Україна - Хорватія: коли не допоміг і 12-й гравець

Харківські уболівальники, які у суботу вщент заповнили стадіон «Металіст» і завзято намагалися допомогти національній збірній здолати суперника, так не дочекалися бодай одного голу…

Нічия у матчі збірних України і Хорватії 0:0 залишає більше запитань, ніж відповідей…

Збірна України завершила цьогорічний етап відбору до чемпіонату світу -2010.  На зимову перерву йде з певним запасом міцності, здобувши сім очок у трьох матчах і зберігаючи шанси на продовження боротьби за путівку до фінальної частини Кубка світу.

Це в активі. З іншого боку, наша збірна вже тривалий час не може позбутися  негативного іміджу команди, здатної набирати очки, але не здатної показувати якісну, яскраву гру.  Такий євросередняк, який бере у слабших від себе і віддає сильнішим, а загалом не хапає зірок з неба. Все прогнозовано, сюрпризів, феєрверків і шоу від українських футболістів ніхто не чекає.

Важко й пригадати матч, принциповий, офіційний, у якому збірна України перемогла б суперника, більш рейтингового від себе.

Не став винятком і вчорашній поєдинок проти збірної Хорватії. Саме ця команда є основним конкурентом українців у боротьбі за можливість зачепитися хоча б за друге місце у нашій відбірній групі, тож у домашньому матчі треба було вигравати, однозначно.

Три корнери – не пенальті. І п’ять також

Певно, кожен, хто ганяв м’яча ще з дитинства, пам’ятає неписане правило дворового футболу: три корнери– пенальті. Сенсу особливого у цьому не було, оскільки і точно визначених меж поля, звичайно, не існувало, та й пенальті ще треба вміти реалізувати, а все ж таким чином іноді можна було покарати суперника, який вибивав м’яча куди подалі, зриваючи атаку.

Вчора українцям у першому таймі вдалося так притиснути хорватів, що протягом кількох хвилин кутові удари на ворота гостей виконувалися майже підряд аж 5 разів. І що? А нічого. Навіть удару по воротах не вдалося зробити, навіть якогось напівмоменту створити, якось більш-менш достовірно впасти у штрафному гостей…

Ще попереду було більше години гри,  ще не всі голоси харківських глядачів були зірвані, не всі гірчичники роздані, але в душі з’явилися якісь невеселі передчуття: оце, мабуть, і все, на що спроможні наші, більшого не буде.

Саме лінія атаки  викликала найбільше запитань перед матчем. Чи спроможні й далі зіграти у зв’язці Шевченко із Селезньовим, так, як це у них вийшло у матчі проти Казахстану, чи влучить по воротах Алієв, чи вийде у стартовому складі Воронін, чи не скінчився фарт у Назаренка ..?

Адже, щоб реально претендувати на чільне місце у відбірній групі, треба обов’язково вигравати у безпосередніх конкурентів, там паче на своєму полі – аксіома турнірної стратегії.

Максималістом нашого головного відповідача на всі питання Олексія Михайличенка не назвеш. Виставити на домашній матч єдиного нападника, а потім  після  гри заявити, що нульовою нічиєю можна бути задоволеним, і вважати навіть одне взяте очко гарним результатом – ну, це лише самому тренерові зрозуміло.

Спостерігати, як Шевченко намагається боротися за м’яч на своїй половині поля, – все одно, що читати книжку ззаду наперед. Слова начебто зрозумілі, а логіки чи сенсу ніякого.

Наш незамінний ветеранистий Шевченко грав проти хорватів, ще, здається, у 1995-му, і чекати нині від нього якось дива  - це лише одному Михайличенку зрозуміло.

«Нема великої різниці, де грати, – вдома чи на виїзді. Є дві гри. У першій зіграли внічию, а головне брати очки у кожному турі. Хорватія – сильний суперник. В цілому ми зіграли надійно. Попереду, може, не все вийшло, але на те є причини. Ряд молодих футболістів повинні зігратися разом, притертися. Та й Хорватія виглядала потужно».

Здається, у головного тренера збірної України пропадає дар дипломата або парламентарія, професійного переговорника, здатного навіть роз’яснити, чому в дірках нічого немає.

А пояснювати, чому Вороніна не було випущено на заміну, тією обставиною, що гравець, виявляється, занадто перенервувався, очікуючи на звістку з пологового будинку – це просто глибини психоаналізу.

Літає журавлик у небі 

Звичайно, ми сторонні спостерігачі, насправді не знаємо, які настрої панують у  роздягальні збірної України, чому тренер не виставив пару форвардів, в якій формі на даний момент перебуває той же Селезньов, чому тренер не дав шансу Слюсареві  проявити себе в рідних стінах, але післяматчевий висновок напрошується один: Михайличенко вирішив утримати синицю в руці, а журавлик нехай ще політає.   

Нічия у нас є ще до матчу, навіщо ж її втрачати - цікаво, як довго можна протягти на такій філософії? До 1 квітня, до поїздки у Лондон на гру зі збірною Англії? А потім знову почути про «притирання молодих футболістів»?

Плетикоса взагалі повинен виставитися нашим на чолі з тренером. Це ж треба, воротар уже протягом кількох місяців демонструє явно не найкращу гру, пропускає «оптом і вроздріб» і за клуб, і за збірну, так навантажте його з  перших хвилин, хоча б тривожними ударами, хоча б здалеку (як ото  Кличко-старший діставав учора вночі нігерійського Пітера). 

Але ж ні, не вийшло чи не було такої установки. У другому таймі харківського матчу голкіпер хорватів узагалі відпочивав, міг би і в напад бігати, таке враження. Нема заперечень, хорватська збірна – суперник дуже сильний і авторитетний. Регулярно  виступати на чемпіонатах Європи і світу, це означає, що у футбольному господарстві Хорватії система підготовки футболістів налагоджена як слід, конвеєр просто. І це в країні, де ще помітні сліди кривавої балканської війни! І нехай місцеві клуби не на перших ролях в Європі (це вже питання до їхніх олігархів), зате хорватського футбольного цвіту – по всьому світу.

Два вкрай небезпечних удари головою Оліча по воротах П’ятова у другому таймі наочно показали силу хорватської збірної і водночас були сигналом тривоги за стан взаємозв’язку у лініях нашої збірної. Чому обидва рази поряд з Олічем виявлявся Назаренко, а не хтось із центральних захисників, хто мав розгортати контратаку?

А ніхто і не розгортав. Голайдо, Алієв, Кравченко, як могли, відпрацьовували центр поля, але якщо попереду немає на кого відати пас, то це почало називатися: товкти воду в ступі.  Малюнок гри, який ще добре чи погано, але проглядався у нашої збірної у першому таймі, після перерви зовсім зник. 

І чим ближче до кінця матчу, тим очевидніше ставало зрозумілим, що  хорвати повністю опанували ситуацію на полі. Було помітно, що гості здатні додати у грі, наші – зовсім ні. Не допоміг і 12-й гравець в особі харківських уболівальників, які додали особливого колориту загальній ситуації на стадіоні.  

Отже, рахунок по грі. Нарікати на змарновані нагоди забити гол не виходить, бо й самих моментів, по суті, не було. Але не нічийний підсумок залишив неприємне враження, а ота розмитість почерку збірної України, відсутність награних комбінацій, злагодженості та конструктиву.

З тим і пішли в зиму. Навесні, як водиться, будуть нові надії, нові імена у збірній, буде, сподіваємося, й нова гра.

Олег Олійник

УНІАН в Google News