Порталу «Сирітству ні!» - 5 років

«Ми вдячні фонду Ахметова: виявилося, в цьому світі багато благородних і добрих людей»

- Більш за все на світі дітям потрібна любов, - каже донеччанка Олена Яковлєва-Чигрин, мати-одиначка з трьома прийомними дітьми - Толею (7 років), Даринкою (6 років) і Вікою (5 років). Ця донбаська сім'я, як і тисячі інших, сьогодні перебуває у вкрай складних обставинах, виною яким - війна...

У мирний час Олена працювала спеціалістом зі зв'язків з громадськістю, посада - високооплачувана - мріяла лише про одне - мати дитини. На жаль, життя так склалося, що свого малюка у неї не було. І два роки тому Олена вирішила усиновити прийомну дитину. Пізніше, усвідомивши, яке це щастя, бачити поряд з собою люблячі дитячі очі, взяла на виховання ще двох. У пошуках малюків донеччанці допоміг портал «Сирітству - ні!» - проект Фонду Ріната Ахметова.

- На цьому сайті створена велика база, є історії усиновлення, відео, корисна література, поради фахівців, - розповідає мама трьох діток. - Все зроблено так, щоб максимально допомогти таким людям, як я, але, в першу чергу, дітям. Вже 7405 діток знайшли своїх батьків за весь час роботи порталу. Сьогодні порталу виповнюється 5 років, і я бажаю, щоб всі діти, чиї анкети знаходяться на www.sirotstvy.net, знайшли родини.

Олена продала квартиру в Донецьку і скромний батьківський будинок - і купила інший: просторий, з садом. Жінка невтомно боролася зі «спадщиною», що дістався її малюкам від біологічних батьків: виснаженням, ранами, фурункулами, двобічною косоокістю, невралгією, грижею, вірусними захворюваннями, туберкульозом, стоматологічними проблемами (батько одного з малюків намагався «вирівняти» йому зуби напилком). Намагалася залікувати їх душевні рани.

- Кликала обніматися, а малюки боялися, немов їх хочуть вдарити, - з гіркотою згадує Олена. -Вони знали, що таке голод - але не знали, як називаються пори року. Я почала їх лікувати, займатися. Ми пройшли через операцію, і через спеціальні дитячі садки.

Одного разу Олена повела дітей у театр - спочатку опери та балету, потім драматичний. Потім це стало традицією - неодмінний похід на виставу 2-3 рази в тиждень і навіть візит за лаштунки!

- Мої діти перетворилися у великих театралів, - каже жінка.

Діти розвивалися і змінювалися на очах. Так, в новому будинку, пройшло два щасливих роки... Але почалася війна. Роботи Олени більше не було, соцвиплати на дітей затримувалися - а над головою свистіли снаряди. У липні жінка вирішила вивезти малюків з міста. Зняли квартиру у Селідове, в 50 км від Донецька. Чекали, сподівалися, що ось-ось має настати мир. Але наближалася зима, затишшя на фронті не наступало, становище з харчами ставало критичним. Жінка стала шукати допомогу: писала листи у всі інстанції. Серед інших, в електронній поштовій скриньці донеччанки була і адреса Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. Олена відправила свою історію і незабаром отримала відповідь: Штаб готовий надати сприяння в евакуації і поселенні. Так що на початку грудня сім'я перебралася в дитячий оздоровчий табір «Факел» під Бердянськом.

- Штаб допоміг нам з переїздом - безкоштовно довезли від дверей до дверей, - ділиться радістю жінка. - Тут ми забезпечені всім: годують, дали кімнату. Зараз, коли світ наповнений жорстокістю, болем і горем, я впевнена, що співчутливих людей, благородних і добрих значно більше, і команда Ріната Леонідовича є саме такою.

Дончанка розповідає, як днями відвідала рідне місто разом з Толею, Даринкою і Вікою - треба було переоформити деякі документи. Автобус потрапив під обстріл на автовокзалі «Південний». Після пережитого стало зрозуміло - рішення виїхати було абсолютно правильним. І все ж родина мріє повернутися додому, правда, в найближчих планах зустріти в Бердянську Новий рік, провести другу операцію на очах у Дарини і знайти нову роботу для мами. Далі - хто знає. Головне, що є люди, які не забувають про сім'ю і готові в потрібний момент надати підтримку і допомогу.

УНІАН в Google News