відновлення і ймовірні фінансові вливання від міжнародних партнерів можуть стати ключовими факторами привабливості цих секторів для інвестицій.
"Перше за все, це енергетичний сектор. Україна потребує кардинальної перебудови енергосистеми у більш ефективну, стійку і децентралізовану, з більшим використанням сонячної, вітрової і газової генерації, масовим встановленням енергонакопичувачів і модернізованими розподільчими мережами. Потужним "магнітом" для інвестицій буде також інфраструктура та будівництво: відбудова житла, доріг, мостів, логістики, модернізація міст, - перелічує аналітик ICU. – Водночас зберігаються значні конкурентні переваги в українського агросектору. Хіба що фокус інвестицій зміститься на поглиблення переробки, розвиток біоенергетики і харчової промисловості".
А ось щодо євроінтеграції пан Мартиненко, навпаки, вбачає більше переваг, ніж ризиків у контексті привернення капіталів до України.
"Поглиблення євроінтеграції надає більші шанси перенесення виробництв європейських товарів до України, у тому числі з азійських країн. Відтак зростатиме ймовірність інвестицій у нові промислові об’єкти і перевага надаватиметься продукції з доданою вартістю. Безумовно, оборонне виробництво буде одним з пріоритетних напрямків", - завершує фахівець інвестринку свою думку.
Також експерти кажуть, що, попри все, Україна вперше в історії здатна вести перемовини з ЄС "з позиці сили", і в разі нашого тиску саме європейці будуть йти нам на поступки.
Ярослав Романчук стверджує, що інтеграція - це "взаємний процес" і ЄС "теж має змінитися задля інтеграції з Україною". В нас є "аргументи", щоб примусити євробюрократію піти нам на поступки, як це вже було з вимогою запровадження ПДВ для ФОП, яку після наших заперечень відклали. Більше того, пересічні європейці нас підтримають у питаннях лібералізації капіталів, якщо "їм добре пояснити, що пропонує Україна".
"Коли ми будемо туди вступати, тоді й будемо про [вимоги] говорити. Головне ж – ніхто не мав того активу, який є у нас. Це інфраструктура безпеки. Скільки коштує європейська система безпеки? Якщо європейці вважають, що їхня безпека, яку захищає Україна, нічого не варта, то вони, пробачте, кретини. Але більшість європейців це добре розуміє. Вони вже самі реформують європейські збройні сили у координації з нами. Тобто ЄС і сам вже змінюється. А ми маємо змогу задати напрям цих змін. Ми не повинні "дивитися в рота" ані Брюсселю, ані МВФ. Ми, навпаки, завжди повинні пропонувати свій план. Нам потрібно посилювати нашу суб’єктність", - стверджує Ярослав Романчук.
Він нагадує, що кожна країна ЄС віддає біля 1% свого ВВП у "спільний котел" європейського бюджету. Але це теж можна використати на нашу користь.
"Цю суму легко порахувати і для України. Варто сказати європейцям, що, "хлопці, ми гарантуємо вам такі виплати плюс оборону, а ви даєте нам більше свободи". І вони погодять нам право працювати у окремому податковому просторі. І по ПДВ підуть на поступки, бо наша податкова система не є дискримінаційною по відношенню до товарів з ЄС. Проте це рішення, що називається, "out of the box" - воно не на столі перемовин, і ми повинні це виправити", - завершує думку пан Романчук.
Таким чином, перетік світового багатства між Заходом та Сходом дійсно дає і нам більше можливостей. Адже у нас є знання, люди та технології, які збільшують нашу конкурентоздатність. Плюс, в нас є рішення щодо реформ, є перспективні галузі, є навіть аргументи для євробюрократів, які дедалі більше вимушені прислухатися до наших пропозицій.
Ми повинні на цьому етапі взяти у ЄС все краще, що посилює приватну ініціативу та привертає капітали, але відкласти все незручне, що стримуватиме власні економічні, а отже й оборонні можливості. "Гроші – кров війни", а тому привернення капіталів напряму впливатиме на нашу обороноздатність.
Андрій Попов