Патріарх Кирил: я дозволю собі поставити Ющенку кілька запитань
На прохання телевізійників дивитися тільки в камеру запитав: «А чи можна поглянути... на дівчат...?» «Тільки крадькома, Ваше Святійшество», - відповіла я... Репортаж
У понеділок до України з пастирським візитом прибуває патріарх Московський Кирил. За три дні до візиту кореспондент УНІАН разом з групою журналістів провідних українських ЗМІ зустрілася з главою РПЦ у Москві
Спікер РПЦ: Україну ніхто і не тримає
Володимир Легойда |
- Ми не захотіли відмовлятися від вашої участі в зустрічі. Але явно провокативний тон запропонованих вами запитань для патріарха, який змушує Його Святійшество з перших рядків виправдовуватися, це ж... Це, ну подумайте самі, хіба можна плювати під ноги людині, яка тільки ступає на вашу землю?
Зізнаюся, що надіслані мною запитання, і справді, звучали доволі різко. Але я сформулювала все, що вважала цікавим для свого читача. Просто не уявляла, як можна їхати до глави РПЦ і не запитати про зняття анафеми з Мазепи. Адже зняття анафеми з нашого гетьмана це вже не подарунок Україні, це, пробачите, задавнений боржок.
- Ми усвідомлюємо всю важливість запропонованих вами тем, але якщо ви їздитимете з нами по Україні, ми обов`язково зможемо поговорити про це в подальших поїздках, - переконливо казав Легойда.
- Ви говорите, що в Російській Церкві доля священика залежить від політика, а в Грецькій, навпаки, доля політика залежить від думки про нього священнослужителя. Але ж це дуже спірне твердження. І я знаю, що в нас у церкві долі священика не залежать від думки про нього політиків, - продовжував переконувати мене Володимир Романович.
Я міркувала, що краще – відмовитися від зустрічі з главою РПЦ чи пом`якшити тон і прибрати небажані питання, щоб першою передати месиджі глави РПЦ кліру і мирянам.
- Або ось, ви запитуєте Його Святійшество, чи вистачить патріархові мужності знехтувати волею президента, якщо воля Творця буде в тому, щоб віддати УПЦ помісний статус. Але ж це ж образливо, ви наперед звинувачуєте його в тому, що йому не вистачить мужності протистояти владі, грунтуючись на стереотипах, і абсолютно не знаючи патріарха, - Легойда здавався засмученим.
- Я теж хотіла б запитати у вас, - нарешті заговорила я, - ми - православні, близькі вам люди. Російські духовні школи, ваше мистецтво зараз переживають великий підйом. Ми завжди будемо готові прислухатися до Російської Церкви, і станемо по справжньому рідними народами, якщо ви віддасте Українській церкві повну автокефалію.
Ми станемо в тисячі разів ближчими, якщо повіримо, що ви не хочете політично впливати і домінувати, - говорила я офіційному спікерові РПЦ.
- Вас ніхто не тримає, - м`яко і дещо втомлено говорив він. - Якби в Україні була єдність, якби це бажання було загальним бажанням всієї пастви, то хто б зупинив цей процес?
В результаті ми одне за іншою пом`якшували формулювання, прибирали окремі питання з твердою обіцянкою спікера РПЦ повернутися до них пізніше. Втім, Легойда демократично мовчав, коли я відмовлялася від його формулювань з мотивацією «читач не зрозуміє».
- Скажіть патріархові, що якщо він віддасть Україні автокефалію, то його прославлять всі святі київського неба, а після його смерті ми покладемо його разом з нашими преподобними в печерах Києво-Печерської Лаври, - сказала я, подумки зваживши, чи маю я право давати такі обіцянки патріархові.
- Він захоче лежати в Смоленську, - посміхнувся Легойда, прощаючись з нами.
*** Патріарх Кирил: Повна автокефалія? Україна і так помісна...
Наступного дня ми поїхали до Данилова монастиря. Всього у патріарха є дві резиденції (доволі скромний будинок Московської патріархії в Чистому провулку, розкішні покої в одному з приміщень Данилового монастиря) і дача в Передєлкіно, де він живе. Зустріч журналістів відбувалась у Даниловому монастирі. Перед приїздом патріарха з`явилося кілька охоронців, які зайняли місця в різних місцях першого холу резиденції. Оскільки ми прийшли раніше, нас попросили вийти в бічний зал. Таким чином, ми змогли побачити, як пройде патріарх, тільки ззаду. Взагалі краса резиденції, вигляд викладених на стіні мармуром гербів міст Київської Руси, килими викликали у мене дещо незвичне відчуття. Я звикла до того, що наш митрополит Київський Володимир зустрічає нас в своїй невеликій приймальні, що він ходить без охорони. Розповідають, що іноді, гуляючи своїм садом, на запитання роззявляк, що зазирають туди: “Агов, діду, ти – піп?”, - глава української церкви блаженнійший Володимир може посміхнутися і відповісти: «Піп».
Я осмикнула себе від недоречних порівнянь і налаштувалася на благочесний лад. Його Святійшество пройшов до кімнати, де його чекали журналісти, попросив додати світла, щоб бачити очі співрозмовників. Він благословив присутніх, а на прохання телевізійників дивитися тільки в камеру, запитав: «А чи можна поглянути вбік, на дівчат, бо вони образяться?» «Можна?» - звернувся до нас патріарх. «Тільки крадькома, Ваше Святійшество», - відповіла я за всіх присутніх дівчат.
Спочатку патріарх Московський виступив з маленькою прембулою.
Глава РПЦ сказав, як чекає поїздки до України, сказав, що дотик до святинь Руси, дотик до київських святинь, це велика духовна радість, яку ніщо не здатне затьмарити.
- Ну, а що стосується характеру візиту, про який зараз багато говорять і навіть сперечаються, то користуючись нагодою, хотів би сказати, що у мене одна мета – разом помолитися з українським народом. Комусь ця заява може видатися дивною, комусь лицемірною, комусь, можливо, взагалі далекою від правди. Але це так. За все своє життя я виніс найголовніший урок для себе. Бог дуже близький до нас. Він такий близький, що ми навіть собі цього не уявляємо. Але сила Божа здійснюється в людській немочі. І вже де, як не в церкві, і особливо де, як не в керівництві церкви відчувати і розуміти, що тільки з опорою на поміч Божу можна здійснювати щось корисне і для інших, і для порятунку своєї власної душі. Тому цей візит пасторський. Не потрібно в ньому бачити ніяких політичних складників. Природно, мене запитуватимуть про питання, які мають політичне звучання. І я відповідатиму. Але це не буде голос політика, тому що моє завдання не давати політичних рецептів і не робити політичного аналізу. А моє завдання, як патріарха помолитися з цим народом і разом з ним поміркувати про наше спільне церковне сьогодення, про наше майбутнє.
Моє запитання про те, яким у майбутньому патріарх бачить статус Української Православної Церкви було другим.
- До мене надходять звернення з різних адрес щодо того, щоб були зроблені рішучі кроки під час мого візиту. Я не думаю, що я повинен зробити якісь рішучі кроки. Я повинен уважно чути і слухати людей. Я повинен мати можливість, познайомившись з різними поглядами, пропустити ці погляди крізь своє власне богословське й історіософське сприйняття життя. Я глибоко переконаний, що помісна церква в Україні існує. Я не просто в цьому переконаний, я богословськи і канонічно стверджую, що це так. Цією церквою є Українська православна Церква. Інша справа, що від цієї церкви відокремилися певні групи людей. Але всі, хто відокремився - це наші брати і сестри. Хочуть вони цього чи не хочуть.
Припускаю, що цей месидж можна вважати ключовим. Патріарх сказав, що широка автономія, яку має в своєму розпорядженні Українська православна Церква, - це й є помісність. Після візиту я зустрінуся з фахівцями-богословами, які уважно слухатимуть всі виступи патріарха, щоб обговорити різницю статусів і мудрощі термінології. Але думаю, що від цього першого послання глави РПЦ питання пастви - якщо вже в нас є повне самоврядування, то чому ж у нас не може бути і самоочолення, чому ми не можемо обирати свого патріарха, - звучатиме не менш наполегливо.
До речі, прихильникам автокефалії може видатися симптоматичною ще одна теза, озвучена у відповіді на інше запитання.
«Патріотизм християнський і церковний відрізняється від націоналізму. Патріотизм завжди збалансований християнським универсалізмом. Націоналізм нічим не збалансований. Християнський универсалізм дає такий потужний етичний вимір людині і таку сильну етичну мотивацію, що її любов до свого народу, її вірність своїй державі завжди збалансовані тим, що ми можемо називати спільними людськими цінностями, але не в ліберальному їх розумінні, а в християнському їх розумінні. Тому наш заклик до патріотизму поширюється і на Україну, і на Білорусію і на всі інші країни», - сказав патріарх РПЦ.
Така оцінка націоналізму (а тема українського націоналізму дуже модна в Росії), як мені здається, теж безпосередньо пов`язана з вимогою надання УПЦ статусу повної канонічної автокефалії.
Взагалі, моє уважне відстежування тем автокефалії і спроб впливу не заважало мені вкотре зауважити: патріарх – винятковий проповідник. Не можу не зазначити, що всі присутні слухали його, затамувавши подих. Його міркування про нові форми проповіді для молоді, церковне осмислення кризи, тема церковно-державних відносин звучали неймовірно цікаво. І для людей, які його люблять, його приїзд стане великим святом. Але я подумала, що Російська церква хоч і напрацювала чудову інтелектуальну базу на тему відносин «церква – держава», але український предстоятель УПЦ блаженнійший Володимир концепцію вільної від держави церкви набагато глибше реалізував. Знаєте в чому це виявляється? Блаженнійший Владимир не їздить ні до кого з політиків. А до нього приїжджають абсолютно всі рейтингові політики України. На чай, на розмову, з проханнями про хрещення, за благословенням і молитвою. Адже це все дуже просто. Голові Української Православної Церкви від них нічого не треба, і він їм нічого не винен.
Ще одне запитання УНІАН стосувалося зустрічі патріарха з Президентом Віктором Ющенком.
- Ми з Віктором Андрійовичем зустрічалися багато раз, ще коли я був митрополитом і ніс відповідальність за зв`язки нашої церкви, - відповів патріарх. - У нас є досвід особистого спілкування і є певний порядок денний, якого ми торкаємося щоразу. В першу чергу це, звісно, тема релігійного життя на Україні. Ми обговорюємо її з різних поглядів і я вважаю, що ми продовжимо цю розмову. Але, розвиваючи цю тезу про положення релігійних організацій на Україні, я думаю, що в спілкуванні з Віктором Андрійовичем я дозволив би собі поставити і деякі конкретні запитання. Я уважно стежу за тими ідеями, які висловлюються Українською Православною Церквою і іншими релігійними організаціями щодо рішення цілого ряду питань, які вони вважають необхідними вирішити в контексті державно-церковних відносин на Україні. Я думаю, що нам є сенс поговорити про ці питання. І я з симпатією ставлюся до цих пропозицій релігійних організацій України. (Натяк на публічне звернення до нього глави УПЦ КП Філарета зустрітися? – Авт.)
Про те, якими будуть конкретні запитання, уточнювати Його Святійшество не став.
Одним з останніх запитань зустрічі стало питання УНІАН про те, чи сповідується патріарх і скільки він молиться.
- Звичайно, патріарх повинен сповідатися. У мене духівник старець Ілія, духівник з Оптиної пустині, якого я знаю дуже довгі роки. Ми одночасно з ним вчилися в Санкт-Петербурзькій духовній Академії, він старший за мене за віком. Але вже тоді, коли він був студентом, ми його всі любили і всі шанували, як людину дуже духоносну. Я радію, що ми живемо з ним разом в одному будинку. Ми часто з ним зустрічаємося, молимося разом. Щодо молитви, то без неї неможливо здійснювати ніякої справи в Церкві. Я переконаний, що не тільки в Церкві. Через молитву ми відчуваємо Божу присутність або її не відчуваємо. У молитві ми доручаємо себе Господові і віддаємо себе в його руки. У відповідь на цю молитву Господь дійсно нас приймає в свої руки, допомагає уникати помилок, веде через життя, допомагає зберігати мирний дух, коли навколо тебе суспільна турбуленція. Тому молитва є неодмінна умова життя священика. Якщо з життя священика йде молитва, він перестає бути релігійною людиною, хоча залишається людиною віруючою. Релігійність передбачає живий зв`язок з Богом. Нерідко буває так, що панотці будують, ремонтують, організовують, відбудовують, збирають кошти і оцей вертикальний вимір життя священика стає периферійним. Він, звісно, розумом визнає буття Господа, вірить в Господа, але якщо з життя йде особиста молитва, то втрачається релігійний характер життя. Я шкодую, що мій спосіб життя не дає мені молитися стільки, скільки я б хотів, але без молитви не може бути патріаршого служіння.
*** Замість епілогу.
Після зустрічі до мене підійшли журналісти російського телеканалу з проханням відповісти на запитання, чи сподобалася мені зустріч, чи чекають патріарха в Росії. Я відповіла, що зустріч сподобалася, адже Його Святійшество знаний як чудовий богослов і полеміст. А щодо того чи «чекають зустрічі», було б неправдою сказати, що в Україні її всі чекають однаково сильно. Хтось чекає, а хтось придивляється, а хтось взагалі реагує дуже стримано.
Увечері мене проводжали друзі, які сказали, що бачили мене в новинах, де я дуже захоплено говорила про патріарха і про те, як його чекають. Повернувшись до Києва, я зайшла на сайт телеканалу і справді виявила, що моє коротке інтерв`ю дещо секвестроване. Моєї фрази про те, що було б неправдою вважати, що всі чекають приїзду патріарха однаково сильно, – не було. Як і не було закінчене речення, що частина українців взагалі ставиться до його приїзду дуже стримано. Так само не потрапили до телеефіру слова, де я висловила надію, що після візиту до України патріарх зможе зробити правильний висновок про те, яким повинен бути подальший шлях розвитку Української Церкви. Подібний монтаж був неприємний, оскільки я і так дуже обачно добирала висловів, свідомо пом`якшуючи справжню картину настроїв українців. Що там і говорити... Це ж Росія, подумала я, країна з особливою демократією, де навіть Держдума - не місце для дискусій... Але у будь-якому разі, я думаю, що нам потрібно зустріти патріарха добре. Ми повинні показати, що вміємо зустрічати гостей і не здатні образити жодного священика, тим більше патріарха РПЦ. Цей прийом - наш тест на духовну зрілість, який ми здаємо зовсім не Росії. Ми його здаємо всьому православному світові і самому Господу. Зустріти патріарха радісно нас попросив один з найулюбленіших в усьому православному світі ієрархів - предстоятель Української Православної Церкви Володимир. І, врешті-решт, що може бути краще, ніж разом молитися? Нічого.
Лана Самохвалова, Київ – Москва - Київ