Як я провела експеримент з розмитнення твору мистецтва

Митники були шоковані… Цінними речами митниця доручила займатися фірмі з назвою «Бондіт»… На аукціоні 18 вересня будуть Сомов, Котарбинський, онук Айвазовського… Інтерв’ю з Ольгою Сагайдак

Митники були шоковані… Цінними речами митниця доручила займатися фірмі з назвою «Бондіт»… На аукціоні 18 вересня будуть Сомов, Котарбинський, онук Айвазовського…

Мистецький ринок в Україні продовжує помаленьку виходити з тіні, дедалі популярнішими стають відкриті аукціони, що донедавна було важко й уявити. Кілька місяців тому відбувся аукціон, на якому успішно продали роботу Іллі Рєпіна «Три дами за рукоділлям». Чергова передаукціонна виставка “Колекційний живопис, іконопис і декоративне мистецтво» відкриється 9 вересня в музеї «Скарби України». Самі торги відбудуться 18 вересня. Доти всі бажаючі зможуть відвідати виставку, на якій будуть представлені аукціонні лоти.

Представниця аукціонного дому «Корнес» Ольга Сагайдак у розмові з УНІАН розповіла про сучасний стан мистецького ринку в Україні та про «родзинку» майбутніх торгів.

НА ВИСТАВКИ ХОДЯТЬ ТИСЯЧІ, КУПУЮТЬ КАРТИНИ – ОДИНИЦІ

Пані Ольго, ви вже понад десяток років займаєтеся бізнесом у сфері мистецтва. Яку він пройшов за цей час еволюцію?

Безумовно, ринок ще розвивається... Є позитивні тенденції: з’являється багато нових галерей, аукціонних домів. Коли починала працювати в цій сфері, то на той час був єдиний аукціонний заклад у країні. Тепер їх багато.

Ще було створено Гільдію антикварів України. Це таке професійне середовище, де фахівці галузі мають можливість збиратися, знаходити спільних рішення наболілих проблем… Торік восени під егідою гільдії відбувалася «Виставка з приватних колекцій», на якій було представлено найвідоміші експонати.

Чи зростає зацікавленість мистецтвом серед українців?

Зацікавленість просто в художніх подіях і зацікавленість у купівлі-продажу – різні речі. Ходити на виставки, слава Богу, може кожна людина. Купувати, на жаль, навіть не кожен десятий. Але так у всьому світі…

Криза відчутно вдарила по людях, котрі тільки, скажемо так, почали ставати на ноги й формувати колекції, тому попит останнім часом помітно впав, але це не пов’язано зі зміною естетичних уподобань.

Водночас самі виставки мають велику популярність. Минулого разу передаукціонну виставку, коли ми продавали Рєпіна, відвідала неймовірна кількість людей, зокрема пенсіонери, школярі… Тобто цікавість до мистецтва є дуже велика.

Передаукціонна виставка спрямована на те щоб підігріти інтерес до робіт, які виставляються на торги?

Загалом це культурна, світська подія і, звісно, можливість отримати безпосередній візуальний і тактильний досвід у спілкуванні з твором мистецтва. Можна привести свого мистецтвознавця, який би оглянув картину, висловив свої міркування…

Оце нещодавно прочитала цікаву статтю про практику «Сотбіс»  і «Крістіс» . Під час аукціонної виставки покупець має змогу власноруч перевірити автентичність роботи. Не тому, що хтось не довіряє аукціону, просто технічно це не завжди можна зробити. Бо коли в руки потрапляє предмет антикваріату, наприклад самурайський меч, знайти фахівців доволі складно. Проте це аж ніяк не знімає з аукціонного дому відповідальності...

Зараз якраз відбувається судовий процес між російським олігархом Вексельбергом і «Крістіс» (Вексельберг придбав несправжній твір), і можна робити ставки, хто виграє, бо незважаючи на потужну юридичну підтримку Вексельбергового «Аврора арт-фонду», не факт, що він виграє… Аукціонні доми мають дуже мудрі правила... Протягом передаукціонної виставки людина може залучити будь-яких спеціалістів для оцінки предмета мистецтва.

Картина Бориса Кустодієва ”Оголена в інтер`єрі” (1919) була продана Вексельбергу у 2005 році за рекордну тоді ціну $2,9 млн.

Проте, на відміну від аукціонних велетів, «Корнерс», який проводить усього три-чотири аукціони на рік, має більше часу й може приділити більше уваги кожному твору, зробити належну атрибуцію та експертизу. Хоча ми й продовжуємо закликати майбутніх власників творів мистецтва не втрачати пильності і якнайретельніше аналізувати майбутню покупку.

КОЛИ ЛЮДИНА ВВОЗИТЬ В УКРАЇНУ КАРТИНУ, ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИННОСТІ НЕ ДІЄ

Ви торгуєте лише тими картинами, які є в Україні, чи можна привозити твори мистецтва з-за кордону?

Можна, звісно, але це дуже-дуже складно…

Справа в тому, що український ринок творів мистецтва давно відчуває великий дефіцит товару. Тобто він дуже законсервований, закритий. Ми сьогодні маємо досить багатий асортимент на аукціоні значною мірою через кризу. Деякі колекціонери просто змушені розставатися з цінними речами. Це, у свою чергу, дає можливість іншим людям купувати їх за набагато нижчою ціною, ніж це було кілька років тому.

Але в Україну фактично не надходять культурні твори ззовні. Причина – наші закони. Основа чинного закону про ввезення та вивезення культурних цінностей залишилася ще з радянських часів.

Людина, яка ввозить в Україну витвір мистецтва, балансує на грані фолу, тому що презумпція невинності щодо неї не працює. Кожна особа, щось увозячи в Україну – підкреслюю: ввозячи, а не вивозячи, – апріорі в чомусь «винна». Винна в тому, що турбує своїм твором мистецтва наших чиновників. Загалом увезений твір мистецтва викликає справжній переляк, передусім у співробітників митниці. Вони не знають, що з цим робити.

Протягом року я входила в робочу групу, яка працювала над новим повноцінним законом, який розробляв державний комітет з переміщення культурних цінностей. Законопроект було подано у Верховну Раду від групи депутатів, проте його навіть не взялися розглядати.

Недавно в Українському домі проходив цікавий круглий стіл за участю представників бізнесу, митниці, Міністерства внутрішніх справ. Тоді начебто всі дійшли висновку – щось треба робити. Але, на жаль, усе залишається без змін. Мабуть, якби було якесь потужне лобі, то це питання давно було б вирішене.

ЦІННИМИ РЕЧАМИ МИТНИЦЯ ДОРУЧИЛА ЗАЙМАТИСЯ ФІРМІ З НАЗВОЮ «БОНДІТ»

А як реально можна ввезти в Україну картину, яку придбали, скажімо, на аукціоні, виставці чи в приватного художника?

Розповім реальну історію, яка нещодавно відбулася зі мною…

Коли ви ввозите якусь цінність в Україну, то за встановленою процедурою маєте надати відомості про те, де її купили й за скільки.

Я в Парижі на аукціоні придбала картину українського художника. Мені було цікаво пройти всю процедуру ввезення твору мистецтва. Бо чула багато думок про те, як це робиться, зокрема від депутатів. З чого зробила висновок, що вони або не ввозять нічого, або ввозять нелегально.

Коли на митниці в Бориспільському аеропорту я сказала, що хочу задекларувати картину, митники були, м’яко кажучи, шоковані. Мовляв, навіщо мені це потрібно, для чого їх мучити. І взагалі чому я потрапила на їхню зміну.

Я задекларувала суму, за яку придбала картину – 1800 євро. Надала квитанцію (invoice), де зазначено, за скільки куплено картину, які податки з мене зняли, а також митний збір, оскільки твір покинув зону ЄС. Мені поспівчували, що я не декларую до тисячі євро – у цьому разі я б заплатила в касі на місці 44 відсотки вартості й пішла собі.

Вартістю від тисячі євро картина переходить у категорію товарів, які потрібно розмитнювати, як будь-який товар, що ввозиться у великій кількості, – цегла, м`ясо…

Картину в мене забрали, залишили в Борисполі, сказали, що мені для оформлення документів потрібен митний брокер. Адже картина перебуватиме на товарно-митному складі, а там має бути акредитований брокер. Його послуги оцінюються в 350 доларів. Брокер надає мені перелік документів, які я повинна зібрати.

Спочатку дві з половиною години я оформляла папери на митниці – стосовно того, що я залишаю там картину. Потім мені треба було перекласти invoice на українську мову, взяти довідку про те, що моя картина не знаходиться в міжнародному розшуку… Звісно, заплатити 20% ПДВ, бо річ вартістю від тисячі євро, що б ти не ввозив, вважається товаром, який обкладається ПДВ.

Я зробила все, що від мене вимагалося, і радісно собі їду забирати картину. Приїхала на митницю, поставила 35 підписів на різних папірцях, моєму брокеру дають запаковану картину й кажуть: «А тепер їдьте на київську центральну спеціалізовану митницю». Я запитую: «Навіщо? Хіба я не розмитнила картину?» - «Ні, вона нарешті тільки перетнула кордон України», – відповіли мені.

Ми з брокером їдемо за вказаною адресою – у місто Бориспіль. На початку міста там розташувалася дуже красива, я б сказала, гламурна будівля: мармурові сходи, стіни, вкриті золотистою венеціанською штукатуркою… Називається вона ТОВ «Бондіт Вехаус».

Так і називається – «Бондіт»?

Справді, у самій цій назві щось є…

У приватній структурі «Бондіт Вехауз» Київська централізована спеціалізована митниця винаймає 20 квадратних метрів. Вона також слугує складом для «віп-товарів». Цю спеціалізовану митницю було створено у 2008 році тодішнім головою митниці Валерієм Хорошковським і призначено лише для певної категорії товарів.

Приїхала я туди зі своєю культурною цінністю, пачкою документів. Митники запитують: а де підтвердження вартості картини? «Ну як де, ось invoice, переклад, ось я сплатила ПДВ з нього». «Ні, що таке ваш invoice? Якийсь папірчик з французькою печаткою. Таке кожен може намалювати. Нам потрібна експертна оцінка картини».

Кажу митникам, що я і є фахівцем з мистецтва. Вони відповідають, що я зацікавлена особа і взагалі це дуже складне питання, їм треба звертатися у відділ тарифів порадитися… Сказали, щоб я ішла додому, про своє рішення вони мені повідомлять. Картину, звісно, теж залишають на зберігання. Дають мені акт прийому, де зазначено: картина – одна штука, вартість така-то. Я їм кажу: «Але ж ви ось самі вартість зазначаєте». - «Ну, поки пишемо таку, але нам треба перевірити». Я їх запитала про гарантію збереження. Вони мені: «Ну що ви, це такий склад – за найвищими європейськими зразками». Ще ми були змушені підписати з ними договір, за яким «Бондіт Вехаус» бере на зберігання мою картину за 400 гривень на день. Договір діє рік, і моя картина – як у Бога за пазухою.

А ви могли відмовитися від цієї послуги?

Ні, звичайно… Перебуваючи в шоці, я запитую, скільки часу вони планують зберігати мою картину. «Ви не хвилюйтеся, ми порадимося, пошукаємо, хто займеться оцінкою. Гадаємо, через два тижні – двадцять днів ми до вас зателефонуємо. До місяця – так точно». Я навіть не знайшла, що сказати…

Зателефонувала до знайомих юристів, усі як один були теж шоковані, почали розказувати про різні нормативні акти й ніхто не міг пояснити, на якій підставі абсолютно легально ввезений твір мистецтва я маю десь залишати, ще й платити за це гроші…

Через якийсь час я передзвонила у «Бондіт Вехаус», запитала, як справи, вони кажуть, що з моєю картиною все «дуже складно», бо вони не можуть знайти експерта.

На цьому етапі я вирішила перервати свій експеримент, бо ж, очевидно, що ця «чудова» фірма спокійно висмоктуватиме з мене гроші, а це вже стає нецікаво. Тому я звернулася в Державний комітет з переміщення культурних цінностей і попросила їх підтвердити, що мій invoice може бути достовірним. На вечір митники віддали мені картину. Я таки заплатила чотириста гривень за одну добу зберігання.

Але якби це була не я, якби експеримент був чистий, мені важко сказати, скільки б минуло часу, поки б митники віддали мені картину і як би вони її оцінили. Я потратила на це все вісім годин робочого часу й додаткових сімсот євро.

Як гадаєте, з такими процедурами хтось щось увозитиме в Україну?! Від митників була почула фразу: «У нас так давно ніхто нічого не ввозив».

І це й не дивно.

ШАНЕЛЬ, АЙВАЗОВСЬКИЙ, ДІККЕНС І КОКТО

Повертаючись до аукціону 18 вересня… Що цікавого збираєтеся запропонувати?

Цього разу до нас потрапили дуже цікаві предмети: така сама люлька, яку курив Кутузов, унікальна трилика лялька, два цікаві предмети японського декоративного мистецтва, японська бронзова скульптура...

Люлька XIX ст., аналогічна тій, що належала Михайлу Кутузову

Буде широкий асортимент західноєвропейського мистецтва ХІХ століття: Жуль Шере – основоположник плаката. Буде художник Стоун, який дружив з Діккенсом. Робота художниці Лімьєр, яка дружила з Прустом – вона була така гламурна красуня… Її Пруст описав «У пошуках втраченого часу»...

Буде ціла серія фарфорових наполеонівських фігурок.

Робота Мадлен Лімьєр

Хто з відомих людей відвідає вашу виставку й аукціон?

Багато відомих політиків, посадовців, бізнесменів, митців, колекціонерів…

Який лот найдорожчий?

Серед топ-лотів робота академіка Сергєєва… Дуже пишаємося картиною “Березовий гай» Костянтина Сомова – засновника об`єднання «Мир искусства» та одного з найдорожчих і найбажаніших на світових аукціонах російського художника. Його картина «Радуга» 1927 року входить до топ-десятки найдорожчих картин російських художників за всю історію світових аукціонних продажів. У 2007-му її було продано на «Крістіс» за 6,5 млн. доларів при стартовій ціні 800 тисяч.

”Березовий гай” (1903 р.) Костянтина Сомова

Буде картина "Роса" (початок ХХ століття) українського й російського художника польського походження, найяскравішого представника стилю модерн, видатного символіста Вільгельма Котарбинського. Майже все творче життя художника пройшло в Києві. Котарбинський брав участь у розписах Володимирського собору. Його поховано на Байковому кладовищі. За життя художник був надзвичайно популярний. Його роботи купували для видатних зібрань того часу, а саме – для музею Імператора Олександра III, колекції Богдана Ханенка... Безліч його робіт репродуковано на тодішніх листівках.

”Роса” ( початок ХХ ст. ) Вільгельма Котарбинського

Крім того, на осінніх торгах аукціонний дім презентує морський пейзаж улюбленого онука й найкращого учня Айвазовського – Олексія Ганзена. Творчість художника підтверджує тезу про те, що часом природа відпочиває на дітях геніїв, але не на внуках.

Сюрпризом стане графіка видатного французького художника, поета, драматурга, кінорежисера, головного представника сюрреалізму в театрі й кінематографі знаного провокатора Жана Кокто. Саме його образ міфологічного Орфея як символ митця надихнув Коко Шанель на створення її останньої і найкращої колекції.

Жан Кокто

Ви самі шукаєте твори для аукціону чи люди вам їх самі приносять?

На щастя, наш аукціонний дім має таку стабільну репутацію, що шукають нас. Це все завдяки нашій відкритості.

ПІДРОБКИ ЧАСТО СУПРОВОДЖУЮТЬСЯ ЕКСПЕРТИЗОЮ ТРЕТЬЯКОВСЬКОЇ ГАЛЕРЕЇ

Як визначаєте автентичність робіт?

Є багато способів перевірки роботи. По-перше, люди, які приносять роботи, уже мають на руках якісь висновки експертів. Але останнім часом все частіше проводимо власну експертизу, особливо серйозних колекційних речей. Ми звертаємося до бюро науково-технологічної експертизи «Арт-лаб». Там дуже хороші технологічні можливості. І саме завдяки співпраці з «Арт-лаб» ми відсіяли багато робіт, особливо старих – кінця ХІХ – початку ХХ століття.

На жаль, ці роботи супроводжувалися висновками вагомих російських експертів. Після того як у Росії спалахнув скандал з підробкою численних робіт, український ринок просто переповнився підробками. Особливо часто це трапляється з українським авангардом російського походження. Причому роботи супроводжуються то документами Третьяковської галереї, то російського музею Петербурга… Після проведення технологічної експертизи ми почали зв’язуватися з нашими російськими колегами, і часто виявляється, що сфальшовано навіть самі експертні висновки.

Тому бажано перевіряти роботи до придбання. Я б радила перевіряти не в одного експерта, а у двох, а то й трьох.

Ніхто не застрахований, що в нього може з’явитися фальшивий витвір, та оскільки аукціон – публічна акція, це якоюсь мірою захищає покупця.

Чи були у вас випадки з фальшивими картинами?

На щастя, ні. Але я не кажу, що в нас такого не може бути, хоча ми робимо все можливе, аби нас це обійшло. Гадаю, і цього разу все буде гаразд.

Розмовляла Оксана Климончук

УНІАН в Google News