Нова Генеральна угода: одні регіонали домовилися з іншими регіоналами

ФПУ створює видимість демократії та соціального захисту... Танці і співи є пріоритетом для діяльності профспілок... Народ перетворюється на рабів...

ФПУ створює видимість демократії та соціального захисту... Танці і співи є пріоритетом для діяльності профспілок... Народ перетворюється на рабів...

На початку цього місяця, відбулося підписання десятої Генеральної угоди між урядом, роботодавцями та профспілками. Саме цей документ регулюватиме впродовж наступних двох років основні принципи й норми того, як втілюватиметься соціально-економічна політика в державі та на яких засадах здійснюватимуться трудові відносини. Попри те, що влада й офіційні профспілки вважають підписання цієї угоди компромісом, якого вдалося досягти після тривалого й непростого переговорного процесу, насправді документ залишається рамковим і формальним. Він абсолютно не захищає інтереси громадян щодо забезпечення достатнього рівня життя.

За своїм визначенням, Генеральна угода – це базовий документ, який фіксує домовленості між державою, роботодавцями та профспілками (як представниками інтересів трудящих) у сфері соціального забезпечення та трудових відносин. У цій угоді закріплюються, по-перше, основні принципи та гарантії щодо зайнятості населення, зокрема: збереження наявних та створення нових робочих місць, режим роботи й відпочинку, охорона праці, рівень заробітної платні, а також умови її зростання та співвідношення в оплаті праці працівників різних галузей. По-друге, Генеральна угода регулює гарантії соціального забезпечення громадян, а саме: розрахунок та встановлення розміру прожиткового мінімуму, умови та механізм надання державної допомоги й допомоги від роботодавців (субсидії на оплату ЖКП, пільги, забезпечення житлом, оздоровлення тощо), пенсійне забезпечення, задоволення духовних потреб населення – здобуття освіти, заняття спортом та творчістю.

Основна мета, з якою підписується Генеральна угода, – це забезпечення такої взаємодії сторін, яка б сприяла укоріненню в державі достатнього рівня життя. Тобто йдеться про те, що і влада, і роботодавці, і самі трудящі, голос яких представлено профспілками, докладатимуть максимум зусиль, аби українці не просто животіли, а жили якісно й гідно. При цьому сторони є рівними як у своїх зобов’язаннях, так і правах.

Й ось тут постає велике, «але».

Яка різниця між Азаровим і Харою?

Насправді три учасники нової Генеральної угоди мовлять одним провладним «біло-блакитним» голосом. Дві з трьох сторін, які підписали угоду, представлені однією політичною силою: очільник уряду Микола Азаров є головою Партії регіонів, а голова Федерації профспілок України Василь Хара є народним депутатом від Партії регіонів.

Сторона роботодавців, з одного боку також представлена все тією ж Партією регіонів, бо більшість великого бізнесу в той чи інший спосіб пов’язана з нею, а з іншого - підконтрольними керівниками підприємств, знайти управу на яких можновладцям не вартує багато зусиль. Механізми такого впливу нам добре відомі – наприклад, як один із них – це вибірковість щодо повернення ПДВ. І звичайно, щоб захистити передусім самих себе й отримати від влади якісь гарантії, роботодавці підтримуватимуть ті рішення й позиції, які будуть «потрібні» уряду.

Крім того, так звана «сторона суспільства» була дискримінована вже на самому початку – ще до підписання угоди. Адже громадське обговорення, яке начебто пройшла нова угода й на якому з гордістю та запалом акцентує увагу прем’єр-міністр Микола Азаров, є не більше як фікцією. Таке саме «громадське» обговорення ми спостерігали й з проектом Податкового кодексу, коли до участі допускаються лише «кишенькові» провладні організації або ті, хто підспівує влдаді.

Тому можна вважати, що роботодавці та профспілки є лише номінальними учасниками угоди й необхідні владі виключно для того, щоб створити видимість демократії та соціального діалогу.

Прискорити й сприяти без цифр і конкретики

Василь Хара

Хоча і уряд, і голова Федерації профспілок Василь Хара з пафосом повідомляють про підписання нової Генеральної угоди, підтримати такий документ – означає зректися принципів, на яких ґрунтується профспілковий рух. Тому Національний форум профспілок України звертатиметься до інших профспілок з проханням підтримати вимогу внесення в Генеральну угоду змін, котрі б унеможливлювали утиск прав трудящих.

Підписанти угоди гучно заявляють, що вона створить умови для стабільного економічного розвитку держави, а її виконання забезпечить істотне покращення якості життя громадян. Однак чи насправді новий документ є таким вже досягненням? Щоб переконатися у зворотному, варто лише проаналізувати основні його положення.

Перш за все, нова Генеральна угода змінила назву. Раніше вона називалася «Генеральна тарифна угода», тепер – «Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин». Різниця, на перший погляд, незначна, але принципова. Полягає вона в тому, що в угоді, наприклад, мав визначатися рівень мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та інших нормативів, проте тепер цього немає. Прибравши в назві слово «тарифна», автори та підписанти заразом обійшли й необхідність установлення самих цих тарифів, іншими словами – жодної конкретної цифри, яка б гарантувала українцям належний рівень життя і була б показником його зростання, немає.

Якщо автори тексту хотіли представити нову угоду як інноваційну та перспективну, а відповідно, і назву патетичну дали, то сперечатися з цим важко - у ній і справді розписано все дуже гарно й навіть логічно, але не практично. Що конкретно вона дасть для людей – велике питання.

Зміст угоди надто розмитий – часто вживані слова «сприяти», «прискорити» та подібні до них не несуть у собі конкретного вимірюваного компонента. Ми можемо багато в чому сприяти або щось прискорювати, але який від цього ефект? Така риторика зберігається за всіма пунктами угоди – практично всі твердження з її тексту можна вписати в будь-яку іншу програму, програму будь-якої партії чи дій уряду тощо, і суть від цього не зміниться. Тобто цей документ є надто декларативним і загальним.

До прикладу, візьмемо п.1.1. – «Прискорити розроблення проекту Державної програми приватизації на новий строк та сприяти у 2010 році її прийняттю». Наскільки прискорити? Як сприяти? Ці питання не мають відповіді.

Ідемо далі – п.1.2. – «Сприяти прийняттю Податкового кодексу України». Сьогодні ми бачимо реакцію суспільства на новий кодекс. Люди протестують, бо розуміють, що в них не буде робочих місць, що значно погіршаться їхні умови праці, що прийняття Податкового кодексу в такій редакції практично знищує малий і середній бізнес в Україні.

Цей пункт угоди можна вважати виконаним, при цьому чомусь не береться до уваги, які ж зміни принесе його виконання.

Ще одне. Профспілки виступали за те, щоб у країні було встановлено реальний прожитковий мінімум, а мінімальна заробітна плата була трохи вищою від нього. Раніше профспілкам удалося домогтися встановлення тарифної ставки працівника першого розряду (кваліфікованого робітника) на рівні 120% від мінімальної зарплати. Однак до прийняття нової угоди незалежні профспілки не були допущенні, а інші учасники не наполягали на збереженні цієї норми. У результаті в угоді зафіксовано лише те, що розмір зарплати такого працівника має лишень перевищувати прожитковий мінімум. Тобто якщо зарплата буде вищою хоча б на одну гривню – пункт угоди виконано. Але чи можна це вважати гарантією справедливої оплати праці? Ми повинні розуміти, що 120% уже не буде, а це означає, що з прийняттям нової угоди умови праці погіршилися, що є неприйнятним.

Якщо раніше мова йшла про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати в конкретних цифрах, то тепер угода декларує – «вживати заходів щодо поступового наближення розміру мінімальної заробітної плати до 45% від середньої заробітної плати по економіці». Що розуміти під «поступовим наближенням» - півроку, рік, два, десять?..

А як же борги із зарплати?

Фактично злочином можна вважати те, що в угоді не відображено вимогу щодо погашення заборгованості з заробітної плати. Попередньо існувала домовленість про те, що до підписання нової угоди заборговані працівникам кошти мають бути виплачені. Натомість знову бачимо декларативний пункт – «вжити дієвих заходів щодо погашення у 2011 році боргів із заробітної плати працівникам економічно неактивних підприємств та підприємств-банкрутів, що склалися на кінець 2010 року». Це свідчить про те, що практично ще на рік пролонгується заборгованість із заробітної плати. А це пряме порушення закону, такого права роботодавцям, уряду й офіційним профспілкам ніхто не давав. Про «вжиття заходів» вони відзвітують, але результат ми навряд чи побачимо.

А що каже угода про гарантії зайнятості населення, які вона має забезпечувати? Тут навіть не згадується поняття «першого робочого місця». Де працюватиме наша молодь? Напевно, і влада, і ФПУ просто забули, що ще два роки тому рівень офіційного безробіття серед молоді в Україні становив 30%, а враховуючи наслідки економічної кризи, можемо передбачити, що ця цифра нині є ще більшою. І напевно, для них буде справжнім відкриттям те, що 47% наших молодих спеціалістів змушені працювати не за фахом і часто поставлені в такі умови, що погоджуються на неофіційне працевлаштування.

Народ перетворюється на рабів?

Не менше запитань і щодо належного соціального забезпечення, яке має гарантувати угода. Наприклад, у документі, який діяв з 2008 року, зазначалося, що рішення про підняття ціни на споживчий газ не може бути прийнято без попереднього погодження з профспілками. Саме таке формулювання давало профспілкам змогу оскаржувати в судах неправомірне підняття цін. Тепер же відповідні рішення не потребують погодження, а прийматимуться за участю спеціально створених дорадчих органів.

Можна сміливо сказати, що, підписавши нову Генеральну угоду, профспілки фактично самоусунулася від виконання функції захисту трудящих. Ви не побачите в документі жодних вимог до влади чи роботодавців з боку профспілок, котрі б забезпечували захист найманих працівників. Натомість більш ніж детально розписано розділ «Духовний розвиток»... Складається враження, що танці і співи є пріоритетом для діяльності профспілок і основним механізмом розв’язання злободенних проблем найманих працівників.

Таким чином, маємо констатувати, що нову Генеральну угоду укладено на догоду власникам-роботодавцям, яким влада виділить тепле містечко в себе під крильцем, а народ перетворюватиметься на рабів – без права голосу, без права на захист, без права на життя…

Мирослав Якібчук, голова Національного форуму профспілок України