Навіть якщо WikiLeaks замовкне – найцікавіше ще попереду
Схоже, це айсберг, у якому ховається велика група посадовців американської розвідки, дипломатії і армії, що згуртувалися в русі опору політиці американського керівництва...
Схоже, це айсберг, у якому ховається велика група посадовців американської розвідки, дипломатії і армії, що згуртувалися в русі опору політиці американського керівництва...
Джуліан Ассандж |
Щодо зґвалтувань та «примусу», нібито вчинених Ассанджом у Швеції, то це, схоже, з тієї ж опери. Як мальовничо описав ізраїльсько-шведський письменник Ісраєль Шамір, стараннями войовничих феміністок там «зґвалтування» трактується не лише як суто фізичний акт наруги, а й випадок, коли «потерпіла» вирішить, що стала жертвою «свинячого чоловічого шовінізму» - для цього достатньо, щоб коханець не подзвонив наступного дня. Простіше, по-нашому, «поматросив і кинув». Себто Ассанджу слід було негайно після любощів узяти в тих двох жінок, які так радо взялися опікуватися ним у чужій країні, розписки, що потерпілими вони себе не вважають і претензій не мають.
Чи є Ассандж героєм-одинаком, як часто подають, який подорожує з трьома лептопами й хвацько ламає секретні бази даних? Нібито так, якщо згадати, що в молодості рідний австралійський суд помилував його за хакерство, узявши до уваги його «благородні безкорисливі мотиви». Але навіть у кіно чи не останнім героєм-одинаком, що викривав корупцію і змови в уряді, були персонажі Алена Делона у фільмах ще 70-х. А наш герой вільно пересувається через кордони і дає інтерв’ю по скайпу, попри ордер на арешт, коли, здається, кожна собака не сплутає цю довгу худу фігуру зі світлою шевелюрою. Ось тут здається, що «високий блондин» - це видима частина айсбергу, у якому ховається велика група посадовців середньої ланки американської розвідки, дипломатії і армії, що мали чимало часу згуртуватися в русі опору політиці американського керівництва. Саме ця група і забезпечує «високого блондина» сотнями тисяч документів і вільним пересуванням у просторі й часі а-ля Бетмен. Досі ця група висувала на публічний подіум, наче пробні кулі, окремих дисидентів, щоб перевірити американську та світову урядову та громадську думку – найпомітнішим був колишній керівник підрозділу ЦРУ з пошуку Бен Ладена Майкл Шоер із викривальними заявами.
Які мотиви керують цією групою? Передусім, бажання помсти всій команді Буша-Чейні-Райс-Рамсфельда за те, що вони звалили провину на розвідку, коли жодних слідів зброї масового знищення в Іраку не знайшли, отож луснув отой благородний привід для вторгнення. Військові невдоволені тим, що на них вішають собак за невдачі в окупованому Іраку та Афганістані. По-друге, рішуча незгода з уже традиційною для всіх адміністрацій політикою беззастережної підтримки Ізраїлю, коли США в цьому тандемі відведено підлеглу роль, коли – за крилатим висловом – хвіст крутить собакою. Нарешті, унеможливлення американського нападу на Іран, що стало б справжньою катастрофою для Америки. Останнє, схоже, досягнуто завдяки недавньому масштабному викиду документів Wikileaks, оскільки ні в кого не було сумнівів, що плани удару по Ірану Вашингтон виношував не для отих «благородних» завдань не допустити появи ще одного власника ядерної зброї, навіть не з метою подолати свого давнього ворога, а суто з інтересів Тель-Авіва.
І нічого нового тут немає. Понад сто років тому, коли американській адміністрації потрібно було популяризувати серед населення війну з Іспанією в благородній місії звільнити Кубу від колонізаторів, газетному магнату Рудольфу Герсту передали для публікації перехоплене листування іспанського посла з Мадридом, де той глузував над президентом Монро, називаючи його «слабаком». Тепер історія повторюється з точністю до навпаки.
Що тепер робитиме Вашингтон? Передусім доведеться відкликати купу дипломатів із країн призначення, адже в жодного сірка не позичити їм очей, щоб чесно дивитися на своїх візаві, про яких вони писали не у вельми поштивих виразах. По-друге, вони неминуче стануть цапами-відбувайлами, на яких можна навісити гріхи в несанкціонованій творчості, польоті фантазії і т.д. А їхні відставки призведуть до масштабного поповнення дисидентської групи в американському владному істеблішменті. Отож найцікавіше і найважливіше ще попереду, навіть якщо Wikileaks замовкне назавжди.
Ігор Слісаренко, для УНІАН