То чи була змова США і Росії щодо України?

Ситуація негарна: Україна і Грузія припинили поводитися, як домовлялися... Модна в Росії теза про «failed state» непридатна до України... Експерти про трикутник США-Росія-Україна

Коли в лютому в Мюнхені віце-президент США Джозеф Байден запропонував здійснити перезавантаження російсько-американських відносин, багато українських ЗМІ інтерпретували, це як неформальну згоду Вашингтона «віддати Україну і Грузію» до сфери впливу Москви. Не тільки українська преса назвала цю заявку «мюнхенською змовою», таку думку висловили експерти інституту Катона, незалежного дослідницького центру в Вашингтоні, заявивши про це на засіданні профільного комітету у закордонних справах Конгресу США. «Реалізація того, що сказав Байден, означала б визнання з боку американської адміністрації права Кремля на здійснення тієї політики, яка була заявлена російськими силовиками влітку минулого року. А ця політика будується на тому, що у Росії є так звані привілейовані інтереси на пострадянському просторі. Це, по суті, зелене світло для експансіоністської і агресивної політики російських силовиків не тільки щодо своїх громадян і інститутів російського громадянського суспільства, а й щодо сусідніх країн», - заявили експерти. Перші сто днів президентства Обами російська преса смакувала теплу зустріч нового держсекретаря Хілларі Клінтон і міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, “таємний лист” Обами до Медведєва та перспективи нової американо-російської співпраці.

В той час, як європейські оглядачі помітили , що з риторики нового президента Америки практично зникли Чехія і Польща, не говорячи вже про Україну і Грузію. Чи запустить байденівська «кнопка перезавантаження» російсько-американських відносин новий сценарій україно-російських або україно-американських двосторонніх відносин? Московські науковці-міжнародники люблять повторювати, що для Заходу (неважливо чи це ЄС, чи Штати) Україна - лише функція відносин Росія – Захід. Ми намагалися з`ясувати, чи був сплеск російсько-американських люб`язностей «мюнхенською змовою» чи це не більш, ніж дипломатичне обмахування оливковими гілками двох адміністрацій великих держав, які наговорили одна про одну багато поганого і які мають спільні інтереси? Нарешті, чи буде в меню липневої московської зустрічі президента США Барака Обами і Дмитра Медведєва питання України? Про це УНІАН запитав у експертів.

Сергій Конопльов (США), керівник Гарвардської програми Чорноморської безпеки:

Росія дуже добре для свого інтересу проводить політику «розділяй і володарюй», користуючись підтримкою Німеччини, Франції та Італії

Перш, ніж говорити про те, що може відбуватися в трикутнику США - Росія - Україна, я пропоную дещо повернуться в минуле і пригадати, що відбувалося після розвалу СРСР, коли Україна з`явилася, як країна. Тоді для США головною метою було нерозповсюдження ядерної зброї. І лише коли Україна віддала всю ядерну зброю, виникла інша політика США до Росії і інша до України. Росію збиралися ввести в цивілізоване коло інших країн. Ввести, а не відштовхувати, як роблять це сьогодні щодо окремих держав. Але прийшов Єльцин. І в 1995 році був прийнятий так званий стратегічний курс з країнами СНД. Тоді навіть був прийнятий документ, який передбачає, що Росія повинна не дати ніякій зовнішній силі впливати на Україну, Росія є головною гарантією прилеглого регіону. Росія зобов`язувалася захищати російські меншини в країнах СНД. У той період Білл Клінтон заявив у Чикаго, що Росія має право вирішувати питання в прилеглому до неї регіоні, так само як США має право вирішувати питання в регіоні, прилеглому до США, наприклад, в Панамі і Гренаді. І США завжди давали зрозуміти, що Росія має право здійснювати вплив в зоні ближнього їй зарубіжжя.

З приходом Буша вісім років тому і з початком неоконсервативної політики США, одним з головних напрямів політики було посилення демократії нових незалежних держав. Україна і Грузія потрапляли в цю категорію, тому для нас загалом все йшло добре. Проте Росія при декларованому зближенні з США втратила цінність великого партнера США. І Росії дали це зрозуміти, дозволивши просування НАТО на схід. Що відбувається нині? Україна та Грузія не розібралися у себе вдома. Україна почала втрачати престиж і в очах США, і в очах ЄС, і те саме відбувається в Грузії. В одній з нечисленних аналітичних публікацій минулого року взагалі висловлюється думка, що Україна вже не так важлива для зовнішньої політики США. Всю увагу США займає на першому місці – Афганістан, на другому місці – Афганістан, на третьому – теж Афганістан. І вже на четвертому: Ірак і решта всіх проблем, які США вирішуватимуть або самі, або в коаліції із своїми союзниками. Росія до цих союзників поки що не входить. Я думаю, що сепаратних переговорів про Україну США не ведуть. У Обами достатньо сильні радники з питань Росії. І міністр оборони Гейтс, великий фахівець з Росії, тільки на словах готовий іти далеко, вирішуючи питання з Росією, але у вузькому колі добре відомо, що він продовжує бути прихильником стримування Росії. Я не бачу нічого, що б свідчило про те, що могли б бути якісь домовленості про Україну. Адже загальновідомо, росіяни при найменшому прояві слабкості свого партнера встановлюють свій вплив. США не можуть цього дозволити. Але ситуація негарна: Україна і Грузія припинили поводитися, як домовлялися. Росія говорить зрозумілішою мовою і для ЄС, і для США. Вона говорить і домовляється з окремими країнами, і через них веде свою політику. І ми повинні визнати, Росія дуже добре для свого інтересу проводить політику «розділяй і володарюй», користуючись підтримкою Німеччини, Франції і Італії. А імідж України демонструється, як ненадійного партнера, який краде газ, при цьому йде спроба дискредитувати саме поняття демократії.

Повертаючись до питання змови. Я не бачу індикаторів таємної змови і сценаріїв обмінів типу «Росія допомагає в Афганістані і допомагає стримувати Іран або Північну Корею, а за це США «закриє очі» на зростання російського впливу в Україні».

Незабаром відбудеться візит Обами до Москви, і я не вірю, що це буде прорив. Здебільшого всі переговори будуватимуться на питаннях ядерного роззброєння.

Ендрю Вілсон (Велика Британія), політолог, старший науковий співробітник з питань політики при Європейській Раді з міжнародних відносин, автор кількох книг про Україну:

Україна здатна вплинути на формування американської політики

Політика адміністрації Обами щодо таких країн як Україна ще не сформульована. Фахівці з України, які мають офіційно відповідати в Держдепартаменті чи в Раді національної безпеки, ще не призначені, вони ще чекають офіційного схвалення Конгресу США. Тому ми не можемо говорити, що є люди, які формулюють політику щодо вашої країни: просто зарано. Хоча є деякі фігури, відповідальні за українську політику.

Небезпека, як її називають, реалістичної політики щодо Росії полягає в тому, що багато дражливих тем російсько-американських відносин будуть затиснені і навіть проігноровані. Це стосується, зокрема, і проблем з ЄС, а не тільки таких країн, як Україна. Але Україна, як і раніше, може чинити певний вплив на формування нової української політики в американській адміністрації. Ми знаємо, що незабаром очікується випуск доповіді Національної розвідувальної ради США, яка дасть свої прогнози, оцінки і планування, в тому числі з питань зовнішньої політики у вашому регіоні.

Проте, я розумію ваші побоювання. Адже американська політика щодо України ще чітко не сформульована. А в російських ЗМІ ведеться багато розмов про Україну, де її називають державою, що не відбулася, або «failed state». Відомо, що Путін в контексті Бухарестського саміту фактично повторив ті ж тези, що Україна не є стійким проектом. Публікується багато спекуляцій. Але всі ці розмови про дезорганізацію України - найчастіше публічний акт видачі бажаного за дійсне. Я не думаю, що концепція держави, що не відбулася, застосовна до України. Україна - не Сомалі. Звісно, ми можемо говорити про не зовсім правильні політичні стратегії. Є інші проблеми, але Україна, як і раніше, контролює свої території, є регіональні проблеми, але це не схоже на такі країни, як Пакистан, де держава навіть не намагається контролювати окремі свої території. Україна має свої специфічні проблеми, вона заходить в політичну безвихідь і протистояння. Справедливо пишуть про укорінену корупцію і повернення політичних технологій адмінресурсу в період виборів. Звичайно, всім відомі економічні проблеми України. І можна сказати, що Україна складна держава, де збіглися серйозні політичні й економічні проблеми. Але модна в Росії теза про «failed state» непридатна до вашої країни. Є два таких незаперечних критерії існування держави: ефективна влада (тобто влада, здатна реалізовувати свою політику) і народна віра в цю державу (у державі, яка провалилася, немає ефективної влади і немає народної віри в неї). В Україні, хоч би як ви лаяли владу, вона здійснює контроль за своїми територіями, вона проводить (чи добру-погану, інше питання) політику. І, безперечно, є народна віра в свою державу.

Валерій Єгозар’ян: керівник Центру вивчення міжнародних відносин Інституту суспільного проектування (Російська Федерація):

Немає домовленостей США з Росією: це ваше, а це не ваше

Не було ніяких таких особливих домовленостей. Об`єктивно, я розумію, що турбує Україну, але Україна завжди входила до сфери інтересів Росії, входить і, я сподіваюся, що входитиме. Як оцінювати цю сферу інтересів? В Україні прийнято оцінювати негативно: якщо сфера інтересів Росії - отже буде погано. Але мені здається, що якщо нас поєднують здорові економічні інтереси, то що поганого у сфері інтересів? А те, що з риторики Обами «випали» Польща, Чехія, Україна і Грузія, то це зрозуміло. Насправді був нелегкий рік. Обама займається внутрішньоекономічними і внутрішньополітичними проблемами. І тільки-но Америка переживе цей період, відбудується внутрішній механізм, вони знову будуть активніші в зовнішній частині. Немає домовленостей США з Росією: це ваше, а це не ваше. Два великі механізми зростають, динаміка змінюється, вони то домовляються, то стикаються. Так все і відбувається.

Микола Злобін, директор російських і азіатських програм Інституту світової безпеки у Вашингтоні, член клубу політологів «Валдай», яких щороку запрошує до себе адміністрація РФ:

Москва не зможе визначати порядок денний україно-американських переговорів

Можливе поліпшення російсько-американських відносин не сильно вплине на американську політику щодо України. По-перше, ті позитивні моменти в російсько-американських відносинах, які можуть реалізуватися (але не факт, що вони реалізуються) значною мірою пов`язані з укладенням нового договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Значно менше розмов ведеться про інші аспекти російсько-американських відносин. Тут головною проблемою є колосальний рівень недовіри, яку мають дві країни і дві еліти одна до одної. І через повернення розмов, через підписання документів про контроль над озброєннями можливо почати якесь відновлення цієї довіри. Поки ця довіра не відновиться, ні про які серйозні політичні переговори говорити не випадає. До кінця цього року, коли мє закінчитися термін нинішнього договору про скорочення наступальних озброєнь, і за результативністю підписання нового стане зрозуміло, наскільки успішно розвиватимуться наші відносини. (Термін чинності нинішнього договору про Скорочення наступальних озброєнь, СНО-1 закінчується 5 грудня - УНІАН).

Візит Барака Обами до Москви в липні цього року буде важливим індикатором відносин. І якщо не вдасться домовитися і не почати відновлювати позитив в двосторонніх відносинах, то незабаром ці відносини повернуться до тієї ж моделі, яка була при адміністрації Джорджа Буша. Безумовно, ніяких розмінів США щодо України не буде. Штати ніколи не погодяться на право вето Москви в питаннях політики відносно України, україно-американських відносин або європейського вибору України. Тут є однозначна позиція нової адміністрації, і Москва не зможе визначати порядок денний україно-американських переговорів або україно-натівських переговорів. Москва не має до цього ніякого відношення, враховувати її позицію можна, але монополії у неї немає. Як відомо, Дмитро Медведєв говорив про зону привілейованих інтересів Росії, США відкидає саме поняття зони інтересів. Тому повернення до визнання зони російських інтересів на пострадянському просторі не відбудеться. На це не піде жодна американська адміністрація, оскільки буде завданий удару по інтересах США в цьому регіоні, і їх репутація буде поставлена під сумнів. Хоча, звичайно, є проблеми в американо-європейських відносинах, пов`язані з тим, як ЄС і США бачать архітектуру глобальної безпеки і регіональну європейську безпеку. Україна частково стала заручницею різниці в поглядах на ці проблеми. І думаю, що тут питання не стільки політичне, але й стратегічне. Треба думати, що саме може гарантувати найбільшу безпеку великої Європи й України і не викликати негативної реакції Росії. Але ці розбіжності не стануть причиною того, що доля України вирішуватимуться без участі України. Поки що пішли другі сто днів Барака Обами. США зацікавлені в сильній незалежній Україні, і Штати вестимуть переговори на відносно рівних умовах.

Взагалі вся політика на пострадянському просторі є великою проблемою для російсько-американських відносин, це не тільки України стосується. Це і Молдова, і Грузія, і Середня Азія. І все це ще до ладу ніхто не обговорював, і не факт, що Москва і Вашингтон зможуть домовитися з цих питань. Насправді чисто практично будь-які поліпшення російсько-американських відносин за умови, щоб США не входили в закулісні переговори про долю пострадянського простору (а США не входитимуть ні в які закулісні переговори) можуть допомогти країнам колишнього СРСР, оскільки вони є в якомусь сенсі заручниками цих суперечностей. Поки ці країни мало беруть участі в своїй власній долі. І поки Москва ставиться вкрай дражливо до будь-яких рухів Заходу, США, НАТО в зоні пострадянського простору. У неї зазвичай відбуваються серйозні нервові реакції. Але якщо двосторонні відносини Росії і США поліпшаться, то від цього тільки виграє регіональна безпека. Думаю, що адміністрація Обами піде не дорогою формального проголошення цілей, як це зробила адміністрація Буша. А шляхом спроб вирішити реальні проблеми, які є у сфері безпеки без вирішення формальних проблем членства в НАТО, підписання якихось договорів, створення якихось особливих стратегічних відносин. Наголосу на формалістику сьогодні не буде. Але збережеться американська позиція: нікому не можна забороняти вступати в НАТО, і Москва не має права нікому цього не забороняти. Україні немає сенсу хвилюватися. Вашингтон не піде на змову з Москвою з проблем ситуації на пострадянському просторі. А якщо раптом між США і РФ почнуться переговори про політичну, фінансову, військову ситуацію на пострадянському просторі, я переконаний, що обговорювані країни будуть повноцінними учасниками таких переговорів.

Опитувала Лана Самохвалова