Вас дратує Табачник? Придивіться до інших міністрів...

Усе політичне, експертне та журналістське товариство зациклилося на символі українофобства... Тим часом поза увагою громадськості залишилися інші надзвичайно цікаві призначення в уряд...

Усе політичне, експертне та журналістське товариство зациклилося на символі українофобства... Тим часом поза увагою громадськості залишилися інші надзвичайно цікаві призначення в уряд...

Журналістський та інтелігентський люд України, сновигаючи по кулуарах держустанов та по всіляких тусовках, повторює з огидою і ненавистю одне й те саме прізвище: «Ну ви чули, ви уявляєте, українофоб, україножер – і міністр освіти… Та як же вони могли? Та що ж це за неподобство?»

Справді, призначення міністром освіти в уряді незалежної України людини, яка щиро впевнена, що ця сама незалежна Україна являє собою історичне непорозуміння, що сферу вжитку української мови в Україні потрібно кардинально обмежити, що Галичина – це не Україна, а галичани – не українці, виглядає як нонсенс. Ну, повний абзац, як кажуть представники нинішньої молодіжної субкультури.

До речі, здається, призначення Табачника в уряд і є абзац. Тільки так званий «абзац дисертанта». Коли здобувач наукового ступеня прагне уникнути надмірної уваги доскіпливих рецензентів до свого не надто довершеного тексту, він робить такий трюк: вставляє в дисертацію абсолютно недолугий абзац. Такий, що просто волосся дибки стає від тої неймовірної наукової єресі, яка в ньому міститься.

Наслідок передбачуваний: розлючений рецензент накидається на злощасний абзац, зациклюється на цих «нісенітницях», громить їх – а решта тексту сяк-так проходить. На тлі того самого абзацу вона виглядає більш-менш пристойно, принаймні не повною дурницею. Дисертант кається, мовляв, лихий попутав, прибирає свій відволікаючий абзац – і омріяний ступінь кандидата в кишені.

Так от, на переконання автора, членство Дмитра Табачника в уряді і є з боку Віктора Януковича «абзацом дисертанта», хоча наш президент, як відомо, і без того є «проффесором». Дивіться, усе політичне, експертне та журналістське товариство зациклилося на символі «чорнобородої дімократії». Пустити по «гуглу» пошук – десятки, сотні розгніваних протестів. “Заукраїнець” В’ячеслав Кириленко моментально зареєстрував у ВР проект постанови про звільнення Табачника з новонабутої посади. Тут, либонь, рекорд можна було б реєструвати у книзі Гіннесса. Відставки міністра вимагають на другий день після його призначення. Скликають сесію Львівської облради, щоб вимагати звільнення ворога української державності.

Уся увага – на Табачника. Максимум – ще на один відволікаючий абзац дисертанта – Василя Цушка, людину з сільськогосподарською освітою, яка на чолі МВС штурмувала свого часу будівлю Генпрокуратури, а нині відважно заступила на пост міністра економіки, знаючи про неї ще менше, ніж Табачник знає про українську мову і культуру.

Тим часом практично поза увагою ЗМІ та громадськості залишилися інші надзвичайно цікаві призначення в уряд Азарова.

Коли міністром культури стає нікому не відомий хлопак, який співає Ані Герман стрілецькі пісні, а самому “лідерові” на всіляких конфіденційних заходах – шахтарські, під гармошку. Це, власне, усі його заслуги перед українською культурою (якщо не рахувати газотрейдерського бізнесу середніх масштабів).

Міністром охорони здоров’я стає суб’єкт, відомий тим, що лікує Миколу Азарова, а в минулому вміло орудував на царині тендерних закупівель у цьому самому міністерстві.

А як вам міністр внутрішніх справ за квотою відомого донецького авторитета? А сам цей авторитет, який приготувався сісти в крісло глави уряду Кримської автономії...

А міністр охорони довкілля, від якого потрібно охороняти власних однопартійців, бо він узяв моду чистити їм писки?

А міністри оборони і міністр закордонних справ, призначені за прямою вказівкою Кремля буквально в останній момент?

Коли оглядачі відірвуть свої погляди від Табачника, вони ризикують побачити, що в списку уряду Януковича всуціль одні абзаци...

Микола Писарчук

УНІАН в Google News