Війна за Ех.ua: влада розлила бензин

Як виявилось, закриття нешкідливого Ex.ua загрожує безпеці країни. За два дні ця подія завдала удару по управлінню силовими структурами, правових деклараціях і діях президента Януковича... Залишімо «авторські права» для наївних людей...

Як виявилось, закриття нешкідливого Ex.ua загрожує безпеці країни. «Мовчання» Ex.ua всього лише два дні завдало удару по управлінню силовими структурами, правових деклараціях і діях президента Віктора Януковича. Робота численних міністерств і відомств «просіла». «Гальмування» Ex.ua спричинило загрозу соціального хаосу, інформаційної плутанини та Інтернет-безладу. Багатомільйонному українському віртуальному співтовариству, до цих пір далекому від української політики, показалося, що EX.ua – це розум, жерсть і совість 48-ої мільйонної України.

Залишімо «авторські права», незаконну рекламу, рейдерські захоплення Ex.ua для наївних людей, у тому числі й для міністра внутрішніх справ. Ситуація із «закриттям» файлообмінника сфокусувала щось важливіше, ніж юридичні колізії, позасудові заборони, недомисел чиновників. Влада ще не зрозуміла, якого мінотавра, що дрімав у нетрях українського суверенітету, вона розбудила.

Виявилось, що за очевидної кризи опозиції, відсутності політичного життя в країні (як зіткненні різних політичних сил), домінування людей «із поняттями» у владі, ті недоростки, у кого «прищі на морді», чекали тільки іскри, з якої, як вважав один гаркавий революціонер, «займеться полум`я».

Спеціально на початку статті переборщив із лексикою молодіжного сленгу. Адже, окрім офіційного ідеологічного мейнстріму існує альтернативна молодіжна культура, у тому числі й інформаційна культура протесту і бунту. І всілякі симулякри, мейджори, гламури і концептуалізми для тих, кому за двадцять, «хто не знатні люди країни», набагато важливіші, ніж інформація про те: чи випустять із в`язниці колишніх міністрів-капіталістів і хто володіє мисливськими угіддями в Криму.

Влада штовхає Generation P на вулицю, для цього «Покоління-П» авторитетів і «гальм» немає. Саме час пригадати молодіжні бунти 60-х минулого століття та їх ідеологів – Герберта Маркузе, Андре Депре, Че Гевару, Мао Цзедуна. У Франції в 1968 році студенти мало не спалили Париж тільки тому, що влада вирішила поліції зайти на територію студентського містечка Сорбонни.

Так і для нинішньої України виявилось, що соціальні Інтернет-мережі – це те саме яйце, в якому зберігається голка, на кінці якої смерть Кощія. Ну, звичайно, не президента Віктора Януковича.

Є щось важливіше, ніж дорогоцінне життя «гаранта конституції». Це відносно стійкий громадський порядок, що сформувався, далекий від впорядкованості і гармонії, але який дозволяє легітимно компрадорській українській буржуазії та її політичним лакеям грабувати країну, тримати молодих людей на підніжному кормі, в бідності, в убогому існуванні. А студентів 700 українських вузів на «смішній» стипендії і відсутності надії отримати роботу в майбутньому.

Світова павутина – Інтернет – створила нову реальність. Для того, щоб воювати за свою юність і «сказку сделать былью», не треба створювати терористичні організації «Земля і воля», вбивати міністрів, як це робив «лідер української нації» Степан Бандера, сидіти в таборах, як В’ячеслав Чорновіл.

Інтернет створив віртуальне громадянське суспільство, новий суспільний простір. На сайтах "Вконтакте", "Однокласники", Мейл.ру, Livejournal.com (до їх числа, звичайно ж входив і файлообмінник Ex.ua) виникли мільйони нових суспільних осередків – груп, співтовариств, гуртків. До речі, в США бурхливо розвивається нейросоцілогія – наука про соціальні мережі, а Білл Гейтс ще в 1995 році писав: «Інформаційна магістраль дозволить усе робити по-новому».

Ці віртуальні об`єднання абсолютно по-новому (як мріяв Гейтс) уже сьогодні структурують український соціум на кластери, страты по інтересах. У них свої правила, мотиви поведінки, ментальність, політичні й культурні переваги і симпатії, втім, як і образи ворогів. Вони мітять, судячи з агресії, лайки, ненависті в Інтернеті на форумах, територію навколо себе. Вони не однодумці, але вже точно, товариші за нещастям або солідарністю. Вони люди, як Мауглі і вовки, однієї крові!

Звичайний міський Інтернет-користувач тепер добровільно входить до складу, щонайменше, двох-трьох спільнот, але при цьому не є і ніколи не був учасником ніякого політичного руху чи партії. Але досвід показує, що у форс-мажорних обставинах саме ці спльноти стають головними джерелами інформації і допомагають людям об`єднувати зусилля і переходити до дій в офлайні, тобто здійснювати вчинки в реальному світі.

Наприклад, Володимир Путін ще два місяці тому думав, що його на царювання благословив Бог. А в російської Інтернет-спільноти, виявилось, зовсім інша думка. У Росії заговорили про «Білу революцію», і перемога на президентських виборах «лідера нації» стала не такою очевидною.

Інформаційні агентства повідомляють, що позасудове закриття файлообмінника Ex.ua торкнулося інтересів 6 мільйонів Інтернет-користувачів. Природно, що це не «Рух опору інопланетянам у США» або «Фонд порятунку корів Великої Британії» в Інтернеті. Це, панове політики, персоніфікований бензин, гримуча суміш із цвяхів і пороху, яку розлила влада собі під ноги, і спалахнути, вибухнути може у будь-який час.

Ну й де термінове, невідкладне засідання «інтелектуалів при владі», просунутих міністрів, чотиризіркових генералів, таємних радників у знаменитій «ситуаційній кімнаті» при президентові країни, про яку писали чиновники Ради безпеки? Де Інтернет-специ СБУ, МВС, державні чиновники з захисту інформаційних технологій?

Чому «зависають» сайти президента, силових міністрів? Хто поніс відповідальність, у тому числі й кримінальну, за загрозу безпеці громадян, порушення інформаційної безпеки, управління? Он, дивіться, 63 людини від морозів замерзли в січні.

Тому питання! На що йдуть гроші платників податків? Чи мізків вистачає, щоб в оточенні тисячі озброєних омонівців майбутнього лауреата Нобелівської премії миру із залу суду в автозаку, «воронку» вивозити на нари?

У зв`язку з цим месиджем, думаючи про небожителів української влади, пригадав  молоду корейську жінку, як побивалася через передчасну смерть вождя - стенала в телевізорі: «Я замполіт трамвая, а мій чоловік пастух собачого стада».

Загалом, і неможливе є можливим у країні можливостей великих! Головний герой кінофільму «Гладіатор» вмираючи від підлого удару ножем у спину, просив преторіанців: «Відновіть у правах сенатора Гракха». І ще: «Рим був нашою мрією, так бажав того Марк Аврелій!»

У нас же ні Гракха, ні Риму, ні Марка Аврелія, ні навіть командувача «північними арміями» генерала Максимуса немає. Як говорив заступник генерального прокурора України Ренат Кузьмін на передачі у Савіка Шустера, «а у нас, у всіх ордени, медалі, машини, мигалки і вівчарки».

Віктор Тимошенко

УНІАН в Google News