Налякали бабу туфлями на високих каблуках

Породити Лукашенка і Януковича можна — на це російських політтехнологій і політтехнологів укупі з відповідними бюджетами вистачить. А ось «убити» — вже не можна... Що гірше — «печерське» правосуддя чи «басманне»?

Якщо уявляти собі світ через призму заяв російського МЗС, часом може створитися враження, що Росія — цивілізована держава, що стоїть на варті демократичних і навіть євроатлантичних цінностей. Ще 5 серпня, коли «помаранчеву принцесу» Юлію Тимошенко тільки-тільки заарештували за неповагу до суду, російський Форін-офіс з неймовірною оперативністю виступив із заявою, в якій читався ледве стримуваний гнів: «Усі «газові» угоди 2009 року укладалися в строгій відповідності з національним законодавством двох держав і міжнародним правом, і на їх підписання було одержано необхідні вказівки президентів Росії і України».

Ну, воно й зрозуміло: якщо Тимошенко перевищила свої повноваження в ході екстреного врегулювання тодішньої газової кризи, то й Володимир Путін їх теж перевищив. Нісенітниця, звичайно: оперативні політичні рішення судить лише історія, але ніяк не суддя Родіон Кірєєв. Якщо тільки це не Нюрнберзький процес.

Що ж до самого факту арешту Юлії Володимирівни, то ситуація описується безсмертними словами Віктора Степановича Черномирдіна: «Налякали бабу туфлями на високих каблуках». Пригадується, до речі, що тоді жінка — символ революції приїхала до чоловіка — символа контрреволюції на таких високих обцасах, що підписання хоч би яких контрактів заради порятунку України і Європи від замерзання було просто неминуче.

Абсолютно очевидні речі: Віктор Янукович, чиї персональні й партійні рейтинги падають, робить найбільшу свою політичну помилку і вирощує собі реального конкурента на наступних виборах. Мало того, послідовно псує відносини з Росією, яка заради повернення ситуації хоч би до якоїсь керованості тимчасово стає прямо-таки європейською країною, солідаризуватиметься із Заходом і навіть виглядає пристойнішою за режими Януковича і Лукашенка.

Віктор Янукович і Олександр Лукашенко під час зустрічі в Києві, ще в розпал «помаранчевої» революції, коли Київ був по самі вінця наповнений російським політологами й аналітиками, яких тієї пори точніше було б називати «обналітиками», скептики висловлювали сумніви в тому, що Янукович стане «шісткою» Росії, яка виконує всі цінні вказівки з Москви. І вже тим більше людина, яка відсиділа два реальні терміни, навряд чи така простодушна й пряма, щоб стати передбачуваним лідером. Вже тоді було зрозуміло, що в особі «друга» Росії можна було отримати друге, виправлене і доповнене, видання Лукашенка.

Відносини з Україною сьогодні анітрохи не кращі, ніж за Віктора Ющенка, тільки в них немає ніяких ідеологічних розбіжностей, а є лише голий прагматизм Януковича. Або те, що він розуміє під прагматизмом. Не буде нічого дивного, якщо відразу після Нового року газова війна вибухне з новою силою, і тоді Україна і Європа теплим словом пригадають красуню-в`язня на високих підборах. Що ще нижче опустить рейтинг Януковича і ще вище підніме електоральні показники Тимошенко.

Росія так послідовно допомагала будувати «братні» персоналістські режими на захід від своїх кордонів в особі Олександра Лукашенка і Віктора Януковича, що іноді здається, ніби вона це робила тільки заради того, щоб її зовнішній імідж уявлявся трохи пристойнішим. На тлі білоруського й українського лідерів Путін виглядає не те щоб як Гавел, але хоча б як передбачений парламентер, а сама Росія — західніше від своїх партнерів. Всупереч географії.

Хоча, ясна річ, обидва «братні» режими — наші кровні родичі. І Печерський суд — похідна величина від басманного правосуддя. Арешти лідерів опозиції в Білорусі і арешт Тимошенко — типологічно те ж саме, що й переслідування Михайла Ходорковського.

Просто російське керівництво звикло ставитися до Білорусі й України як до сателітів і молодших партнерів по уявній слов`янській імперії. Тут химерно з`єдналися радянські фантомні болі з міфологією слов`янського братерства (у цій дикій логіці, наприклад, болгари і серби досі — «братушки»). Але Росія вже давно не велика держава і навіть не субрегіональний лідер на просторі СНД. Центри тяжіння і геополітичної сили на просторах колишньої імперії сильно диверсифікувалися і вже давно знаходяться не в Москві або не тільки в Москві. Можливо, нинішній урок доведе керівникам Росії, що Білорусь і Україна не управляються з Кремля. Тут неможливо діяти за логікою Тараса Бульби: «Я тебе породив, я тебе і вб`ю!» Породити Лукашенка і Януковича можна — на це російських політтехнологій і політтехнологів укупі з відповідними бюджетами вистачить. А ось «убити» — вже неможливо.

Ну що, відтепер у російській «осі зла» — поповнення: до Балтії, Польщі, США, Білорусі і Грузії знову приєднується Україна? Велика, дуже велика перемога вітчизняної зовнішньої політики.

Андрій Колесніков, Новая газета (РФ)

УНІАН в Google News