2015 рік для України – рік знакових втрат / фото УНІАН
Не встигли озирнутися, а цього року зустрінемо тридцяту річницю Незалежності України. Який шлях українці пройшли з моменту проголошення Незалежності й до сьогодні? Чим запам’ятався 2015-й рік та як це – починати з нуля в новій, власній державі?
*"30 років – 30 кроків Незалежності" - спецпроект ТСН.Тижня, який розповідає, як і чим українці жили від буремного 1991-го і донині.
2015 рік для України – рік знакових втрат.
2 лютого на поганій дорозі в порожній молоковоз врізається джип Андрія Кузьменка - вокаліста гурту Скрябін.
27 лютого, прямо під стінами Кремля, чотирма пострілами вбивають одного з головних опонентів Путіна - Бориса Нємцова.
28 лютого в Києві з вікна своєї квартири на 17 поверсі викидається парламентський диригент колишніх регіоналів Михайло Чечетов.
20 березня провалюється під байкальську кригу мікроавтобус, за кермом якого був молодший син українського президента-втікача - Віктор Вікторович Янукович.
15 квітня в Києві вбивають депутата та головного організатора Антимайдану Олега Калашнікова, а наступного дня чотири кулі отримує проросійський публіцист Олесь Бузина.
Утім всі ці смерті ніби розчиняються у вирі війни, яка зжирає тисячі українських солдатів.
1 січня 2015 року терористи намагаються прорватися в новий термінал Донецького аеропорту. Українські кіборги скорочують вдвічі чисельність ворогів та відкидають їх назад. Аеропорт штурмують щодня по кілька разів. Першим не витримує бетон - 13 січня, після кількох місяців обстрілів, падає диспетчерська вежа. А 21 січня бойовики підривають перекриття другого поверху, перетворивши бетонний каркас на руїни. Це сіро-сталеве поле трималося довше, ніж всі відомі оплоти другої світової. Воно забрало життя 101 українського героя. Втрати ворогів - вдесятеро більші.
Одна з багатьох маленьких таємниць війни - легендарна битва за донецький аеропорт тривала не 242, а 244 дні. Коли термінал вже захопили терористи, наші бійці під проводом Максима Ридзанича з позивним "Адам" ще два дні тримають пожежну станцію. Хлопці тримаються, бо просто не було наказу відійти. Оборона аеропорту закінчується лише 23 січня, коли побратими виводять групу "Адама" з цієї позиції.
Після захоплення аеропорту українська оборона відсувається на 800 метрів - в село Піски. Але для масштабного наступу Росія обрала зовсім інший вектор - Дебальцеве. Це місто на Донеччині - величезний транспортний вузол, вкрай потрібний бойовикам для отримання зброї та живої сили з російської території.
На той час мінські угоди вже чітко означили лінію фронту. Дебальцеве на тих картах - український тил. Наприкінці січня російські війська та терористичне ополчення штурмують Вуглегірськ - містечко поруч з Дебальцевим. Місто постійно обстрілюють, з нього починають масово евакуювати мирних мешканців.
15 лютого - всього через три доби, коли ще не встигли висохнути чорнила на так званих других Мінських угодах, підписаних лідерами Франції, Німеччини, України та Росії - позиції українських військових заливає вогнем російська великокаліберна артилерія і штурмують десятки танків. Загалом на три тисячі українських бійців окупанти кидають понад п’ятнадцять тисяч своїх, позбавлених розпізнавальних знаків, прибульців. Наші оборонці спалять купу ворожих панцерників. За кожного зі 180 полеглих українських оборонців ворог заплатить вдесятеро більшим числом вбитих і поранених. Утім окупантам вдасться обійти Дебальцеве з двох боків. Місто опиняється в "котлі". А це означає - все менше боєприпасів та харчів, та все більше втрат.
18 лютого 2015 року українська армія по єдиній прострілюваній з двох боків дорозі полишає свої позиції. Закрити "котел" Москва встигла.
На фоні страшних подій на фронті стрімко падає гривня. 26 лютого 2015 року офіційний курс Нацбанку - 30 гривень і одна копійка за американський долар. Це - сумний антирекорд, до якого починають підтягуватися ціни на пальне та продовольчі товари.
Згодом владі вдається подолати паніку і почати стабілізувати курс на рівні 24 гривень за долар. Але ціни в Україні вниз так і не підуть.
25 серпня 2015 року українські політв’язні Олег Сєнцов та Олександр Кольченко отримують вирок російського суду - 20 та 10 років колонії. Кінорежисера та активного учасника майдану арештовують в Криму в травні 2014-го, нібито за створення терористичної групи. Обвинувачення абсурдні - Сєнцов нібито створив терористичне угруповання з метою знищення… пам’ятника Леніну! Тортури, які під час допитів влаштовували хлопцям співробітники ФСБ, Сєнцова не зламали. Він продовжив боротьбу і за ґратами.
У 2015 році в Україні друком виходить книга оповідань Сєнцова, які він написав в ув'язненні. І весь цей час - аж до осені 2019-го - він отримуватиме гори листів від українців і слова підтримки світової еліти…
Головний Ленін України падає 3 грудня 2013 року в столиці, на Бесарабці. З того часу по всій державі чи не щотижня валяться пам’ятники тоталітарному вождю та вбивці українського народу. З кінця 2013 року по 2015 рік українці зносять 552 пам’ятники Леніну. Наприкінці 2015-го в Україні забороняють комуністичну партію - спочатку законом, а потім через рішення суду…
П’ятниця, 13 листопада, стала для французів кривавою. Цієї ночі в Парижі відбувається одразу шість нападів терористів, у яких гине 129 людей. Всі ці атаки складають єдиний скоординований терористичний акт - найбільший в історії Франції.
Терористи тієї ночі діють двома способами. Перші одягають вибухові пояси шахідів і тиснуть кнопки в найбільш людних місцях. Другі - розстрілюють людей з автоматів Калашникова. Терористи не висувають жодних вимог. Єдина мета - вбити якомога більше французів. Найбільше жертв - в паризькому театрі Батаклан. Група терористів впритул розстрілює 87 глядачів. А коли поліція організовує штурм театру, четверо нападників себе підривають. Відповідальність за масову бійню бере на себе ІДІЛ. Повідомляє, що це помста за участь у військовій коаліції проти Ісламської держави в Сирії та Іраку…
19 січня 2015 року – останній день існування Державтоінспекції України. ДАІ розформовують, а її співробітників – звільняють. І навряд чи ви знайдете українців, які за ними сумують. Ну, крім родин самих ДАІшників. А вже влітку 2015 року парламент ухвалює закон про Національну поліцію - професійний правоохоронний орган. По всій країні - масована презентація нових патрульних поліцейських - усміхнених, красивих і озброєних.
Утім, вже через півроку - на початку 2016-го – українці починають помічати, що нові копи нерідко звертають на старі стежки. Згодом в Національній поліції через судові рішення починають поновлюватися люди, яких звільнили під час переатестації.
У грудні 2015 року в Україну прибуває віце-президент США Джо Байден. Це вже третій його візит в Україну. І він присвячений одній темі - змусити українську владу отямитись.
8 грудня 2015 року Байден виступає з трибуни українського парламенту. Цю промову дуже скоро називатимуть історичною. Головний заклик другої людини Америки до українських політиків - якщо зараз не подолати корупцію, завтра може бути пізно: "Це - час України. Може, це ваш останній шанс. І, будь ласка, заради нас, заради всіх, не змарнуйте цей час, не втратьте цю можливість...".
А далі буде рік 2016-й.
Станіслав Ясинський