Олександр Палій: Цензура Януковича більше небезпечна, ніж цензура Кучми

Нинішній вал «чорнухи» в ЗМІ, і особливо на телебаченні, покликаний відвернути увагу від політики, деморалізувати суспільство й позбавити його соціальних орієнтирів.

Український історик і політолог, координатор Громадської ради з питань свободи слова та інформації (у 2002-2005 рр.), автор Маніфесту українських журналістів з приводу політичної цензури (2002 р.) Олександр Палій відповів на запитання УНІАН.

ЗМІ ВСЕ МЕНШЕ ГОВОРЯТЬ ПРО ПОЛІТИКУ

Пане Олександре, якщо сказати будь-якому «регіоналу», що в Україні існує цензура, то він одразу почне доводити, що це не так, бо, мовляв, у нас не закрили жодного ЗМІ... Що гірше, на вашу думку, просто закрити ЗМІ чи його переформатувати, підлаштувати під себе?

Буває цензура пряма і дубова, а буває непряма і підступна. Більш небезпечна остання. Це може відбуватися навіть не завдяки тиску на журналістів, а безпосередньо на власника. Наприклад, під престижним брендом, якому люди звикли довіряти, розставляються певні, комусь потрібні акценти. Це свого роду шахрайство, схоже до звичної в нас зміни виборчих правил, коли їх міняють щороку, щоб люди не встигли до них звикнути.

У Європі кажуть, що українські ЗМІ заполонила “таблоїдизація”, і називають це новим видом цензури. Ви погоджуєтеся з цим?

Певна «таблоїдність» притаманна ЗМІ як таким, тут питання в мірі.

Один американець якось сказав, що для медіа цілком природно не бачити різниці між падінням з велосипеда й падінням цивілізації. Ну, така вже природа щоденних ЗМІ — про щось треба ж писати. А якщо до такої природи додається ще й свідоме втручання менеджерів чи політиків, то виходить те, що в нас.

Нинішня влада не зацікавлена в тому, щоб суспільство говорило про політику. Тому що люди про владу нині говорять переважно самі знаєте як. Навіть у так званих базових регіонах зростає скепсис до влади. Якщо на початку 2010 року Януковича цілком могла задовольняти демократія, то нині влада є її ворогом.

Тому в ЗМІ припиняють говорити про політику як таку.

Йде поступова деградація ЗМІ: спершу вони припиняють говорити про політику як найбільш концентрований вираз суспільних справ. Потім навіть про окремі суспільні справи, тому що їхній нинішній стан бумерангом б`є по владі. А зрештою ЗМІ вдаряються в суто приватні справи.

Невже висвітлення приватних справ — це погано?

Ні, не погано, якщо це органічно, а не як технологія для усунення громадян від суспільних справ.

Нині в ЗМІ це одна з технологій – тиснути на жалість. Мовляв, хоч у телеглядачів справи погані, але в когось ще гірші.

Хоча, напевне, це найбільш шляхетна технологія, бо вона принаймні не є деструктивною для людської свідомості.

ЗМІ з цим працюють у всьому світі. Але в нас за приватними питаннями часто губляться загальні. Наприклад, за хворою дівчинкою, що малює, яку вже кілька разів показували по новинах, можна було б показати стан нинішніх українських інтернатів, що там робиться, або задатися питанням: чому діти жебрають на вулиці. Оце була б чесна журналістика...

Таку журналістику щодо України я вперше побачив не на вітчизняних каналах, а на «Аль-Джазірі», яка зняла фільм про шахтарів Донбасу. Фільм зроблено зі співчуттям до людей, він піднімає і героїв, і телеглядачів, робить їх кращими. Звичайно, це зробити важче, ніж ганятися за чорнухою, і замовлення на такі передачі немає.

ВАЛ «ЧОРНУХИ» В ЗМІ, ОСОБЛИВО НА ТЕЛЕБАЧЕННІ, ПОКЛИКАНИЙ ДЕМОРАЛІЗУВАТИ СУСПІЛЬСТВО

Яка мета цієї чорнухи? Адже влада постійно говорить про мораль...

Нинішній вал «чорнухи» в ЗМІ, і особливо на телебаченні, покликаний деморалізувати суспільство й позбавити його соціальних орієнтирів.

Влада намагається посіяти недовіру між членами суспільства, зруйнувати суспільну солідарність.

Тобто, щоб люди були настільки залякані, аби не вдавалися до спільних дій.

Мовляв, бачите що робиться, не довіряйте одне одному, довіряйте нам і телевізору, цій «зомбоскриньці».

Хоча для нормальної влади громадянська солідарність, високий рівень соціальної довіри – це колосальний ресурс, до речі, й економічний.

Якщо люди не довіряють одне одному, вони не здатні спільно працювати, організовувати бізнес. Охорона й перестраховування з`їдають додаткові ресурси.

Ті держави, де найвищий рівень суспільної довіри (а нині це Північна Європа й Нова Зеландія), мають найкращі економічні та соціальні показники.

Натомість тоталітарні чи авторитарні режими не здатні використати ресурс суспільної солідарності, бо вони його бояться. Їм для свого панування навпаки, потрібне розділення, розпорошення суспільства. Адже штучні інституції цих режимів дуже вразливі перед суспільством.

Приміром, чи багато хто в Україні вважає, що в нас справедливий суд, а не аукціон? Чи в нас справді правоохоронні органи, а не органи для покривання злочинів можновладців?

Ми впевнено прямуємо до тієї межі, коли суд вулиці визнаватиметься суспільством більш справедливим, ніж усі суди країни разом. А, як відомо, те, що відбувається в головах більшості, згодом відбувається насправді.

ЧИМ БЛИЖЧЕ ДО РУСКОГО МІРА, ТИМ ВИЩА ЗЛОЧИННІСТЬ

Але ж влада й сама теоретично може постраждати від пропаганди чорнухи?

Можливо, влада сподівається на паркани й охорону або думає, що її мине. Результат спільних зусиль влади й окремих безвідповідальних ЗМІ, їхніх менеджерів та власників — вибухове зростання злочинності.

За офіційними даними МВС, які є на сайті міністерства, у 2010 році, коли прийшла нинішня влада, відбулося зростання злочинності на 15,2%, у 2011 — на 3% і вже в січні 2012 — на 12,1%. І це при зменшенні кількості населення в країні.

З 2005 року в Україні відбувалося стрімке падіння злочинності, з півмільйона до 340 тисяч. Тенденція падіння злочинності тривала до 2009 року. А 2011 року, за даними МВС, знову було скоєно злочинів за півмільйона. І ніякі маніпуляції зі статистикою тут ні до чого. Адже фіксується зростання кількості злочинів важкої і середньої тяжкості, які фіксувалися завжди.

Влада мусила б замислитися, чому в «її» регіонах злочинність у рази вища, ніж у тих, що традиційно голосували за її опонентів.

Приміром, як свідчить МВС, за 2011 рік злочинність у Криму була найвища в країні (1898 злочинів на 100 тисяч населення проти 422 в найменш криміналізованій Івано-Франківській області, тобто майже уп’ятеро більша). Перша п’ятірка найбільш кримінальних регіонів, за даними МВС, уже багато років має такий вигляд: Крим, Запорізька, Дніпропетровська, Луганська, Донецька області.

Можливо, тут наявний зв`язок між злочинністю і тими зразками поведінки, яким населення надає підтримку на виборах?

Хоча, можливо, має місце кореляція між злочинністю і близькістю «руского міра», чи, скажемо максимально політкоректно, числом людей, не народжених в Україні.

Бо за даними перепису 2001 року, у тій же Івано-Франківській області народжених не в Україні було 3%, а в Криму — вже 35%. У Запорізькій, Дніпропетровській, Луганській і Донецькій областях — по 14—15%.

МИ БЛИЗЬКІ ДО АЗІЇ, ДЕ МАШИНАМ З МИГАЛКАМИ ЛЮДИ НИЗЬКО ВКЛОНЯЮТЬСЯ

Чомусь ледь не до кожного резонансного злочину в країні так чи інакше причетні представники влади…

Нещодавно спливла показова історія, коли німецькі журналісти їхали в Україну висвітлювати підготовку до Євро-2012. Їх на кордоні спинили, протримали ніч, а потім захотіли грошей за простій машини на території митниці. І чиновники сказали, що все це в межах українського законодавства. Тобто це таке «ноу-хау» — написати закони, завдяки яким спрощується збір хабарів, і за копійку хабара завдати колосальної шкоди країні й відлякати інвесторів на мільярди.

Як каже один російський анекдот, ось де «щастя»: вкрасти на будівництві доріг, купити на вкрадені гроші машину і розбити її об погані дороги.

Ми відстаємо навіть від Молдови. У молдован уже значно більший зв`язок між владою і суспільством, ніж у нас. Нещодавно там за використання службової машини в приватних інтересах вигнали віце-спікера парламенту.

А ми поки що в одному просторі з пострадянською Азією, де машинам можновладців з мигалками прості громадяни (чи, швидше – піддані) роблять «Ку», як у фільмі Данелії «Кін-Дза-Дза».

Який ви бачите вихід із ситуації?

Наші так звані лідери не можуть перестрибнути через свої голови. Вони виросли так, як виросли, і не куплять своє минуле.

Нещодавно генпрокурор заявив, що більшої афери, ніж ЄЕСУ, за часи незалежності не було... І це при тому, що одна афера з неконкурентним продажем «Криворіжсталі» коштувала країні рівно вдесятеро більше від тієї суми, про яку прокуратура говорить у зв`язку з ЄЕСУ (4 млрд. доларів проти 400 млн). Чи це такий підхід, що крадіжки, вчинені членами ПР, крадіжками не вважаються?

У нас ледь не щомісяця крадуть значно більші суми. Результати крадіжок можна знайти прямо у «Віснику держзакупівель».

Попри все це Україні, замість прокльонів і помсти, нині дуже потрібна справедливість. Не така, знаєте, мстива, а людинолюбна. Зрештою, ми повинні пам`ятати, що людина була дитиною і буде мерцем, і ніякі капітали не врятують.

Нинішніх можновладців можна тільки пожаліти. Складають до купочки нулі своїх капіталів, а щось з ними зробити до пуття – ні ума, ні фантазії.

Якось Рокфеллер сказав, що на світі нема жалюгіднішої людини, ніж та, яка громадить гроші заради самих грошей.

Хоча й у нас найрозумніші з олігархів засновують свої благодійницькі фонди. Але то швидше як елемент піару, щоб усі забули, звідки гроші. До Терещенків і Ханенків їм ще як до Луганська боком.

Але ще більше за владу мені шкода нашу країну. Хтось влучно сказав, що треба не владу лікувати, а тих, хто її терпить і за неї голосує.

Чим ще небезпечна чорнуха у ЗМІ?

Про це добре розповідають психологи. Людина переживає стрес, з’являється перша думка: як би це з ним не трапилося. У декого переляк трансформується в агресію. Часто найбільш жорстокими бувають найбільш перелякані. Адже ЗМІ й кіно часто використовується як інструкція. Прикладів цьому безліч, коли злочинці копіюють кіногероїв.

Як відомо, за даними соціології, близько двох третин громадян України виступають за цензуру морального характеру, і я серед них.

Відповідальні уряди це прекрасно розуміють.

Приміром, у США існує серйозна моральна цензура. На телебаченні (крім кодованих підписних каналів) ви й близько не побачите того, що вільно побачите в нас.

Колись я написав законопроект про захист суспільної моралі. Але поки ми з Миколою Томенком збиралися його реєструвати, почався розгляд законопроекту Черновецького, порожнього і беззубого, написаного лише задля того, щоб перед виборами поставити поряд прізвище “Черновецький” і слово «мораль». Цей закон, нині чинний, нічого по суті не регулює, а лише створює «комісію з захисту суспільної моралі». Яка, у свою чергу, крім кількох безглуздих скандалів, ніяк суттєво в інформпросторі себе не виявила.

Серед депутатів «демократичної більшості» мені так і не вдалося знайти підтримку законопроекту. Чому – зрозуміло. Він явно йшов урозріз з позицією телеканалів, з якими ніхто сваритися не хотів. Отак і живе країна, ніхто ні з ким не свариться, а в країні здичавіння.

А чи нема тут вини освіти, може, навіть більшої, ніж у ЗМІ?

Що стосується освіти, то диверсії тут, на жаль, тривають.

Згадалася остання показова історія, у якій, здається, зібрано всі досягнення «освітньої реформи» Табачника – у школі учитель і екс-працівник МВС організували нарколабораторію. В інших школах журналісти легко купили наркотики на перервах. Схоже, у нас правоохоронці знають лише про ті злочини, про які повідомляє преса.

Влада надсилає в регіони найменш популярні серед дітей і учнів підручники. Підручники насичені непотрібними фактами, замість учити мислити. Якщо виконувати всі завдання, то на виході зі школи буде зігнута молода людина із зіпсованим зором, що не мала часу й мотивів ані дивитися на життя, ані вчитися самостійно мислити.

Ось ще одне показове нововведення Табачника: він планує обов`язкове вивчення в школах інформатики з 2 класу і другої іноземної мови – з 5 класу. І це в той час, як у цивілізованому світі максимально відсувають дітей від ще одного дебілізатора, крім телевізора – комп`ютера. А друга іноземна мова, напевно, потрібна дітям, які часто ще не знають свою рідну, щоб при першій нагоді поїхати й залишити цю країну таким, як Табачник.

НИНІ ОСНОВНИЙ ВИД ЦЕНЗУРИ – ЧЕРЕЗ ВЛАСНИКІВ

Чого не повинно бути в новинах на телеканалах?

Текстові повідомлення щодо злочинів, наслідків катастроф тощо можуть бути, а ось відеоряд має бути дуже виважений.

Перш за все, не повинні подаватися негативні зразки. І це питання також до фільмів і серіалів. Убивство, шахрайство не можуть вихвалятися. Є складні художні твори, де така постановка питання можлива, але вони не для всіх. Нашому суспільству потрібно нагадати елементарні вічні істини, настільки древні, що багато хто їх уже й не пам`ятає.

На телеканалах, які дивляться і діти, і дорослі, має бути чорно-біла картина: що таке добро і що таке зло. Недавно на стрічці новин УНІАН прочитав цікаву соціологію. У європейців запитували, чи дуже важливо для них бути багатими й мати дуже дорогі речі. Виявилося, що “так” відповіли 40% росіян, 35% - ізраїльтяни, українці — 30%. за нами словаки, греки і так далі.

Найменше потрібні дорогі речі в таких країнах: 5% - Швеція, 6-7% - Норвегія, Фінляндія, Нідерланди.

Як на мене, у цьому вбачається якась вища справедливість. Східноєвропейська злидота, поведена на грошах і деморалізована владою й телебаченням, заточена на гроші, цих грошей немає. А найбагатші європейські країни, які не вважають їх суперцінністю, їх мають.

А ще ж треба враховувати, що в ХХ столітті в нашій країні була проведена глибока деморалізація через пропаганду атеїзму. Я помітив, що люди, народжені у 1920-х і в 1940-1950-х колосально відрізняються між собою, як правило, в гірший бік для молодших. Покоління 1940-1950-х було виховане в безбожництві й переляку. Вони сьогодні при владі – звідси й результат.

Хтось із класиків сказав, що вся культура з храму. А якщо храми спаплюжені, якщо людина – це не іскра Божа, а дуже обмежена істота, ніяк не зв`язана з вищою силою та з іншими людьми, то де взятися моральним цінностям?

Практично вся європейська, в тому числі й українська, культура збудована на християнських цінностях. Власне кажучи, більшість проблем сучасної Європи, від демографії до економіки, пов`язана з відступом від цього коріння.

Не люблю теорій, люблю наукові дані. В Африці є така країна Ефіопія, зі злочинністю, однією з найнижчих у Африці, нижчою, ніж навіть у більшості європейських держав. Поряд з нею піратське Сомалі, Уганда, де не так давно президентом був людожер... Головна відмінність Ефіопії від таких сусідів у тому, що її було глибоко християнізовано півтора тисячоліття тому.

Чи можете порівняти цензуру при Януковичу і при Кучмі?

При Кучмі цензура була більш простою і дубовою. Хоп – і з факсу в редакції поліз темник.

З прямим тиском боротися легше, ніж з непрямим. Прямий тиск викликає в людей, які мають власну гідність, природній спротив.

Нині, у часи Інтернету, влада всього сховати не зможе, хіба вимкне світло. Як наслідок, влада фактично плюнула на інтелектуальну частину суспільства, зрозуміла, що нічого їм не доведе.

Талановиті люди за своєю природою стають в опозицію до цього убогого на чесноти й розум режиму. Тому влада зараз опрацьовує тих, які не користується Інтернетом і продовжує дивитися телевізор. Тому нині основний вид цензури – через власників. А власники вже наймають таких менеджерів, які грошима, а в окремих випадках і погрозами звільнення пояснюють журналістам, що таке свобода слова.

Чи можете навести прямі чи непрямі докази того, що в наших ЗМІ є цензура?

Є прямі докази, які вимірюються арифметично — кількість згадок про опозицію і про владу Чи відповідають ці згадки реальному рейтингу влади й опозиції? Наприклад, зараз реальний рейтинг опозиції перевищує рейтинг влади. Тому логічно, що суспільство повинно мати таку ж пропорцію в ЗМІ, тобто більше повідомлень про опозицію, ніж про владу. Ну, нехай 50 на 50.

Ще гірше з тональністю ЗМІ. Опозиції, звісно, є за що дорікати. Але опозиція, особливо після дволітньої очистки опозиційним статусом, у порівнянні з нинішньою владою — квіточка.

У РОСІЇ ЩЕ ГІРШЕ, НІЖ В УКРАЇНІ

У багатьох ЗМІ, як ви казали, стало модним менше говорити про політику... Чим загрожує оце “якомога менше політики”?

Тим, що суспільство занурюється назад у феодалізм. Чим нинішнє сучасне суспільство відрізняється від феодального? Тим, що у феодальному суспільстві абсолютна більшість людей жили приватними проблемами. Вони не впливали на зміни в країні. Нинішній світ — світ переможних активних спільнот.

Колись Монтеск`є казав, що врожайність землі більше залежить від того, чи на ній працюють вільні люди чи раби, ніж від її природної родючості.

І якщо в нас люди будуть зав`язані на своїх проблемах, будуть політичними рабами, які нічого не вирішуватимуть, у нас не буде ефективного суспільства.

У старі часи багатство країни залежало від її природних багатств, а в нові — від енергійності суспільства.

Візьмімо Південну Корею. У 1980-х роках радянське телебачення полюбляло показувати, як південнокорейські студенти б`ються з поліцією. Мовляв, дивіться, який безлад. А насправді мудра влада заохочувала самовираження молоді аж до такої межі, що не переслідувала її, коли протест відбувався навіть таким екстремальним способом.

Студенти покидалися пляшками в поліцію, а потім прийшли в офіс і виявилися здатні на відкриття, а не на те, щоб залякано протирати штани.

На Корейському півострові майже жодних мінералів нема, на відміну від сусідньої Росії. Де крім таблиці Менделеєва, є ще царська вертикаль влади, а людина нічого не значить. Нині можемо оцінити відмінність результатів. Сорок років тому південні корейці будували дерев`яні джонки, а нині — 50% усіх цивільних кораблів світу, не рахуючи їхні всесвітньо відомі бренди.

Ми вже скотилися до рівня Росії з цензурою?

У нас усе ще існує реальна конкуренція олігархічних угруповань, є певний сегмент відносно вільних ЗМІ. У цьому сегменті в Росії лишилися буквально лічені мас-медіа.

Отже, які висновки?

Висновки народжуються з усвідомлення реалізованих або втрачених можливостей. Вина наших демократів у тому, що вони в ті пару років, коли мали владу, навіть не спробували змінити систему олігархічного плюралізму і замінити її на реальну свободу слова. Ющенко й решта пальцем не поворухнули, аби щось зробити в цьому напрямку. А зробити тут можна було дуже багато, всі рецепти відомі. А тепер за одним ляскотом батога вся ця система вишикувалася струнко.

Розмовляла Оксана Климончук

УНІАН в Google News