"Головна цінність зірок-зрадників - гроші. Я таких називаю дворнягами", - співак POSITIFF

Український співак POSITIFF в інтерв'ю УНІАН розповів, як велика війна змінила його цінності, як він ставиться до російського контенту в Україні, що думає з приводу зірок-зрадників, та про особисте життя і велику мрію.

За останній час шоу-бізнес дуже змінився. У нас з'явилися нові зірки, нові проекти. Ви - артист, який був на піку популярності ще до повномасштабної війни. Що ви відчуваєте наразі? 

Відчуваю не просто зміни, а справжню революцію. Музична культура перетворюється на більш трушну та відверту форму мистецтва. Лідери чартів, яких ми бачили до повномасштабного вторгнення, зникають. Змінилися правила, розширилися межі, зʼявилися нові імена. Телеканали та радіостанції вже не диктують правила. Поняття "форматність" розвіялося. Діджитал-платформи тепер на першому місці, що означає свободу для творців. Найголовніше — це музичний матеріал і особистість, яка стоїть за ним.

Чи легко вам було "прижитися" в новому шоу-бізнесі? 

У мене, як у артиста, все почалося з чистого аркуша. Я став сам собі продюсером, зібрав свою команду, і тепер уся відповідальність на мені. Незважаючи на досвід і колишні регалії, сьогодні я відчуваю себе новим артистом, який шукає свій саунд і експериментує з матеріалом. Моя перевага, яка залишилася завдяки колишнім проектам, — це досвід виступів та розуміння, як правильно взаємодіяти з глядачем та створювати необхідний настрій для аудиторії. А підхід до створення пісні змінився. Він став більш глибокий та усвідомлений.

Чи вплинула на вас і вашу творчість велика війна?

Перше, що пробудилося в мені з початком великої війни, — це волонтерство. Як і багато інших артистів, я не розумів, наскільки доречна була музика на той час. Тому почав з благодійної ініціативи "Амбасадор Дитинства" (раніше назва була "Діти Дітям") для сімей переселенців. Мета проекту - адаптація дітей у нових умовах та містах, у які вони були вимушені переїхати. Починалось все з маленького заходу в Камʼянець-Подільському. А сьогодні це вже великий фестиваль у багатьох містах України, де залучені десятки топових артистів, волонтери, психологи, вчителі, малі бізнеси й місцеві адміністрації.

Найголовніше, що відбулося за ці два роки, - я дав старт своєму сольному проекту POSITIFF. Змінилися мої цінності та сенси як в особистому житті, так і в роботі. Щодня я працюю над собою. І мене в цьому підтримують мої найближчі й найдорожчі люди: сімʼя, друзі й команда. Коли є підтримка, пережити можна все.

Звузилося коло спілкування, бо багато хто пішов з мого життя, та стало легше. Але були й дуже болісні втрати. Війна забирає найкращих.

Ви дуже багато виступаєте на благодійних концертах. Можете згадати найщемливіші моменти?

Найбільше я ціную концерти для військових. Я неодноразово їздив у прифронтові зони. Кожен раз ми спонтанно робимо невеликі виступи просто у підвалах без сцени, світла, звукорежисерів, костюмів. Це складно, але дарує найяскравіші емоції. Зараз мені не треба Палаців спорту, турів, стадіонів. Це не зрівняється з оплесками двадцятьох втомлених бійців. Подарувати їм усмішку й потиснути руку - ось що важливо для мене.

Скільки вам вже вдалося зібрати на ЗСУ?

Найчастіше я виступаю запрошеним гостем на заходах, де збирають гроші. Думаю, рахунок іде вже на десятки мільйонів гривень. За один тільки прапор, який продали як лот на аукціоні у США, ми отримали рекордні 69 тисяч доларів.

Для мене головне, щоб після кожної благодійної активності мені надали звіт, що все, на що збирали кошти, дійшло до наших захисників. Наприклад, дрони, екіпіровка, машини, ліки… До речі, коли я повертаюсь з-за кордону, я щоразу везу великі валізи з гуманітарною допомогою для військових. А останній раз переганяли з хлопцями машини для ЗСУ. 

Війна - це стрес, який ми відчуваємо і донині. Раніше ви казали, що поралися зі стресом за допомогою алкоголю. Ви досі вживаєте спиртне чи вже відмовилися від нього?

Я звертався до професіоналів за діагностикою. В мене немає генетичної залежності від алкоголю. Мені просто подобається пити на побутовому рівні. Я контролюю кількість алкоголю й відчуваю межі. Найчастіше пʼю в компанії або коли відчуваю стрес. Водночас можу легко відмовитися від будь-якого алкоголю на місяць і більше.

Я дійсно став менше пити, бо з роками організм по-іншому реагує на спиртне. І на цукор, і на хліб… Алкоголь затьмарює свідомість. А зі світлою головою я завжди більш продуктивний. Тому зараз я більш відповідально ставлюся до своєї дієти. 

Що зараз допомагає вам боротися зі стресом?

Стрес і депресивні стани лікуються діяльністю. У моєму випадку важливо працювати над собою, знаходити собі завдання, ставити мету, до якої ти йдеш. Бездіяльність викликає апатію. 

Можливо, вас також рятує музика? Хтось з артистів відкрився для вас з нової сторони під час війни?

Наразі я намагаюся слухати й аналізувати все. Щодня ми створюємо музику на студії не тільки для мене, а й для інших артистів. Працюємо як із молодими виконавцями, так і з артистами, які мають великі досягнення в шоубізнесі. Тому найчастіше я слухаю музику не для настрою, а для того, щоб тримати руку на пульсі, розбиратися в трендах і запитах аудиторії. Зараз, коли триває підготовка до зимових свят, атмосферу навколо створюють старі пісні Френка Сінатри й Елли Фіцджеральд. 

Мені подобається, як стрімко розвиваються молоді артисти. Наприклад, гурт MOLODI, Настя Балог, ENLEO, Райчу, Tery, The Curly… Вони спонукають мене працювати над собою й розуміти, що треба українському слухачу. Мені подобається здорова конкуренція. Мені подобається, що всі артисти, з якими я бачусь на благодійних виступах, обʼєднані однією місією - подарувати музику, яка дійсно буде надихати наш народ. 

Багато років ви були в дуеті з Надею Дорофєєвою. Наразі ви підтримуєте одне одного? 

У нас дуже кльові взаємини. Ми дружимо, спілкуємося, ділимося своїми емоціями з приводу особистого життя чи творчості. Ми підтримуємо одне одного. Наприклад, сьогодні в неї вийшов трек, послухайте.

Думаю, колись слухачі побачать нас у творчому тандемі знову. Але це має бути дуже сильна робота, яка переможе всі хіти "Время и Стекло" й наші сольні пісні.

До речі, ви знайомі з багатьма російськими артистами, навколо яких ходить дуже багато чуток, у тому числі і про їхню нетрадиційну орієнтацію. Однак в РФ з'явився закон про "екстремістський ЛГБТ-рух". Що ви думаєте з цього приводу?

Мені здається, відсотків 60 російських артистів, яких я знаю, є представниками ЛГБТ-спільноти. Але я не буду називати імена, тому що це їхнє особисте життя, і я не хочу тягнути будь-кого з РФ у наш інформаційний простір. Але те, що в них коїться із законом про "екстремістський ЛГБТ-рух" - це просто абсурд. Багато з тих людей, які ухвалили цей закон, і є представниками ЛГБТ. Скоро вони самі себе й знищать. Цей народ приречений.

Наші артисти неодноразово казали, що, наприклад, путініст Кіркоров робив їм неоднозначні пропозиції. А чи стикалися ви з таким?

Так, з Кіркоровим знайомий. Це дуже одіозна особистість, яка не може знайти себе досі. На щастя, Кіркоров не робив мені подібні пропозиції. Але історії знайомих я чув неодноразово. До речі, дивно, як його оминув нещодавній диктаторський закон… Мабуть, "деякі тварини рівніші за інших".

Чому, на вашу думку, Ані Лорак, Таїсія Повалій, Анна Асті, Баста - артисти з України - підтримали Росію, а не батьківщину?

Я думаю, що ці артисти пустили коріння у вигляді вигідних контрактів. Їхня головна цінність - це гроші. Я таких називаю дворнягами, бо їм все одно, що коїться навколо. Вони будуть там, де дають жирну кістку. Якби замість Росії була інша країна, то вони були б там. Ці люди безідейні, пластилінові. Тому начхати на них. Вони завжди будуть рабами, і їх це влаштовує. Про них не треба думати й говорити.

Ще є артисти, які дуже довго працювали на російський ринок, а потім швидко "перевзулися". Чи пробачать українці Лободі чи Брежнєвій, наприклад? 

У кожного артиста є своя аудиторія, яка підтримує його "перевзування". Я за такі "перевзування", бо люди мають право на помилки. Якщо вони обрали свій подальший шлях з українським народом і відмовилися від того "аквафрешного" прапора, це вже прекрасно! Кожен має шанс виправитись і йти далі, ставши на правильну колію.

Артисти - це окремий вид людей. Вони творці, дуже вразливі й залежні від думок і відгуків громади. Я поважаю таких артистів за те, що вони починають заново. Думаю, з щирим підходом і грамотною комунікацією їм вдасться заслужити прихильність українців.

Як думаєте, чи можуть українці через 5-10-20 років пробачити росіян та знову пустити їх на українську сцену?

Сподіваюсь, що ні, бо це вже не буде потрібно. На щастя, після вторгнення більша частина фан-бази російських артистів відмовилась від їхнього контенту. Але досі 12% з чарту ТОП-100 складають росіяни. Тому нам треба сфокусуватися на виробництві власного потужного матеріалу, який завоює серця усіх українців - і молодих, і старших. 

Багато людей кажуть, що з початку війни переоцінили більшість речей. А що, можливо, переоцінили ви?

Коли приїжджаєш до військових і виступаєш у сховищах, коли ти бачиш сім'ї, які втратили свою домівку, своє місто й рідних людей, то розумієш, що матеріальні цінності десь на другому плані. Обмін енергією, повага одне до одного, небайдужість і підтримка - ось, що важливо.

Для мене як для творця, автора, музиканта змінилися сенси, які вкладаю в пісні. Моя місія як артиста - надихати й дарувати щастя слухачам. Стало важливим слово. Воно може змінити життя людей.

За який вчинок вам найбільше соромно, а за який ви пишаєтеся собою?

Немає вчинків, за які мені соромно, бо вважаю, що помилки мене робили кращим, я на них вчився. Не треба докоряти собі за минуле. Треба жити сьогоднішнім і дивитися в майбутнє. Головне, щоб твої вчинки не зіпсували життя іншої людини.

Я пишаюсь тим, що не опустив руки. Пишаюсь своїм проектом і тим, що роблю сьогодні. Я не стою на місці, продовжую творити й маю поруч людей, які в мене вірять.

Про що ви ніколи не зможете забути?

Продовжується найстрашніше. Ми втрачаємо наших супергероїв, людей, які мали будувати наше майбутнє, ідейних особистостей і справжніх патріотів.

Не забуду розповіді дітей-сиріт із Бучі й Маріуполя. Не забуду сльози, обійми та усмішки наших військових. Не забуду й не пробачу росіянам вбивство мого друга.

Хтось з ваших рідних перебуває в лавах ЗСУ?

Мій кум Андрій вже ветеран цієї війни. Але є друзі, які наразі перебувають на фронті. Наприклад, Даніель Салем. Він і його команда для мене як супергерої з коміксів, я ними дуже пишаюсь. Багато друзів воюють ще з 2014-го року. Багато кого вже немає в живих.

Вам вже приходила повістка? Чи підете ви на фронт?

У перший місяць повномасштабного вторгнення я пішов у місцеву тероборону. Стояв у черзі дуже довго. Мене впізнали, здивувались і сказали, що людей вистачає, а мені краще займатися своєю справою. Те ж саме мені сказали військові, коли я розповів їм цю історію. Вони наголосили на тому, що їм треба публічна допомога, щоб вгамувати паніку.

Потім ми поїхали в Хмельницьку область робити заходи для дітей-переселенців. Вже там я пішов у місцевий військкомат і пройшов комісію. В мене є документ, що я стою на обліку. Якщо призвуть, треба буде піти. Я був на полігонах і вже більш-менш навчений збирати автомат і стріляти. Всім раджу все-таки пройти повну військову підготовку - зараз треба бути готовим до всього.

Незабаром Новий рік. Як гадаєте, чи потрібно святкувати, коли триває війна?

Зараз свята - це про рідних і сім'ю, а не гучні вечірки, які влаштовували до великої війни. Святкувати треба. Треба обʼєднуватися й дозволяти проживати позитивні емоції. Ми не можемо поставити життя на паузу. Це зупинить наш розвиток як нації, а саме цього прагне наш ворог.

Для мене зараз лідери думок - це наші військові. З самого початку вони мені казали робити музику. Захисники хочуть бачити, за що вони борються. Вони воюють за те, щоб продовжувалось життя.

До речі, ви вже повідомили, що у вас є кохана дівчина. Можете розказати, як у вас зараз складаються стосунки? Можливо, ви готуєтеся до весілля?

У мене є кохана людина, з якою стосунки стають все краще й краще. Вона підтримує мене у всьому, що я роблю, і всі складні моменти переживає зі мною. Для мене вона як янгол, з нею я щасливий. І дійсно в планах є побудувати сім’ю. 

А чи спілкуєтеся ви з колишньою дружиною? Підтримували одне одного на початку війни?

На початку вторгнення звʼязувались, але зараз не спілкуємось.

Яким ви бачите себе через 5 років?

Моя велика мета - бути артистом і повторити свій попередній успіх, а краще - помножити його на пʼять! Я хочу створити нових зірок, стати продюсером, який буде допомагати молодим артистам і втілювати в життя нові прогресивні музичні спалахи.

Що для вас справжнє щастя?

Це відчувати прогрес у своїй справі, мати можливість творити й ділитися цим з іншими. Знати, що ти на своєму місці, точно усвідомлювати, хто ти і яка твоя місія на цій планеті. Поділяти радість з рідними. 

Діана Могилєвич

УНІАН в Google News