Кілька років тому майже ніхто не вірив в успіх нової екранізації культового роману «Воно» Стівена Кінга. На адаптацію класики виділили смішний бюджет у 35 мільйонів доларів, а режисером став молодий і майже невідомий глядачеві кінематографіст Андерс Мускетті. Тим більш вражаючим стало раптове піднесення стрічки. «Воно» стало найкасовішим хорором в історії американського кіно та заслужило схвальні відгуки критиків.
Створена Кінгом історія про злісного клоуна Пеннівайза, який пожирає дітей в провінційному американському містечку, завжди була непростим матеріалом для екранізації. Дія оригінального роману розривається між минулим, де школярі з «клубу невдах» вперше стикаються зі злом, і сьогоденням, де вже дорослі герої через 27 років змушені повернутися до боротьби з ним.
Нова адаптація роману відпочатку замислювалася як дилогія, а гучний успіх першої частини лише поквапив кінобосів з виробництвом сиквела. Дата виходу Воно 2 була намічена на осінь 2019 року.
5 вересня прем'єра «Воно частина 2» (IT chapter two) відбулася в Україні. УНІАН з`ясовував, чим «Воно 2» може привабити та налякати українського глядача.
Воно 2 Трейлер
Касовий успіх «Воно» дозволив студії взятися за виробництво сиквела з належним розмахом. Ролі дорослих героїв першої частини дісталися акторам, що відбулися – на перший план тут виходять імениті Джеймс Макевой і Джессіка Честейн, а також новозеландський актор Джей Райан. В акторську команду чудово вписався і американський комік Білл Хейдер.
Досить сказати, що всі вони відмінно виглядають на своїх місцях, хоч спостерігати за ними не так цікаво, як за талановитими дітьми з акторського складу першої частини.
Окремо стоїть Білл Скарсгорд, який повернувся до ролі антагоніста. Його клоун Пеннівайз сповнений злісної харизми - він знову вправно переконує глядача в тому, що здатний буквально їсти людей. Водночас, клоун залишається клоуном: він жартує, кривляється і глузує зі своїх жертв, чим вносить у типове для хорора «м'ясо» щіпку гумору.
Як і в першій частині, гумор становить невелику, але дуже важливу частину «Воно 2». Режисер досить точно знає, коли ситуацію в залі слід розрядити. Гумор ледь помітно пронизує навіть хорор-складову фільму. У свої кращі моменти сіквел «Воно» нагадує сміховинні хорори з вісімдесятих. Екшн-сцени викликають асоціації з «Жахом на вулиці в'язів», «Повсталими з Пекла» і «Зловісними мерцями». Для фанатів Стівена Кінга у стрічку також додали безліч відсилань до інших його робіт та екранізацій.
Однак витримувати тон і темп оповіді Андерсу Мускетті тепер вдається далеко не завжди. Якщо перша частина «Воно» була зосереджена на «дитячому» періоді історії і була цілісним твором, то друга, «доросла», страждає від флешбеків і самоповторів. Часом фільм більше схожий на нарізку з епізодів якісного серіалу – можливо, серіальний формат підійшов би для цієї історії набагато краще.
Перевантажену оповідь доводиться компенсувати «надуванням» хронометражу. Фільм триває майже три години - набагато більше, ніж може очікувати глядач, який прийшов в кінотеатр на «страшилку». Мало хто зміг би утримувати публіку у напрузі протягом трьох годин, і ближче до фіналу стрічка починає помітно буксувати.
Можливо саме з цієї причини фінальна битва героїв зі злом здається несподівано простою і затягнутою. Проте, вона підводить історію до правильного фіналу, який поки не передбачає перетворення «Воно» на конвеєрну кінофраншизу.
«Воно 2» все ж таки виглядає як гідний хорор і правильне завершення дилогії, а його недоліки дозволяють краще зрозуміти, чому два роки тому «вистрілила» перша частина.
Дмитро Захаров
