Барак буде зручним для Юлії Володимирівни?

Барак буде зручним для Юлії Володимирівни?

Теза про те, що Україні байдуже, хто переможе на виборах у США –консерватор Джон Маккейн, чи реформатор Барак Обама, – часто висловлювалася вітчизняними політиками. Але чорт сидить у деталях…

Теза про те, що Україні взагалі байдуже, хто переможе на виборах президента США – чи республіканець-консерватор Джон Маккейн, чи демократ-реформатор Барак Обама, – доволі часто висловлювалася вітчизняними політиками та експертами. Мовляв, обидва виступають за євроатлантичну інтеграцію України та підтримку її суверенітету й незалежності (у тому числі енергетичної). Але геополітичне „взагалі” містить у собі надто багато особливих „зокрема”, які мають неабияке значення для України у її відносинах із найпотужнішою державою світу. Недарма сказано, що чорт сидить у деталях…

Маккейн, Обама
Почнемо з того, що Україна постійно перебувала у фокусі уваги „Біг-Мака”, але до певного моменту – на периферії інтересів Обами. Старий вояк Маккейн усе життя боровся проти радянської, а потім російської експансії у світі, у молодості – воював із зброєю в руках. Тому його щиро цікавили всі геополітичні важелі, які можна було задіяти проти Росії. Серед них Україна займала почесне місце. Представник молодого покоління американських політиків Барак Обама займався натомість зовсім іншими проблемами, сенаторські кампанії будував здебільшого на внутрішньоамериканських соціально-економічних питаннях.

Крім того, Маккейн, видаючи свої передвиборні месиджі, мусив пам’ятати про не дуже великий кількісно, але згуртований електорат американців українського походження, який традиційно є консервативно і антиросійськи налаштований і голосує переважно за республіканців. Не дивно, що у 2005 році Маккейн відвідав Україну й гучно висунув кандидатуру Віктора Ющенка на здобуття Нобелівської премії миру.

Як зазначали спостерігачі, у ході першого туру теледебатів „плавання” Обами в українській проблематиці було досить помітним. На початку дискусії щодо Центрально-Східної Європи Обама вжив назву нашої країни Ukraine з означеним артиклем the – the Ukraine. А цей артикль згідно з правилами англійської граматики не ставиться перед назвами держав, а лише при позначенні колоній чи залежних територій. Американські політики, котрі стикалися з українською проблематикою, знають, що the Ukraine – неначе „червона ганчірка” для української спільноти в Америці й українських дипломатів. Проте згодом радники підказали майбутньому президентові США, у чому тут річ. У наступних виступах Обама виправив свою помилку й називав Україну без усіляких артиклів. Проте на „українському полі” все одно явно почував себе невпевнено: у третьому турі дебатів Маккейн легко оперував складними для вимови американця українськими прізвищами Ющенко, Тимошенко. А от Обама не ризикував більше вскочити в халепу й видав лише загальні обіцянки підтримати українські євроатлантичні прагнення.

Проте експерти сподіваються, що зовнішньополітичні радники Барака Обами ліквідують лакуни в його поінформованості щодо далекої і загадкової України. Адже серед них такі „монстри” американської дипломатії, як колишні державні секретарі Мадлейн Олбрайт(адміністрація Білла Клінтона) та Воррен Крістофер (за адміністрацій президентів Джиммі Картера та Білла Клінтона), колишній секретар оборони Вільям Перрі, колишній директор офісу політичного планування Державного департаменту Грегорі Крейг.

Водночас очікується, що адміністрація Обами та новий Держдеп у тактичному плані здійснюватимуть зовнішньополітичну стратегію США, спрямовану на євроатлантичну інтеграцію України, зовсім інакше, ніж це робила адміністрація Буша-молодшого і могла б робити адміністрація Маккейна. Політики-республіканці дотримувалися звичної тактики відвертого тиску на своїх європейських партнерів на грані силового. І „яструб” Маккейн мав би довести цю тактику до екстремуму. Наприклад, він планував просто „викинути” з „великої вісімки” Росію – основного й активного опонента вступу України до Альянсу.

До речі, не надто охайно з політичної точки зору виглядала явна передвиборна „страшилка”, яку запустила Сара Пейлін, яка балотувалася на віце-президента в парі з Маккейном, про те, що прихід „слабкого президента Обами” спровокує негайну агресію Росії проти України.

А можливу тактику команди Барака Обами описав його політичний консультант Боб Шрам у інтерв’ю: США через деякий час зможуть переконати Росію в тому, що Україна зробила свій доконечний вибір і має стати членом НАТО; агресивної політики, яку сповідує Маккейн, у випадку з Обамою не буде; Обама не ставитиме Україну в позицію вибору між Росією та США.

Крім того, Обама неодноразово висловлювався за діалог та співпрацю з Росією в питаннях ядерного роззброєння й розв’язання іранської і північнокорейської проблем.

Придворний політолог Кремля Сергій Марковнавіть почав бачити в новому президенті США "друга Барака", здатного невимушено спілкуватися з президентом РФ. "Я досить легко можу собі уявити особисту дружбу президента Росії Дмитра Медведєва і Барака Обами, які належать до одного покоління, обоє є Інтернет-юзерами. Думаю, що вони читали приблизно ті самі книжки й дивилися однакові фільми. І слухають приблизно однакову музику. Тоді як між Маккейном і Медведєвим – прірва".

А ось що заявив у нещодавньому інтерв’ю російській „Комсомолці” славнозвісний Збігнев Бжезинський, якого вважають головним зовнішньополітичним „гуру” для Барака Обами: „Якщо говорити про НАТО, навіть проросійський Янукович сім років тому висував ідею про вступ у блок. Але ви праві в тому, що більшість населення там не вітає ідею вступу до НАТО. І це одна з причин, чому їх туди не запросять. Є різниця між Україною та прибалтійськими країнами. Чому вони в НАТО? Тому що запекло цього хотіли. У цих країн гірка історична пам`ять про радянську окупацію. НАТО дає їм почуття захищеності. Якщо Україна змінить свою думку, ми її приймемо”.

Так і не раніше. І тому Україні від адміністрації Обами навряд чи варто сподіватися на активні кроки щодо просування до членства в Альянсі.

Юлія Тимошенко
Слід сказати, що погляди на тактику й таймінг американської дипломатії на українському напрямку набагато більше відповідають амбівалентній позиції Юлії Тимошенко, ніж однозначному прагненню Віктора Ющенка якомога скоріше відірватися від Росії і вступити до НАТО. Віктор Андрійович виглядає в цій ситуації радше як „маккейніст”. Може так виявитися, що прагматична й готова до переговорів з будь-ким – чортом чи янголом – заради досягнення своїх цілей Юлія Володимирівна припаде до душі Обамі та його оточенню куди більше, ніж інші українські топ-політики. І здобуде його підтримку на президентських перегонах 2010 року.

Здається, саме з такими думками в голові писався текст привітання Обамі від Тимошенко: „Ваша перемога є натхненням для нас. Те, що здавалося неможливим, стає можливим”.

І ще один аспект президентства Обами, який є дуже важливим для України. США, як відомо, є головною дійовою особою світової економічної кризи, яка накрила й Україну. Американські фінансові аналітики побоюються, що здійснення планів Обами щодо підвищення податків для підприємців та бізнесменів США загальмує одужання не лише американської, а й світової економіки після рецесії. А це нас навряд чи потішить...

Микола Писарчук

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter