Син Порошенка наздоганяє те, що втратив у дитинстві

Я не сприймаю зараз ці розчарування в Майдані... У нас з батьком досить маленька різниця у віці... Одну тільки вклав, інша почала плакати... Інтерв`ю

УНІАН продовжує серію інтерв’ю з дітьми людей, чиї  імена знає вся Україна. Після розмови з сином Лавриновича і доньками Огризка ми зустрілися з сином голови ради НБУ Петра Порошенка – Олексієм. 

Один з найближчих соратників Віктора Ющенка в минулому, Петро Порошенко має велику родину: двоє синів і доньок-близнят. Олексій має з батьком  багато спільного: навчався в Інституті міжнародних відносин, який свого часу закінчив Петро Олексійович, тривалий час займався тенісом, яким захоплювався і батько, а тепер працює у сімейному бізнесі  -  компанії “Roshen”. 

Олексію, які у Вас виникають відчуття, коли Ви проходите повз прилавки супермаркетів зі своєю шоколадною продукцією? 

Враження приємні. І не тому, що це пов’язано з прізвищем чи тому, що я працюю в цій компанії, а тому, що я чув багато відгуків (сподіваюсь, вони щирі), що людям ця продукція подобається і вони її купують, особливо зараз, на свята. Це дуже приємно бачити.

Світова фінансова криза якось вплинула на Вашу сім’ю? Відчули, що батьки менше грошей виділяють або самі скоротили витрати?

Фінансова криза призвела до краху економік цілих країн, вдарила по українській економіці, тому не вплинути на якусь окремо взяту родину в країні вона не може. На роботі заморожене зростання зарплат. Багато друзів в інших фірмах звільнили. Один мій друг працює в конструкторському бюро. Він спочатку дуже тішився, що там все державне і на нього криза ніяким чином не вплине. А якось приходить і каже: “Криза і до мене дісталася. Немає ніяких замовлень, нема чого робити”.

У бізнес Ви пішли слідами батька. Так само в політику не плануєте?

Поки немає куди йти - немає політики. Якщо вона буде, може й піду.

Я не сприймаю зараз ці розчарування в Майдані, в ідеалах Майдану. Те, що я бачив в Майдані, було емоційним піднесенням, щирістю, чистотою, воно залишилось в тих людей, які там були. Якщо сподівалися, що хтось прийде і манна з небес на голову поллється, то це марно. У мене таких очікувань не було. Звичайно, можна було зробити більше, ніж було зроблено. Але про це вже багато сказано. І я зараз нічого нового не додам.

В Інституті міжнародних відносин Ви навчалися на одному курсі з Андрієм Ющенком. Які у вас стосунки?

Ми не навчалися на одному курсі. Я на рік чи на два старший за нього, тому на парах ми не перетиналися. Чесно кажучи, ми майже не спілкувалися: раз чи два в житті.

Потрапивши після Лондона у стіни найпрестижнішого українського вузу, відчули суттєву різницю?

Абсолютно різні системи навчання. Абсолютно різний підхід. І я дуже радий, що в мене була можливість  пройти навчання за обома системами викладання. Зараз ці знання мені дуже корисні в моїй роботі. Українська школа більш адаптована до наших реалій, а передові дослідження західної школи дозволяють дізнаватись про найсучасніші відкриття в економічній теорії.

Після закінчення навчання я вирішив спробувати себе у ролі викладача. Коли я отримував ступінь магістра, треба було провести 3-4 семінари як викладацьку практику. Мені настільки це сподобалося, що я попросив, щоб мені дали можливість просто раз на два три тижні приходити і проводити семінари, спілкуватися з студентами, ділитися своїм досвідом.

Тобто зараз підробляєте викладачем в інституті?

Я працюю на громадських засадах і мені це цікаво. І я не виключаю в майбутньому кар’єру викладача.

І як Вас сприймають студенти у ролі викладача?

З першої пари у них виникло дуже позитивне ставлення. Вони одразу сприйняли мене як свого. Почали ставити нагальні питання: чи станеться нам у пригоді те, чому нас вчать, а що ще треба вчити і т.д. Я ближчий до них за віком, тому у нас схожі проблеми.

Ви казали, що не часто відвідуєте світські заходи. Але Вас бачили на Віденському оперному балу. Ви навіть вальсували. Професійно займаєтеся танцями?

Це єдиний світський захід, на який ви можете послатися. І мене одразу там спіймали. Я дуже сильно відбивався, але у мене все ж таки взяли інтерв’ю. Після цього були дуже дивні почуття. Я навіть подумав, що інтерв’ю більше давати не буду.

Чому?

Це стрес (сміється).  Навіть не сам процес інтерв’ю, а потім, коли після публікації в Інтернеті, ти читаєш чиїсь коментарі. Інколи приємні, інколи не дуже. Але коли критично налаштований, то неприємні коментарі сприймаєш ближче до душі, ніж приємні. Хоча чим далі тим більше, форуми популярних інтернет- сайтів перетворюються в майданчик для зливу замовних коментарів.

Так де ж вчилися танцювати?

Я не вчився. Один раз я брав участь у студентському мюзиклі, коли навчався в Англії. Ми  це робили цілим гуртожитком. Я там півроку ходив кожного вечора на класи танцю і мене вчили, як правильно треба танцювати. Крім цього я не навчався. Хіба що напередодні Віденського балу, щоб саме до нього підготуватися, я сходив у Будинок офіцерів. Але відчув, що це не моє.

Отже, Ви не прихильник світських заходів. А як тоді любите відпочивати?

На жаль, часу на відпочинок не дуже багато. Але, коли видається можливість, подорожую з друзями по Україні, у нас навіть є задача - мінімум: об’їздити всі обласні центри України. За це літо багато був на етнофестивалях, це дуже приємні враження, бачиш на власні очі,  як відроджується українська культура. Відчуваєш єднання з традиціями і звичаями пращурів. Я народився і зростав в Радянському Союзі. Було добре, що тоді прививалися певні моральні якості, правильні мультики показували, правильні книжки друкували. Але української культури тоді не вистачало. І зараз хочеться наздогнати те, що було втрачено під час дитинства.

Ви сказали, що живете окремо від батьків. Хоча донедавна Ви жили разом. Придбали власну квартиру?

Знімаю, бо на власну квартиру ще не заробив, а інколи хочеться побути самому. Хоча останнім часом почав сумувати за батьками, частіше до них заходжу.

Як часто обговорюєте з батьком нагальні економічні, політичні чи бізнесові проблеми?

Так часто, як бачимось. Хоча він буває дуже втомлений і я бачу, що краще не навантажувати його додатковими розмовами про те, над чим він працював. Спілкуємося на ці теми, може не так часто як хотілося б, але якщо виходить, то ці розмови дуже змістовні і цікаві. Батько багато чого пояснює.

А суперечки виникають?

У нас з батьком досить маленька різниця у віці (19 років - авт.). Тому можна вважати, що ми спілкуємося майже як друзі. Так званий “generation gap” (проблема батьків і дітей – авт.) не має куди й вклинитися.  Нас таке лихо оминуло.

Розділяєте батьківські хобі? Наскільки мені відомо, він захоплюється тенісом…

На жаль, зараз тенісом він вже не займається, але свого часу це дійсно було його хобі. Я з 7 до 16 років по 5-6 разів на тиждень ходив на тренування, брав участь у турнірах, різних чемпіонатах. Якщо щось вмієш робити, то отримуєш від цього задоволення. Батьку дуже подобається цей вид спорту і ми з ним багато грали, особливо до того, як поїхав в Англію.

Ви найстарша дитина у сім’ї. Після народження молодших ніколи не відчували менше уваги чи турботи з боку батьків, ніколи не ревнували до менших?

У нас зовсім інша атмосфера в родині: немає заздрощів чи ревнощів. Це відчуття, що родина - найголовніша річ в житті, це фортеця, в якій завжди можна знайти захист і підтримку.

Звичайно, я не можу відчувати ревнощів до молодших дітей. У дитинстві я питав бабусю: “Який у тебе найулюбленіший онук?” Вона відповідала: “Як можна таке питати! Ось наприклад у тебе 5 пальців і ти питаєш, який з пальців для тебе дорожчій: мізинець чи середній?” Я думав, що вона просто не хоче казати, що вона когось іншого любить більше за мене. А зараз я вже відчуваю до всіх трьох (молодших сестер і брата – авт.) таку любов, турботу.

Не доводилося свого часу сидіти з ними, няньчити?

Доводилося, особливо з дівчатами, тому що їх було дві. Мамі було одразу складно впоратися з обома. Особливо вкладати спати. Це був взагалі жах. Одну тільки вклав, інша почала плакати, розбудила першу, потім вклав цю, та почала. Вони одна одну будять.

Зараз інколи допомагаю їм робити домашні завдання. Буває таке задають, що навіть мені треба трішки посидіти подумати (сміється).

Мені здається, у нас дуже товариські відносини. Коли я заходжу до батьків, для молодших це дуже велике свято і вони одразу кидаються на шию. Це, мабуть, одне з найприємніших відчуттів в житті.

У молодших дітей зараз є няня, гувернантка?

Виховати дітей можуть тільки батьки. Два дні на тиждень зранку і ввечері приходить няня. Решту часу з дітьми проводить мама. Хоча мені здається, забагато уваги до власних дітей не буває.

А хто брав участь у вашому вихованні?

Більше мати.

Зовні Ви зовсім не схожі на батька. А чи маєте якісь спільні внутрішні якості?

Я вважаю, що навпаки дуже схожий і успадкував всі добрі риси.

Ви казали, що знайти ту саму єдину - це дуже тривалий процес. На якому етапі він сьогодні?

Процес триває (сміється)...

Розмовляла Анна Ященко

Фото прес-служби Петра Порошенка і ТаблоID