Чому Україна пасе задніх у збереженні унікальних пам’яток?
Чому Україна пасе задніх у збереженні унікальних пам’яток?

Чому Україна пасе задніх у збереженні унікальних пам’яток?

13:04, 08.11.2011
9 хв.

 У 2009 році зі Списку Всесвітньої спадщини було виключено долину Ельби в Дрездені… Сьогодні кожен з українських об’єктів може повторити цей сумний досвід...

Україну вирізняє надзвичайна яскравість та строкатість пейзажів, традицій, пам’ятників історії та архітектури, які є унікальними в світовому масштабі. Матеріальні та духовні цінності, що були створені нашими пращурами і крізь віки дійшли до нас, мають бути не лише збережені, але й примножені та передані нащадкам.

Дивлячись на «захід», ми бачимо взірець, якому прагнемо слідувати, нехай навіть ціною власних традицій та звичаїв. Наша спадщина, яка є основою національної ідентичності будь-якого народу, видається не вартою уваги чи часу. Адже хто відмовиться від екскурсії берегами Сени в Парижі на користь відвідин Кам’янець-Подільської фортеці?.. А от що насправді варто було б перейняти в країн старої Європи чи США, так це досвід збереження, а особливо – шанобливого ставлення до пам’яток своєї історії, природи та традицій.

асканія-нова тварини степ

Відео дня

В 1991 році серед руїн колишнього Радянського Союзу постала незалежна Україна – найбільша за територією країна Європи. Одразу ж перед молодою державою постала величезна кількість викликів, одним з яких стало збереження власної культурної та природної спадщини.

У 1924 році в СРСР був розроблений указ, за яким виконавчим комітетам ставилося в обов`язок стежити за тим, щоб «городища, кургани, могильники та інші місця, що представляють історичну цінність, не розорювалися, не розкопувалися в будь-яких господарських цілях, а в колі пам`ятки залишалася б недоторканною охоронна смуга від одного сажня і більше, залежно від розміру і значення пам`ятки».

У 1934 році вийшла постанова, згідно з якою заборонні заходи Указу стали вважати застарілими і непридатними внаслідок величезного розмаху господарського будівництва.

У 1978 році був прийнятий Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії і культури», але цей закон фактично не працював.

8 червня 2000 року Верховною Радою України був прийнятий закон з новим формулюванням – «Про охорону культурної спадщини». До числа її об’єктів належать місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їх частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з історичного, наукового, антропологічного, археологічного, естетичного чи етнографічного погляду та зберегли свою автентичність. Таке визначення повністю відповідає Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини» 1972 року. Україна, в складі СРСР, приєдналася до неї в 1988 році.

Власне до ЮНЕСКО Україна приєдналася 12 травня 1954 року, а вже в 1956 році було створено Комісію УРСР у справах ЮНЕСКО, до складу якої входили близько 50 керівних представників міністерств і відомств, наукових і громадських установ.

Сьогодні Національна комісія України у справах ЮНЕСКО є постійно діючим міжвідомчим органом при Міністерстві закордонних справ України.

Органічним кроком в процесі співпраці ЮНЕСКО та України стало включення її історико-культурних та природних пам’яток до Списку Всесвітньої спадщини. Довгий час на заваді цьому стояла «холодна війна», що десятиріччями йшла між СРСР з його соціалістичними союзниками та Сполученими Штатами Америки. Таке протистояння відбувалося на всіх рівнях, не оминуло воно й культурну сферу. Тому лише в 1990 році до Списку Всесвітньої спадщини було включено Київський Софійський собор з комплексом монастирських будівель та Києво-Печерську Лавру.

У 1998 році до цього ж списку потрапив ансамбль історичного центру Львова, в 2005 році – пункти геодезичної дуги Струве, 4 з яких знаходяться на території України. В 2007 році до Списку був внесений перший об’єкт природного характеру – букові праліси Карпат, частина з яких розташована в Словаччині.

2011 рік знов став роком перемоги для України: на 35-ій сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО в штаб-квартирі в Парижі було прийнято рішення про внесення до Списку колишньої резиденції буковинських митрополитів (нині це один з корпусів Чернівецького національного університету).

чернівецький університет федьковича

Процес входження певного об’єкта до списку Всесвітньої спадщини є досить тривалим та непростим. Спочатку держава, що підписала Конвенцію, і таким чином погодилася з її вимогами, складає попередній список об’єктів культурної та природної спадщини, що перебувають на її території та мають визначну універсальну цінність. На сьогодні в такому попередньому списку налічується 14 найменувань, запропонованих урядом України в якості кандидатів на занесення до Списку Всесвітньої спадщини:

  • Ансамбль історичного центру Чернігова, IX — XIII ст.;
  • Шевченківський національний заповідник «Тарасова гора»;
  • Херсонес Таврійський , IV ст. до н.е. - XII ст.;
  • Культурний краєвид каньйону в Кам’янець-Подільському;
  • Біосферний заповідник «Асканія-Нова»;
  • Національний дендрологічний парк «Софіївка»;
  • Бахчисарайський палац Кримських ханів;
  • Національний історико-археологічний заповідник «Кам’яна могила»;
  • Судацька фортеця VI - ХVI ст.;
  • Астрономічні обсерваторії України;
  • Історичний центр і порт Одеси
  • Кирилівська та Андріївська церкви в м. Києві
  • Дерев’яні церкви XVI-XIX ст. Карпатського регіону України та Польщі;
  • Генуезькі колонії в Північному Причорномор`ї

фортеця

Чим важливе включення об’єктів до Списку Всесвітньої спадщини? На це питання, на мою думку, найкраще відповів Коїтіро Мацуура, Генеральний директор ЮНЕСКО (1999-2009 роки):

«Коли об`єкт включено до Списку Всесвітньої спадщини, або коли територія визначена як «біосферний заповідник», зростає розуміння важливості спадщини, яка охороняється й захищається. Це також стимулює інтерес до об`єкта спадщини, активізує пов`язану з ним діяльність, у результаті чого збільшується кількість туристів, що бажають його відвідати. Пам’ятки Всесвітньої спадщини й біосферні заповідники, таким чином, виступають як інструменти, що розвивають зв`язки між стійким туризмом і зусиллями з їх збереження. Крім того, вони сприяють проведенню екологічної політики, зменшують негативний соціально-економічний вплив й приносять економічні і соціальні вигоди місцевому населенню».

Наступним етапом на шляху до заповітного місця Списку Всесвітньої спадщини є візит експертів ЮНЕСКО до об’єкта-номінанта та оцінювання його за певними критеріями. І цей етапи є чи не «найболючішим» для України, адже недбале ставлення до власних багатств не можна ні пояснити, ні виправдати. Належний стан більшості об’єктів з попереднього списку тримається на самому ентузіазмі їх співробітників та небайдужих.

Як можна говорити про культуру та повагу до своєї історії у громадян, особливо у молоді, коли й вітчизняні можновладці часом демонструють повну їх відсутність? Гідне представлення пам’ятки, доведення її визначної універсальної цінності можливе лише за умов тісної співпраці науковців, громадських діячів та влади.

Наприклад, сусідня Російська Федерація з 1990 року збагатила Список Всесвітньої спадщини 24 об’єктами. Італія та Іспанія, які не поступаються Україні за територією чи багатством історії та природи, представлені в Списку 47 та 43 об’єктами відповідно, тоді як Україна, нагадую, - лише 5. Це яскраво демонструє необхідність правильної презентації пам’ятки на міжнародному рівні та виховання поваги до своєї спадщини всередині країни.

У 2009 році зі Списку Всесвітньої спадщини було виключено долину Ельби в Дрездені (Німеччина) в зв’язку з будівництвом автомобільного мосту в охоронній зоні культурного ландшафту. На жаль, сьогодні кожен з українських об’єктів може повторити цей сумний досвід, що, в свою чергу стане помітним ударом по зовнішньополітичному іміджу держави.

Звичайно, культурне та природне багатство України не вичерпується позиціями, що вже входять до Списку Всесвітньої спадщини чи є номінантами.

Наразі в Україні реалізується культурно-освітній проект «Всесвітня спадщина в руках молоді», покликаний зробити популярною та загальнодоступною інформацію стосовно національної та всесвітньої культурної та природної спадщини, викликати у молодого покоління зацікавленість у вивченні її історії, сприяти вихованню лідерів нового зразка.

Неподалік невеликого закарпатського міста Рахів розташований кам’яний обеліск, що позначає географічний центр Європи. І ми маємо зробити все, щоб Україна носила не лише горде звання «географічного», але й культурного центру Європи.

Влада Прокаєва,
автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО
Дипломатичної Академії при МЗС України,
голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся