Багатовекторний глухий кут Януковича

Російсько-українські відносини входять в період затяжного протистояння: почалася підготовка до «газової війни», пригадали про Чорноморський флот і СОТ...

Юрій Бойко і Олексій Міллер

Сьогодні до Москви прибуває український міністр палива і енергетики Юрій Бойко. Мета приїзду - продовження непростих переговорів з главою «Газпрому» Олексієм Міллером щодо перегляду ціни на російський газ для України. Але майже із стовідсотковою гарантією вже можна прогнозувати, що результат буде нульовим. В першу чергу тому, що з точно таким же результатом пройшла в минулий четвер зустріч президентів Росії і України в Сочі.

Такий варіант прораховувався ще напередодні, і тому мета поїздки Януковича була не зовсім зрозумілою - адже в можливість повернутися до Криму з «Бочарова струмка» з щитом не вірив і сам глава української держави. Інша справа, що не полетіти в Сочі Янукович не міг за визначенням, оскільки інакше в очах його електорату рушилася б і без того хитка модель україно-російської дружби. Достатньо того, що напередодні, всупереч широко розрекламованим анонсам, до Севастополя на день ЧФ РФ не прибув Медведев. Тоді ЗМІ, з посиланням на джерела з оточення президента РФ, назвали причиною відміни візиту Медведева небажання Януковича йти на поступки (з подальшим підписанням відповідних договорів) з ряду російських вимог. Серед основних називалися: входження України в Митний союз і згода України на створення спільного підприємства «Газпрому» і НАК «Нафтогаз України». Натомість Україна могла розраховувати на перегляд газових угод, підписаних 2009 року Юлією Тимошенко, з подальшим зниженням ціни на російський газ.

Всупереч очікуванням Кремля Янукович продовжує проявляти впертість і, попри своє вкрай непросте нинішнє становище, на поступки Росії поки не йде. Що, у свою чергу, безмірно дратує Кремль, де після підписання минулого року спірних Харківських угод (газ в обмін на Севастополь), мабуть, вирішили, що з нинішньою українською владою можна особливо не панькатися.

Віктор Янукович і Микола Азаров

Проте Київ не тільки зумів довести зворотне, але навіть спробував перейти в контрнаступ, заявивши, що готовий розглядати скасування газових угод імені Тимошенко в суді. Про це вже заявили і прем`єр-міністр Микола Азаров, і президент Віктор Янукович. Мало того, в київських владних колах не приховують того, що можуть використати проти «головної стратегічної сестри» і інші методи контршантажу. Наприклад, симетрична відповідь на торгові санкції Росії проти України у вигляді позбавлення російської сторони преференцій в будівництві двох блоків Хмельницької АЕС. Крім цього називають запуск процесу «вимога відшкодування екологічної шкоди, що виникла внаслідок перебування в Криму ЧФ РФ». А також реанімацію давнього конфлікту з відбирання маяків у Чорноморського флоту, блокування вступу Росії до СОТ або підвищення тарифів на транзит російського газу.

Словом, наявні всі ознаки підготовки до затяжного україно-російського протистояння. Чого від Януковича, якого Москва двічі підтримувала і на президентських виборах, і під час його перебування в опозиції, ніяк не чекали. А тут Кремль фактично стикається мало не з другим Віктором Ющенком. Тиснути на українського президента не виходить навіть у глави РПЦ патріарха Кирила, який досі мав на Януковича чималий вплив.

Проте завзятість українського президента пояснюється зовсім не раптовою русофобією, а чистим політичним прагматизмом. Адже в 2012 році повинні пройти парламентські вибори, а «Партія регіонів», на чолі якої Янукович прийшов до влади, стрімко втрачає своїх прихильників. Причому не на традиційно ворожому Януковичу заході країни (де їх і так небагато), але на сході і в Криму. Тому здача стратегічних інтересів України не тільки ускладнить становище пропрезидентських політичних сил, а й може активізувати як парламентське, так і цивільне протистояння.

Крім цього, агресивна активність російської сторони, яка хоче одержати контроль не тільки над газовою трубою, а й над меншими, але вельми цікавими шматками українського бізнесу, - від КБ «Антонов» і Одеського припортового заводу до «Луганськтепловоза» і «Запорожсталі» - явно не влаштовує великих українських бізнесменів, які звикли почуватися у власній країні самостійними гравцями і які переважно орієнтовані на західні ринки. А від цих бізнесменів тією чи іншою мірою залежить і сам Янукович.

Учасниця акції на підтримку Юлії Тимошенко

До того ж донедавна Янукович, хай так-сяк, але вів гру на зближення із Заходом. Проміжною демонстрацією успішної співпраці мало стати підписання базових документів про співпрацю з ЄС. Проте на сьогодні, схоже, процес припинений, оскільки Захід украй негативно зреагував на арешт екс-прем`єра Юлії Тимошенко. Несподівано для офіційного Києва на арешт Тимошенко негативно відреагувала і Росія, оголосивши через МЗС, що газові домовленості, за які судять Тимошенко, були підписані відповідно до домовленостей президентів двох країн і повністю відповідали законодательствам України і Росії.

Таким чином, Янукович одержав відразу кілька жовтих карток. І від Брюсселя з Вашингтоном, і від Москви. Що значно звузило широту його маневру, позбавивши можливості продовжувати ігри в багатовекторну політику, визнаним майстром якої вважався другий президент України Леонід Кучма. Щоправда, на відміну від Януковича, Кучма лавірував між Росією і ЄС із Штатами спритніше. Принаймні, коли після справи Гонгадзе і «касетного скандалу» Кучма став на Заході фактично персоною non grata, Україна різко почала дружити з Росією. (Щоправда, на той момент Володимир Путін ще тільки входив у смак свого першого президентства і особливих видів на українське добро не мав.)

Куди сьогодні відступати Януковичу, незрозуміло. Виходів поки бачиться два. Або виправдатися в очах США і ЄС, звільнивши Тимошенко, або піти на поступки Росії, почавши закручувати гайки в країні за білоруською схемою. Утім, не виключено, що Янукович може спробувати і повоювати на газовому фронті. В останні дні помічене різке підвищення об`ємів закупівлі російського газу. Якщо на початку серпня Україна купувала в середньому 60 мільйонів кубометрів газу за добу, то на 10 серпня закупівлі склали вже 97,3 мільйона кубів за добу. Не кажучи вже про те, що на початок липня Україна вибрала 29 мільярдів кубометрів із 40, запланованих на весь 2011 рік. З урахуванням досвіду останньої «газової війни» 2008-2009 років не виключено, що Україна, не будучи готова йти на поступки Росії, заповнює під завязку газові сховища, щоб «зустріти ворога у всеозброєнні».

Андрій Капустін, "Новая газета" (РФ)