Новий рік у ретроспективі: Горбаль був зайчиком, а Волков мріяв про китайські кеди

Чи вірили у Діда Мороза українські політики, і як з часів дитинства еволюціонували їхні новорічні бажання і подарунки?... Інтерв`ю

Напередодні Новорічних свят ми попросили українських політиків поринути у спогади і запитали, якими вони запам’ятали свою першу ялинку і шкільні ранки, чи довго вірили у Діда Мороза, і як з того часу еволюціонували їхні новорічні бажання і подарунки?

ОЛЕКСАНДР ВОЛКОВ МРІЯВ ПРО КИТАЙСЬКІ КЕДИ І НІМЕЦЬКИЙ ЛІХТАРИК

Я пам’ятаю першу ялинку в своєму житті у 1952 році. Ми тоді жили на вулиці Басейній у Києві. Наша сім’я, Героя Радянського Союзу, проживала у підвальному приміщенні - одна кімната без усіляких вигод. І мати, щоб якимось чином зробити для нас радість навіть у цій конурі, на Новий рік завжди ставила ялинку. Іграшки були єдині – з зошита вирізувалися довгі папірці і склеювалися у стрічку, і тією стрічкою обвішувалася ялинка. Мати купувала цукерки (як зараз, пам’ятаю: “Мишка”, “Красный мак”, “Тузик”), чіпляла на нитку і розвішувала її на гілках. Мама казала, щоб ялинка була жива довго, туди кожні три дні треба підливати воду. І я її поливав по 10 разів на день, щоб вона, не дай Бог, не засохла.

Коли мама працювала у Жовтневому палаці культури, тоді вже з’явилися ці новорічні ялинки, куди запрошували дітей з усієї країни. І я вже не пропускав жодної. Я там днював і ночував. А там було при комуністах по повній програмі: і ялинки, і Діди морози, і Снігуроньки, і ігри  і т.д.

Коли мені було років 10, то мені, як будь-якому хлопцю, хотілося велосипед. Тоді це було дуже модно. Бачив, як у сусідів з’явилася коробка з екраном під назвою КВН – “купив, ввімкнув, не працює” – перший телевізор, і мріяв, що, може, колись у нас буде такий. Я хотів ліхтарик німецької фірми “Даймон”, хотів просто китайські кеди, щоб грати у футбол. Волков сьогодні і Волков тоді – це зовcім різні люди. Ми м’яса ніколи не бачили. Але, як показало життя, все мої бажання справдилися. Все в мене є, не тільки велосипед, а й машини, і ліхтарики...

Я у Діда Мороза вірю до сьогодні. Я розумію, що це казка. Але ця казка у дитячі роки і тяжкі часи допомагала мені жити. Тепер мені про Діда Мороза не дають забувати мої діти. Мій малий, якому півтора роки, уподобав трактор. Коли у нас маленький  трактор на подвір’ї прибирає сніг, то він кричить “Тратор-тратор”. Оце на Миколая я йому купив іграшкового “тратора”. А Діаночка вже більш доросла, їй 5 років, вона з ляльками з самого дитинства не грається, любить коней, у неї в колекції вже десь штук 700. По всьому світу, де я тільки не бував, завжди їй купляв маленьку конячку. І цього Нового року подарую їй конячку. Найстаршій доньці вже 31. Там інші підходи. (Хоча вони всі мої діти – всі для мене рівні). Вона хоче якісь чоботи, тож куплю їй ці чоботи. А донька Сашенька вчиться в аспірантурі, я їй подарую телефон Nokia останньої моделі. Ну а жінці – себе. Думаю, вона мене дуже любить.

ОКСАНА БІЛОЗІР БУЛА СНІЖИНКОЮ І ХОТІЛА НАКОЛЯДУВАТИ БАГАТО ГРОШЕЙ

У нас ялинку ставили не Новий рік, а на День святого Миколая. Я пам’ятаю, як вона пахла, бо вона завжди була натуральною. Пам’ятаю шоколадні цукерки і запах мандарин... У мене був костюм Сніжинки. Мама мені шила такі красиві пачки, а я сама собі робила корону. Мені хотілося, щоб вона була виняткова і відрізнялася від усіх.

Ми чекали на прихід Миколая. Дід Мороз – це радянський атрибут. А от Миколай - це святий, який знав всі твої тайни. Якщо ти була нечемною або робила шкоди вдома, він клав тобі під подушку різочку.

У мене не було якогось конкретного бажання: хочу лижі чи санки. Мені хотілося, щоб тато і мама були здорові, щоб бабуся приїхала у гості.

А ще я дуже чекала на Різдво, у нас на Західній Україні ходили вертепи. І мені хотілося, щоб до нас прийшов найкращий вертеп. І самій хотілося наколядувати багато грошей.

ОЛЬГА ГЕРАСИМ’ЮК ВІДЧУВАЛА СЕБЕ ПРИНЦЕСОЮ У МАРЛЕВІЙ СУКНІ

Я дуже добре пам’ятаю свої новорічні свята, тоді не було широкого вибору іграшок, гірлянд, але був великий простір для фантазії, як прикрасити ялинку. А бабуся (вона була вихователькою в сиротинці) мала чудова фантазію і могла зробити з носової хусточки то мишку, яка бігає по руці, то селяночку, яка перетворювалася потім на квітку, - будь-що. І я чекала Нового року, щоби ми отак сідали і придумували нові іграшки.

Я вірила у Діда Мороза, тому що цим Дідом Морозом був мій дідусь. Він завжди одягав кожух навиворіт - хутром наверх, чудну велику шапку, стукав у двері, заходив із торбиною... Я добре знала, що це мій дідусь і через це свято вірила, що Дід Мороз існує на світі.

На той час шоколадні цукерки - це була розкіш, а дістати апельсинів було майже неможливо. Для нас подарунком були солодощі, які виготовляла бабуся і мама. Ми з бабусею робили з печива таку шоколадно-горіхову ковбаску. Ми її варили, нарізали шматочками - це були найсмачніші ласощі на світі. З того часу я перепробувала дуже багато кондитерських виробів, всілякі данські печива у гарних коробках, але ніщо не змогло перевершити той смак. Під ялинкою завжди стояли кошики подарунків. Я дуже любила бабусині горіхи, які вона замотувала у золотисту фольгу, а цей кошик у зубах тримала білка.

Тоді телевізор не був в основі свята. Ми чекали гостей. Я обов’язково мусила прочитати під ялинкою вірша.

У школі я була Снігуронькою. Ми шили з накрохмаленої марлі платтячка з бабусею і робили мені корону з м’якої з вати з тонким шаром паперу, і на нього наклеювалися різноманітні блискітки, бусинки. Складалося враження, що вона виліплена зі снігу. Це був шик. В той час ти відчувала себе такою принцесою у марлевій сукні.

Зараз я отримую дуже багато всіляких подарунків, але дуже люблю не коштовні сюрпризи, а якісь милі штучки. Я чекаю, щоб мені подарували щось, що нагадує дитинство, типу тієї мишки з бабусиної хусточки...

ВАСИЛЬ ГОРБАЛЬ БУВ ЗАЙЧИКОМ І НЕ ВІРИВ У ДІДА МОРОЗА

Згадую традиційні походи з молодшим братом на ялинку у Будинок офіцерів у Львові і в театр імені Заньковецької, де у ці дні завжди йшли для дітей новорічні вистави і роздавали подарунки.

Коли я був зовсім маленьким, то традиційним новорічний нарядом для хлопчиків був костюм зайчика. Коли підріс, то вже  ходив у хореографічну школу і сам брав участь у новорічних виставах. У нас був фірмовий танець - “Суворівці”.

На Новий рік мені переважно хотілося отримати якісь іграшки. Навряд чи у мене була віра у Діда Мороза. Я розумів, що заслуга батьків в тому, що подарунки з’являлися під ялинкою.

Сьогодні своїм близьким я намагаюся робити подарунки, які вони дійсно хочуть, і не обов’язково їх класти під ялинку. Останніми роками вітаю друзів стандартними подарунками: як правило, це або щось солодке, або щось з посуду або щось для столу, – це універсальні речі.

ВАСИЛЮ КИСЕЛЬОВУ ДІД РОМАН ДАВАВ ТРИ РУБЛІ

Напевно, я вас розчарую, але я ніколи не бачив Діда Мороза. У нас не було  культу Нового Року. Ми завжди святкували Різдво. Ми їздили до діда Романа. Я був його улюблений онук. У нас з ним були особливі стосунки. Він мене свого часу вчив рибу ловити, з рушниці стріляти, на конях їздити... Дід кожному онуку давав по три рублі. На той час це були великі гроші. Найголовніше, у них завжди стояла ялинка. І на цій ялинці завжди були справжні цукерки, пара-трійка іграшок, зірка, а решта  - цукерки, яблука, горіхи, загорнуті у фольгу. Це було справжнє свято. А подарунка під ялинкою я ніколи не знаходив. Дитинство було непросте. Я зараз живу тим, щоб здійснювалися новорічні бажання моїх онуків.

Ви не повірите, але ми зараз їдемо у аеропорт і веземо з собою з Криму до Києва ялинку.  Я знаю, що вона справжня, екологічно чиста, нічим не оброблена...

Для мене найбільшим подарунок буде 9 лютого 2010 року, коли оголосять результати президентських виборів. Дуже хочеться, щоб на народ не помилився в своєму виборі, адже від цього залежить майбутнє їхніх дітей і онуків у найближчі 10 років.

Опитувала Анна Ященко

УНІАН в Google News