Кадр з фільму "Алея жаху" / фото Kinomania Film Distribution
20 січня в український прокат вийшов нео-нуарний трилер "Алея жаху" від головного майстра страшних казок Гільєрмо дель Торо. Втім, цього разу атмосферна картина з приголомшливим акторським складом вийшла дещо незвичною для режисера, але від цього не менш вражаючою. Детальніше читайте в огляді УНІАН.
Мексиканський режисер Гільєрмо дель Торо за свою більш ніж тридцятирічну кінокар'єру встиг заслужити собі звання головного майстра страшних кіноказок. За цей час він попрацював у найрізноманітніших піджанрах хоррора – від прибульців і мутантів до привидів і духів. Тут були і драматичні фільми, події яких розгорталися на тлі трагічних історичних подій ("Хребет диявола", "Лабіринт фавна"), і більш прямолінійні бойовики ("Блейд 2", "Хеллбой", "Тихоокеанський рубіж"), і готична драма ("Багряний пік"), і фантастична мелодрама ("Форма води"), і навіть вампірська епідемія (серіал "Штам").
Але було, те, що об'єднувало всі його роботи – щось надприродне, особлива естетика навіть найнепривабливіших речей, певний глибокий посил, тонко прописані образи героїв і, звісно ж, приголомшливий акторський склад.
Його нова робота "Алея жаху" / Nightmare Alley (США, 2021), звісно, багато чого з цього зберегла, але обійшлася чи не без головного – містики. Причому сам дель Торо анонсував такий поворот подій ще до виходу фільму, а тому підготовлений глядач вже відразу розумів, що буде щось нетипове – класичного хоррора тут чекати точно не варто. Проте, і без цього фільм вийшов вельми гідним і в усьому іншому цілком в стилі дель Торо.
Фільм розповідає про чоловіка на ім'я стен Карлайл – його роль дуже переконливо виконує Бредлі Купер ("Похмілля у Вегасі", "Мій хлопець – псих", "Вартові Галактики", "Зірка народилася"). З самого початку стає ясно, що за плечима у нього багаж вельми сумнівних діянь, але в цілому він здається хлопцем добрим, готовим допомогти навіть тим, від кого всі відвернулися.
Рятуючись від привидів минулого, Карлайн приєднується до бродячого цирку – спочатку він перебивається тут простими підробітками, але поступово переймає знання потонулого у пляшці фокусника Піта (Девід Стретейрн – "Мільярди", "Земля кочівників") і його дружини/напарниці Зіни (Тоні Коллетт – "Ножі наголо", "Неможливо повірити"). І ось уже, окрилений новими вміннями "читати людей" і підбурюваний жагою отримати від життя більше, прихопивши симпатичну і наївну циркачку Моллі (Руні Мара – "Дівчина з татуюванням дракона", "Марія Магдалина") – герой вирушає підкорювати Нью-Йорк.
Якийсь час Стену і Моллі вдається досить успішно виманювати гроші у багатіїв, переконуючи їх у тому, що чоловік вміє розмовляти з мертвими. Втім, ніякої містики тут немає – і дель Торо не втомлюється по ходу всього фільму регулярно нагадувати про цю особливість. Просто герої освоїли елементарні навички менталізму, засновані на спеціальній вербально-зоровій техніці, яку свого часу розробив Піт.
Однак якщо Піт і Зіна використовували її помірно, задовольняючись малим, то Стена захопила жадібність, яка в підсумку його і згубила. Власне, в цьому і полягає основний посил фільму. У гонитві за грошима особистість Карлайла трансформується – він зраджує близьких, здійсняє мерзенні вчинки і абсолютно не турбується про те, які наслідки це матиме для інших. Що примітно, Стен і сам цього не заперечує, ймовірно, свято вірячи в те, що тільки таким чином можна відвоювати своє місце під сонцем в депресивній Америці на рубежі 1940-х років.
Переломною для нього стає зустріч з доктором/психологом Ліліт Ріттер у виконанні блискучої Кейт Бланшетт ("Авіатор", "Керол", "Володар перснів", "Тор: Рагнарок"). Використовуючи її знання про клієнтів, Стен зважується на більш ризиковані афери, які можуть закінчитися для нього і його близьких вельми плачевно. Поступово стає ясно, що для того, щоб змагатися з "великою рибою", герою недостатньо елементарного менталізму, примітивних театрально-циркових прийомів і надії на везіння, яке, як відомо, має властивість закінчуватися.
Як і більшість інших робіт Гільєрмо дель Торо, "Алея жаху" відрізняється неймовірною естетикою. З одного боку, завдяки картинці та звуку він відмінно передає атмосферу Америки часів "Великої депресії". З іншого боку, дель Торо володіє рідкісним даром знімати красиво навіть те, що у багатьох викликає не найприємніші відчуття. Взяти ті ж бродячі цирки першої половини 20 століття – найчастіше в кіно їх зображують як фрік-шоу, що викликають у більшості глядачів швидше огиду, починаючи від класичних "Виродків" і закінчуючи "Американською історією жахів". У дель Торо ж це все виглядає якось навіть мило, незважаючи на всі реалії.
Водночас дель Торо приділив величезну увагу деталям і діалогам, за якими варто дуже уважно стежити з самого початку, щоб нічого не впустити ближче до кінця. При цьому режисерові вдається утримувати увагу глядача протягом усього фільму, та так, що інтрига зберігається до самого кінця. Раз у раз по ходу перегляду у глядачів виникають припущення, що далі відбудеться, але в підсумку вони не підтверджуються. І в цьому вся сила саспенса від дель Торо.
Також хочеться виділити майстерно поставлені діалоги, які можна буквально розтягувати на цитати. Окрема похвала за жарт про Гітлера.
Ну і, звісно ж, акторський склад. Тут просто немає тих, хто не впорався б зі своєю роллю на вищому рівні. Крім уже вищезгаданих зірок, блискуче зіграли Віллем Дефо, Рон Перлман, Річард Дженкінс, Холт Маккеллані, Пол Андерсон і багато інших.
У фільму досить великий хронометраж – 150 хвилин. При цьому перша частина, що описує життя Стена Карлайла в цирку, все ж виглядає дещо затягнутою. Звісно, тут є купа моментів, важливих для подальшого сюжету, але дещо можна було б скоротити. У якийсь момент глядач може зловити себе на думці, мовляв, "пройшло вже півфільму, а основна дія досі не почалося, як же вони вліплять у другу частину все те, що було показано в трейлері". У підсумку вийшло так, що і правда – деякі моменти і персонажі після переїзду Карлайла в Нью-Йорк виявилися дещо не до кінця розкритими, а місцями навіть не дуже логічними. Наприклад, ставлення Карлайна до алкоголю або мотивація героїні Кейт Бланшетт.
Також у глядачів може залишитися легке відчуття розчарування, що їхні очікування не зовсім виправдовуються – починаючи від того, який сюжет фільму, і закінчуючи роллю певних персонажів. Але, в принципі, це не можна відносити прям до таких вже недоліків, скоріше, нехай це буде попередженням – не варто занадто зациклюватися на власних очікуваннях від фільму, краще насолоджуйтеся баченням режисера, і налаштовуйтеся на той темп, який він задає.
Наш вердикт: "Алея жаху" Гільєрмо дель Торо – дуже красиве кіно з неймовірними акторами. Однак цього разу, замість містики і магії, режисер пропонує глядачам цілком реалістичну драму про сходження, падіння і жадібність. Фільм однозначно вартий того, щоб подивитися його на "великому екрані", і навіть дрібні недоліки не зіпсують вам загальне враження.
Загальна оцінка – 8 з 10.
***
Про інші кіносеріальні новинки тижня читайте в нашому окремому матеріалі.
Марина Григоренко