Марат Гельман: Україна 15 років віддалялася від Росії, зараз зупинилася

Марат Гельман відомий не тільки як провокатор, організатор антирелігійних виставок, але також як людина, що працювала два роки тому в групі кремлівських політтехнологів на біло-блакитних... Інтерв`ю

Як повідомлялося, у Москві було розгромлено галерею славнозвісного Марата Гельмана. 21 жовтня до приміщення на вулиці Малая Полянка увірвалася група дужих молодиків, які знешкодили охорону, відібрали у співробітників галереї стільникові телефони, після чого побили самого Гельмана. Погромники знищили оргтехніку, пошкодили картини, зламали ніс власникові закладу. Сам галерист не сумнівається, що напад – справа рук якихось екстремістів. Тим більше, що в результаті погрому були зірвані зі стін і розтоптані близько 40 картин Олександра Джикия, грузинського художника-графіка, чия виставка відкрилася 19 жовтня.

Марат Гельман відомий не тільки як провокатор, організатор антирелігійних виставок, але також як людина, що працювала в Києві два роки тому в групі кремлівських політтехнологів на біло-блакитних. Нам була цікава думка цієї людини про те, що сьогодні відбувається між Росією і Україною. Ми зідзвонилися з ним увечері 25 жовтня, відразу після його виходу з лікарні. Гельман почувався не дуже добре, говорив тихо і перервав інтерв`ю на декілька хвилин, сказавши, що до нього прийшов лікар, щоб зробити укол. 

- Пане Гельман, як Ви почуваєтеся?

- Мені вже трохи ліпше. Зараз я вийшов з лікарні. Лежу вдома, приймаю болезаспокійливе. Завтра вперше знову вийду на роботу.

- Є якісь новини щодо нападу, які підозри маєте?

- Наразі триває слідство, і я ще не в курсі, що вони там знайшли. У мене є деякі припущення, але я поки не хочу про це розповсюджуватися. Проте є ще одна сумна новина. На вулиці, біля свого будинку, побили Сашу Панова. Це наш критик, заступник головного редактора газети «Культура», який був понятим у справі щодо погрому галереї. Панова, який готував великий матеріал про події, двічі вдарили біля його будинку, і він вважає, це зробили ті самі люди, що громили галерею. На мою думку, спроба залякування продовжується.

- Що, на Вашу думку, сьогодні відбувається у відносинах між Україною і Росією?

- Я не володію якоюсь особливою інформацією у цій сфері, і у мене тут розуміння обивателя, можливо, правда, трохи більш просунутого. Отже, п`ятнадцять років Україна безперервно від нас віддалялася, Кучма там був чи Кравчук. І таке відчуття, що зараз це віддалення – чи то природнім чином, чи завдяки тому, що Янукович став прем`єром, – зупинилося. Зараз ми перебуваємо в такій точці рівноваги, коли може або початися дійсно процес розуміння, і дистанція між нами скоротиться настільки, наскільки це можливо, або за деякий час це віддалення продовжиться з новою силою. Зараз настав якийсь момент істини у наших відносинах.

- Які Ваші прогнози щодо цих відносин?

- Ще півроку тому вони були жертвою політичних процесів в Україні: йшли вибори до парламенту, потім – коаліційна ситуація. Тому відносини з Росією українські сили використовували для вирішення своїх внутрішньоукраїнських питань. Десь починаючи з літа, або навіть з весни, у нас, в Росії, почнеться передвиборча кампанія, вже до нашого парламенту. Українсько-російські відносини вже будуть жертвою російської політики, різні діячі їх використовуватимуть для своїх цілей. Тому зараз з`явився такий коридор можливостей, коли і українські, і російські політики зможуть приймати якісь відносини без передвиборчих відносин, а просто раціонально, на користь населення. Мій прогноз дуже простий. Якщо до весни нам вдасться побудувати ці відносини у форматі робочих, а головне – не схильних до акцій вибухового характеру на зразок чергової Коси (мабуть, мається на увазі скандал навколо острова Тузла. – Авт.), то все буде добре. Якщо ні, треба мати на увазі, що від весни до весни, тобто цілий рік, динаміку поліпшень відносин буде втрачено.

- Чи можна так зрозуміти, що основну провину за ці відносини ви покладаєте на українські плечі?

- Я розумію усіх цих політиків. Вони вирішували найголовніше для себе питання – шукали своє місце в українському політичному просторі. Так само зараз російські політики вирішуватимуть питання свого місця в політичному просторі Росії. Але треба розуміти, що тут з`явився дуже великий термін, протягом якого обидві сторони готові ухвалювати раціональні політичні рішення. І це той самий термін, який потрібно максимально використовувати.

- Чи пристали б Ви на пропозицію ще попрацювати на українських виборах?

- По-перше, умовний спосіб тут не зовсім доречний, оскільки останні два роки і навіть більше я концентрувався на мистецтві. Якщо раніше мистецтво було моїм улюбленим дітищем, хобі, але не було бізнесом, то зараз, коли художники здобули визнання у світі і мене повністю поглинула ця діяльність, – мені дуже важко уявити, заради чого б зміг знову зайнятися політикою, загалом невдячною сферою.

- Ви не знаходите точки перетину, у якій зійшлися б Україна, політика, мистецтво і Гельман?

- Ну, скажу, що на всіх найбільших міжнародних форумах мистецтва я представляю не тільки російських, але й українських художників. В Україні є кілька художників, з якими я завжди підтримував стосунки. А недавно був в Україні на відкритті музею Пінчука, і вважаю себе причетним до цього відкриття. Отже у мене відносини з Україною як з країною ніколи не уривалися. 

- Повернемося до грузинського художника Джикиї. Чи не намагалися Ви хоч б одну його картину виставити на продаж, саме в тому вигляді, в якому вона зараз знаходиться? Здається, непоганий піар-хід, у дусі Вашої галереї.

- Ну, це, здається, безглуздо. Навіщо? Адже це не історичні документи, це художній документ. Мистецтво самоцінне, і воно має реставруватися. Джикия реставруватиме свої картини. Тридцять першого числа у Третьяковці ми починаємо свій проект спільний з Третьяковською галереєю, а відразу після цього беремося за відновлення цієї виставки. І я думаю, що вона незабаром продовжиться.

Розмовляв Антон Зікора