Ректор Дипакадемії Гуменюк: ми готуємо універсальних дипломатичних солдатів

Дипломатам було важко працювати, коли вони були “слугами двох панів”. Коли одну лінію проводила прем’єр, а іншу - Президент. А ти сиди в Брюсселі і вгадуй, звідки вітер дме... Інтерв`ю

Чергові різкі зміни в зовнішній політиці України, що їх ми спостерігаємо з приходом нового Президента України,  вимагають від української дипломатії  «вищого пілотажу»  і демонстрації  «мистецтва можливого»  на грані геройства.

Про це, а також про підготовку кадрових дипломатів в Україні - розмова із Надзвичайним і Повноважним Послом України, доктором історичних наук, професором,  ректором Дипломатичної Академії Борисом Гуменюком.

Пане Борисе, прихід нового Президента позначився на зовнішній політиці України. Як Ви гадаєте, наскільки важко українським дипломатам буде працювати після заяв Президента Віктора Януковича, що Голодомор не є геноцидом, після продовження терміну перебування ЧФ РФ на території України,  згортання вступу України в НАТО? Адже таку зовнішню політику країни важко назвати послідовною...

Складно  було працювати, коли була нестабільність і невизначеність. Коли було розхитування човна.  Ви пам’ятаєте період початку 2007 року, коли були пертурбації з діючим на той час міністром Борисом Тарасюком, якого то пускали на засідання уряду, то не пускали?! Я тоді був послом на Кіпрі і спілкувався з послами інших країн, і вони запитували: “ Ну так хто у вас міністр?”.

Дипломатам було також важко працювати, коли вони були “слугами двох панів”. Коли одну лінію проводила прем’єр-міністр, а іншу - Президент. А ти сиди в Брюсселі і вгадуй, звідки вітер дме. Це було незручно і весь світ дивувався. Є політика вищої державної влади. Якщо ти не згоден з чимось, то виходь з гри і критикуй.

Чи  є, на Вашу думку, на сьогодні стратегія зовнішньої політики?

Так.  Якщо подивитися на офіційні заяви Президента, рішення і конкретні вчинки, які були здійснені урядом, главою уряду і міністром закордонних справ, то чітко виписується стратегія. До речі, на інавгураційній промові Президента було чітко заявлено, що європейська інтеграція залишається стратегічним напрямком. Крім того, гармонізація взаємовигідних відносин з РФ і з усім оточуючим світом.  Ні з ким не воюємо, ні з ким не конфліктуємо, ніхто – з нами. Це стратегія.

Чи будуть у зв’язку з останніми подіями вноситися зміни в навчальну програму? Наприклад, євроатлантична інтеграція вже не є актуальною?

Ми завжди вносили зміни в наші навчальні програми. Я б не фокусував увагу на євроатлантичному аспекті. Хочемо ми цього чи не хочемо, є євроатлантичний феномен. Є НАТО, є його роль у світовій і регіональній безпеці. Це серйозна безпекова організація, інша справа, в якій мірі з нею співпрацювати, з якою швидкістю наближатися. Тому ці питання залишаються певною мірою в фокусі навчального процесу. Але головний акцент робиться на посиленні економічної складової в дипломатичній діяльності. Тут певний зсув в навчальній програмі буде відбуватися. Ви пам’ятаєте указ Президента про передачу торгово-економічних місій МЗС? Ми запросили викладати в Дипакадемії з нового навчального року відомого економіста Валерія Гейця. В невеличкому, специфічному навчальному закладі, яким є Дипакадемія, навчальна програма має бути гнучкою, реагувати на зміни та виклики.

Нинішній міністр закордонних справ Костянтин Грищенко висловлював якісь побажання щодо підготовки дипломатів?

Політика нового міністра Костянтина Грищенка – посилити  вимоги до середньої ланки. Всі, хто працює в міністерстві і хоче в майбутньому бути послом, мають пройти через Дипакадемію, якщо, звичайно, вони не мають базової освіти. Сучасний дипломат має володіти двома, а ще краще трьома іноземними мовами. Якщо ми орієнтуємося на ЄС, то там стандарти такі: середньостатистичний євросоюзівський дипломат володіє трьома мовами. Ми вже досягли того, що одну іноземну мову ми  опанували. У нас проблеми, які ще тягнуться з минулих часів – немає фахівців з угорської, сербської, хорватської  мови, небагато фахівців з румунської мови, чеської, грецької.

А як із східними мовами?

Є певна прогалина  і з східними мовами. Якщо ти хочеш працювати дипломатом на Сході, мати там авторитет, то треба знати мову країни, англійська - це так, для спілкування. Відсутність таких фахівців - це не провина МЗС чи Дипакадемії, це пояснюється тим, що в нас за радянських часів сходознавство базувалося в Москві. Потрібно вкладати кошти для підготовки фахівця зі сходознавства. Скажімо, вивчити китайську мову в університеті чи Дипакадемії неможливо. Обов’язково, і це світова практика,  на один навчальний рік треба їхати в країну перебування. Після повернення щось дошліфовувати, тоді ти більш-менш мову знаєш.

Пане Борисе,  я пам’ятаю, як у перші роки Незалежності Україна призначала своїми послами лікарів та письменників... Створення 15 років тому Дипломатичної Академії при МЗС України було викликане тим, що Україна не мала власних професійних дипломатичних кадрів?

Проблема послів ніколи не була проблемою. Якщо людина вже посол, то її вчити не треба, вона вже своїм життєвим та творчим здобутком довела, що вона може бути послом, навіть якщо і не має фахової освіти. До речі, це світова практика.  Велика Британія  - єдина країна в світі, де за традицією послом може бути лише кар’єрний дипломат. За всю повоєнну історію в 20-му столітті було два випадки, коли послами цієї країни призначалися люди “голубої крові”.

Отож, проблема завжди в середній ланці, тому що вона є фундаментом будь-якої дипломатичної будівлі. Наша Академія  якраз і була розрахована на середню ланку. І, безумовно, основною причиною створення Дипломатичної Академії був прорив України у зовнішній світ, становлення її як незалежної, суверенної держави.

Кому належала ідея створення Дипакадемії?

Вперше цю ідею озвучив перший міністр закордонних справ України  Анатолій Зленко на початку 90-х років.  Але в нього руки не дійшли, бо треба було відкривати диппредставництва незалежної України. Потім автоматично ця ідея перейшла до його наступника  - Геннадія Удовенка. Ця ідея була у багатьох людей. Я знаю, що з тієї ідеєю носився, в хорошому сенсі цього слова, і Дмитро Павличко як голова парламентського комітету у закордонних справах.

Чи не дублювала українська Дипакадемія російську?

Слово "дублювала" сприймається якось негативно.  Дублювала – це значить як підпасок, нібито хтось перший, а ти дублюєш. Ми переймали досвід. Я, як перший ректор Дипакадемії, об’їздив основні Дипакадемії світу - російську, німецьку, британську, американську, канадську, віденську - щоб запозичити все краще. Указ президента Кучми про створення Дипакадемії був у травні 1995 року, Академія відкрила свої двері у вересні 1996 року, тобто 1,5 року були  підготовчими для створення навчальних програм,  формування професорсько-викладацького колективу. Зараз ми маємо унікальну модель підготовки магістрів зовнішньої політики. Ми намагалися працювати так, щоб випускник Дипломатичної Академії після дворічного навчання був універсальним дипломатичним солдатом, фахівцем, здатним реагувати на всі професійні виклики. Дипакадемія розпочиналась з двох кафедр. Природньо, що одна з них була кафедра іноземних мов, також була кафедра міжнародних відносин і зовнішньої політики. Зараз у нас 5 кафедр і 7 спеціалізацій. У нас є власна аспірантура, докторантура, власна спецрада з захисту кандидатських і докторських дисертацій. Тобто є всі атрибути, я б не сказав потужного, але вправного навчального закладу, який виконує завдання, поставлене перед ним МЗС, який є нашим основним замовником.

Наша навчальна програма в основному складається із спеціальних професійно орієнтованих курсів, викладання здійснюється дипломатами, колишніми послами. Це люди з науковими ступенями, доктори, професори, я їх називаю золотим фондом української дипломатії. Наприклад, спецкурс “Мистецтво кулуарної дипломатії” читає кар’єрний дипломат Борис Корнієнко,  перший українській посол у Франці Юрій Кочубей  читає курс “Мистецтво ведення переговорів”.

Хто з колишніх міністрів закордонних справ України зараз викладає в Дипакадемії?

Анатолій Зленко  читає спецкурс про основи зовнішньої політики України. До нас заходить Геннадій Удовенко, він є членом Вченої Ради нашого навчального закладу.

А Ви особисто читаєте якийсь курс?

Аякже. Я викладаю дипломатичну та консульську службу. Я автор трьох навчальних посібників про дипломатичну та консульську службу. Вони перевидаються.

Скільки взагалі за 15 років підготовлено фахівців?

Ми щороку набираємо до 65 осіб - це наша ліцензійна квота. За 15 років ми підготували до 700 магістрів зовнішньої політики. Серед них є і посли, і генеральні консули, і керівники торгово-економічних місій. Якщо взяти особові справи співробітників МЗС, то 60%  середньої ланки є випускниками Дипакадемії.

А хто з ваших випускників досяг дипломатичних вершин?

Віктор Логінов був послом в Ірані, Олександр Данильченко- генеральний консул у Владивостоці, Віктор Недопас - посол в Сербії, Ростислав Троненко - посол в Португалії.

Всі знають, що Дипакадемію закінчувала колишній міністр культури, співачка Оксана Білозір. Зараз в Дипакадемиії навчаються Ольга Герасим’юк та Ірина Ванникова. Хто ще з відомих або публічних людей зараз навчається у вас?

Я б не хотів цю тему озвучувати, тому що хтось може образитися. У нас відомі всі.

Скільки коштує навчання на контрактній основі?

На сьогодні це орієнтовно 8 тис. у.о. за два роки навчання.

Який відсоток навчається на контракті?

25% -це контрактники, 3/4 - за  держзамовленням.

А який конкурс на контрактну форму навчання?

Шаленого конкурсу немає.  Конкурс невеликий, до двох абітурієнтів на одне місце. Але приємно, що бажаючі завжди є. Це гарний індикатор для Дипакадемії. До того ж, ми не всіх приймаємо за контрактом на відміну від інших навчальних закладів, де приймальні комісії працюють цілодобово. Щороку приймальна комісія з десяток контрактників не приймає, оскільки люди абсолютно не підготовлені.

Наскільки мені відомо, Дипакадемія готує кадри не лише для України. Слухачі з яких ще країн отримують знання в у вашому навчальному закладі?

Дипакадемія за роки свого існування уклала понад 30 угод про міжнародне співробітництво з Дипакадеміями з інших країн, зокрема, з канадською та німецькою. За цими угодами в Дипакадемії навчалися громадяни з Киргизії, Індонезії, Монголії, Грузії, Азербайджану.

Диплом Дипакадемії вважається престижним, де потім працевлаштовуються ваші випускники?  Який відсоток  іде працювати до МЗС?

Державний орган, який направляє на навчання своїх співробітників за держзамовленням, гарантує їм працевлаштування. Тому людина, закінчивши Дипакадемію, повертається туди, звідки прийшла. Це стосується і МЗС. Але до зовнішньополітичного відомства потрапляє певна кількість людей, які прийшли з інших державних органів.  Якщо вони за час навчання проявили себе і ми бачимо, що МЗС вони  потрібні, вони можуть потрапити на роботу до міністерства. Наприклад, Василь Кирилич, який працював вчителем в школі, зараз працює в посольстві в Австрії. Ганна Кармадонова, яка працювала в Академії наук, після закінчення  Дипакадемії була призначена генеральним консулом України в Шанхаї.

А чому, до речі, серед послів так мало жінок?

Можливо, важко пробитися, оскільки є стандартні вимоги до дипломата  і поступки жінкам ніхто робити не буде. Можливо, на якомусь етапі жінки "ламаються", в тому сенсі, що вони одружуються, народжують дітей і їм вже не до кар’єри. Але в нас є перспективні дівчата, які пробиваються. На дискримінацію ще ніхто не скаржився, мовляв, мене не призначили послом, тому що я жінка. Навіщо Ви задаєте мені такі провокаційні питання?..(сміється)

Які плани щодо розвитку Дипакадемії?

Планів, як казав класик, громадьйо, були б гроші. Є плани, здійснення яких залежить не тільки від нас. Як я вже згадував, це план підняття рівня сходознавства. Це багатопланове питання, яке вирішуватиметься на рівні Кабінету міністрів, тому що тут іде ув’язка і з Мінфіном, і з Міносвіти, і з Академією наук. Потрібна державна програма зі створення української школи сходознавства.  Все одно ми до цього прийдемо. Крім того,  Дипакадемія має прекрасний, високопрофесійний професорсько-викладацький склад. Ми б хотіли бути регіональним Центром для підготовки дипломатів-іноземців. До нас ідуть заявки з Єгипту,  Ірану, Індії, Пакистану. Вони хочуть надсилати до нас на короткотермінові курси своїх дипломатів, щоб ми їх ознайомлювали з українським ринком, українською зовнішньої політикою, з проблемами Центральної і Східної Європи. Ми туди зазираємо і там бачимо своє щастя, а вони - тут. Ці люди повертаються додому прихильниками України.

Світлана Артеменко