Заступник голови Верховного Суду Богдан Львов: Майже 70 судів першої ланки не можуть працювати через відсутність суддів. На апеляційному рівні ситуація ще гірша

Про «кругову поруку» в суддівському корпусі, катастрофічний стан судів першої ланки й апеляційних судів, причини, які до цього призвели, а також про важливість досвіду судді для винесення справедливого рішення в інтерв’ю УНІАН розповів заступник голови Верховного Суду, голова Касаційного господарського суду у складі ВС Богдан Львов.

Нещодавно судді Конституційного суду визнали неконституційними деякі норми нової судової реформи, запропонованої президентом Володимиром Зеленським. У суспільстві заговорили про можливість кругової поруки суддів, бо неконституційними були визнані такі речі, як зниження зарплат, зменшення кількості суддів Верховного Суду… Як часто у своїй практиці ви стикаєтеся з таким поняттям, як кругова порука? Які рішення суддів призводять до таких звинувачень?

Щодо кругової поруки, яка приховує чиюсь злочинну діяльність, - це, безумовно, погано. А якщо йдеться про корпоративну підтримку не тільки суддів, а й, наприклад, журналістів або працівників медичних послуг, то треба розбиратися, чи насправді погано. У випадку, про який ви говорите, про корпоративну узгодженість або кругову поруку взагалі не йдеться.

Той проєкт, який став законом, був розкритикований суддями, правниками, світовим товариством. На нього давала негативні висновки Венеціанська комісія. І якщо б законодавець врахував ці висновки, то ніякого негативного для нього рішення Конституційного Суду не було. До речі, як тільки це рішення відбулося, його привітали і Венеційська комісія, і Євросоюз, як таке, що відповідає загальносвітовій тенденції будівництва судочинства.

Але ж у будь-якій сфері є «паршива вівця», яка може знищити реноме всієї групи. Скільки недоброчесних суддів в Україні, можливо, у відсотковому еквіваленті?

Жити в суспільстві та бути вільним від суспільства, мабуть, ще нікому не вдавалося. Безумовно, люди, які народжуються, виховуються, здобувають освіту в нашій країні, потім ідуть на роботу, в тому числі й до суду. Тож судді – такі ж громадяни, з усіма перевагами та недоліками. Ба більше, серед суддівства, якщо взяти статистику, найменший рівень притягнення до кримінальної відповідальності. Навіть не кажу про вироки, а взагалі про факти порушення кримінальних проваджень за хабарництво або за якісь посадові злочини…

Богдан Львов: "У 2019 році Вища рада правосуддя покарала 66 суддів, більшу частину з яких звільнили" / Фото УНІАН

І через це, знову ж таки, у суспільстві починають розквітати думки про кругову поруку…

Інколи можна почути, що це кругова порука. Але це не є круговою порукою. У 2019 році за дисциплінарні порушення (порушення прав громадян, неналежну поведінку в громадських місцях, що не узгоджується з посадою судді) Вища рада правосуддя покарала 66 суддів, більшу частину з яких звільнили. Тобто щомісяця 5 – 6 суддів. Якщо зважати, що загальна кількість суддів менше ніж шість тисяч, то це дуже висока цифра. А чому про неї не відомо загалу? – Бо це відбувається без крові, сексу чи грошей (що може зацікавити). Просто це послідовна щоденна робота.

Наскільки просто або складно звільнити суддю, якщо щодо його певних рішень є сумніви у колег або правоохоронців? Чи українські процедури звільнення суддів збігаються з європейськими?

Світовий досвід взагалі виключає звільнення суді за прийняті рішення. Якщо це рішення прийнято не за хабар, а внаслідок його переконливості у справедливості, то звільняти суддю за це рішення не можна.

Як часто у нас рішення можуть бути помилковими?

Спроби третіх осіб замість судових інстанцій визначати, яке рішення правильне чи неправильне, відбуваються постійно. Є намагання нав’язати власну оцінку судових рішень. Інколи навіть законопроєкти з’являються про те, що у випадку зміни або скасування судового рішення суддя підлягає відповідальності аж до звільнення з посади. Але це не відповідає критеріям незалежності судді.

Якщо суддя буде звільнятися за кожне помилкове рішення (я не кажу про того, хто робить багато помилок), це буде безпосередньо впливати на його свободу обрання цього рішення. Він вже буде залежним чи від експертної думки чи від погляду, викладеного де завгодно, а це вже не відповідатиме посаді судді.

З одного боку існує тиск на суддю щодо його рішення, а з іншого - існує претензія до суддівського корпусу, що дуже довго розглядаються справи. Розкажіть, чому так відбувається?

Ви двома словами зачепили пласти проблем, де відповісти коротко неможливо. Що таке суд? Споконвіку це - вислухав одну і другу сторони, заслухав свідків, перевірив докази та визначив, хто правий. Тож сама суть судочинства віками не змінюється. Все решта – процедури, особливості оформлення… Але суть залишається незмінною. Проте, щоб визначати, хто правий, потрібен і досвід, і розуміння, потрібно знати людей, особливості справи, бути підготовленою людиною. Якщо працюють судді більш підготовлені та виважені, мають достатньо часу для вивчення справ, то й рішення будуть більш справедливі.

До речі, згідно з минулорічним опитуванням за участі іноземних фахівців (це не судді проводили опитування) 53,4 % українців вважають рішення, які ухвалюють українські суди, більш законними та справедливими, ніж навпаки. І серед цих 53,4 % є навіть ті, хто програв у суді, але визнають законність та справедливість прийнятих судових рішень.

Щодо строків, ми вже 20 років намагаємося розробити норматив, скільки часу потрібно судді на вивчення, розгляд та прийняття рішень стосовно певних категорій справ. Це дозволить науково обґрунтовувати, скільки суддів має бути в тому чи іншому суді. Та, на жаль, такого розрахунку досі не проведено.

За словами Львова, вже 20 років намагаються розробити норматив для суддів / Фото УНІАН

Тобто наразі ми не знаємо, скільки нам потрібно суддів, щоб судочинство було на належному рівні? Після Революції гідності говорили, що треба звільнити всіх старих та набрати нових, як приклад наводили Грузію. Чи можна у нас зробити таку «ротацію»? Чи є хоч якісь приблизні розрахунки, як це зробити?

В Грузії, здається, так зробили з поліцією, а не з суддями. В Грузії проти близько трьох десятків суддів були порушені кримінальні провадження, двох виправдали, а решта була засуджені за кримінальні злочини. Це – індивідуальна відповідальність, яка має бути в усі часи. Але до тотального звільнення суддів в Грузії справа не дійшла.

Взагалі суддю потрібно готувати кілька десятків років, тому тотальне звільнення кожного разу – це мінус, а не плюс. І, до речі, якщо у 2013 році ми мали майже дев’ять тисяч суддів, то зараз менше ніж шість. Тобто вже ніякого звільнення не потрібно. Оскільки оновлення буде відбуватися «природним» шляхом, а вакантні посади заповнюватимуться фахівцями, які раніше не працювали суддями.

І все ж, чому так довго розглядаються справи?

На жаль, справа не лише у відсутності нормативів. Так сталося, що останній масовий набір суддів відбувся в грудні 2013 року. Понад шість років жоден новий фахівець суддею не став, було лише кілька призначень у 2015 році. У поточному році з’явилися укази президента про призначення на посади суддів – це близько сімдесяти осіб. Присяги вони ще не складали, відповідно здійснювати правосуддя та розглядати справи ще не можуть.

Чому так виходить? Випускників же більше.

А це питання, яке ми порушили на початку – чи мова йде про кругову поруку, чи про недоліки законодавчої діяльності. У минулому році судова реформа нібито отримала новий поштовх – було ліквідовано Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Це орган, який вирішує, чи може особа, яка пройшла навчання у національній школі суддів, бути суддею.

Була пропозиція (навіть іноземці просили) залишити стару кваліфікаційну комісію, доки не запрацює нова. Проте законодавець визначив інакше – діючу негайно ліквідувати та створювати нову ВККС. Пройшло дев’ять місяців, вже немає старої і ще немає нової, і навіть поки що немає закону, на яких засадах буде створюватися нова ВККС…

За цей час ще частина суддів звільнилися зі своїх посад. Хтось - внаслідок притягнення до відповідальності, і досить значна частина - просто за власним бажанням. Посади звільняються і не заповнюються.

Богдан Львов: "На обласному рівні не вистачає близько 40 відсотків суддів" / Фото УНІАН

Знаєте якісь регіони чи конкретні суди, де тотальний недокомплект?

В Україні майже 69 місцевих судів із 400, які не можуть працювати через відсутність суддів. Там або є судді, в яких немає повноважень, оскільки вони після закінчення п’ятирічного строку ще не були призначені на посади безстроково, або взагалі немає суддів. Йдеться про місцевий рівень та окремі райони.

На обласному рівні ситуація ще гірша – статистика свідчить, що не вистачає близько 40 відсотків суддів. Верховний Суд укомплектований майже на 100 відсотків. Навіть перша інстанція, яка має великий дефіцит кадрів, теж більш-менш укомплектована в порівнянні з апеляційною інстанцією.

Апеляційна інстанція – це друга інстанція, яка мала б завершувати основний перегляд справ, і тоді дійсно Верховний Суд залишався би для виключних категорій. Тобто основну роботу місцевий та апеляційний суди могли б робити швидко, ефективно і громадяни мали б бути задоволені роботою саме апеляційного суду. Але що ми маємо? Постійно відбувається судова реформа, цькування суддів, і, як наслідок, ті, хто має право на відставку, звільняються (право на відставку мають судді, які відпрацювали понад двадцять років, переважна більшість з них працює в апеляційних судах).

Наприклад: 2013 рік, Харківська область, апеляційний суд, загальна численність суддів понад 100 осіб, на сьогодні – 16 осіб. 8 суддів розглядають кримінальні справи, у кожного в провадженні – 800 – 1000 справ; 2013 рік, Житомирська область, апеляційний суд –  85 суддів, на сьогодні  – 18 (12 суддів, які розглядають кримінальні справи, також виявили бажання звільнитися); Закарпаття – вже немає суддів, які можуть розглядати кримінальні справи.

А скільки повинно бути суддів, щоб така можливість була?

Мінімальна кількість суддів, щоб в області був розгляд кримінальних справ, чотири особи. Троє суддів (колегія) розглядають справи, і один – слідчий суддя. Чотирьох суддів кримінальної юстиції в Закарпатті вже немає. Полтава також наслідувала Закарпаття. На черзі – Волинь, Суми та решта областей.

Сьогодні – це нерозглянуті кримінальні справи, а завтра – це будуть невидані санкції на затримання, проведення певних слідчих дій… Поліція, прокуратура, усі правоохоронні органи, мали б бити на сполох, адже завтра їх робота буде зведена нанівець. Але поки що цього, на жаль, не відбувається.

Недобір суддів зводить нанівець роботу усіх правоохоронних органів / Фото УНІАН

Як тоді в цих регіонах, де такий недокомплект, відбувається судочинство? Всі справи йдуть в сусідні області чи просто лежать?

Деякі питання вирішуються Вищою радою правосуддя, яка має повноваження щодо переведення суддів до інших районів тимчасово, на певний строк.

Але у деяких регіонах зараз можна їздити заднім ходом на червоне світло по зустрічній, і жодної відповідальності за це не буде. Адже якщо протягом трьох місяців порушника не притягнути до відповідальності, то адмінпротокол силу втрачає. А протягом трьох місяців там суддів може і не з’явитися. Тобто порушники залишаються без відповідальності.

Ви сказали, що з судів йдуть судді з досвідом роботи по двадцять років. Нові ж судді, так здається, приходять на доволі короткий строк, не лишаються працювати довго. В чому справа?

Дуже сподіваюся, що це ще не зовсім так. Розумієте, щоб стати суддею, потрібно багато років навчатися, а потім все життя вдосконалювати свій досвід. Суддя з досвідом – той, хто відпрацював за фахом 15 – 20 років. Це найбільш корисний та ефективний суддя.

На щастя, через дуже складні процедури не можна прийти, щоб попрацювати суддею рік-два. Людина, яка вже змінює своє життя і готова працювати суддею, намагається потрапити до суду надовго.

Дуже сподіваюся, що гасла, які свідчать про дуже високий рівень корупції в судах, не будуть спонукати приходити до суду на рік-два, щоб заробити на подальше життя. Все ж таки суди мають поповнитися людьми з іншими життєвими орієнтирами.

Нинішній стан із судами є наслідком постійних організаційних змін в законодавстві / Фото УНІАН

Тоді чому молоді фахівці не поспішають ставати суддями?

Тут багато чинників. По-перше, внаслідок постійної зміни процедур, з 2013 року жоден з охочих суддею ще не став. Повторююся, лише зараз є 70, які ще не склали присяги. Взагалі очікується більш ніж 400 кандидатів, які мали б зняти мінімальну напругу. Вони вже давно пройшли навчання, всі кваліфікаційні іспити, потім ще півроку тривали суддівські позови та розгляди, чи можуть вони працювати... Зараз Вища рада правосуддя завершує їх оцінку та виходить з поданням на президента, і президент для частини з них укази підписав. Сподіваємося, решту також призначать і це хоча б мінімально, але поліпшить ситуацію.

Водночас кілька сотень резервістів, які пройшли навчання, так і залишилися в резерві через незавершені кваліфікаційні процедури. Крім того, ще майже триста суддів «п’ятирічуть». Конституцію скоро як п’ять років змінили, і їх п’ятирічний термін на той час вже закінчувався… Тобто, кілька років судді отримують заробітну плату, числяться за судами, але справ не розглядають і їхню подальшу долю ще не визначено.

Крім того, 60 суддів значаться за ліквідованими Вищими спеціалізованими судами. Їхня доля також не визначена. Суди перебувають у стані ліквідації, судді отримують заробітну плату, але справ вони не розглядають і на інше місце роботи їх не переведено. Це - наслідок постійних організаційних змін в законодавстві.

Ви сказали, що дев’ять місяців чекаємо на призначення нової ВККС. Як довго ще чекати?

Після квітня 2014 року ми чекали півтора року, коли ВККС не працювала.

А які були претензії до минулого складу ВККС?

Легше, мабуть, запитати у законодавців, які приймали відповідне рішення. Були певні політичні звинувачення. У мене є власний погляд на їхню роботу, я б не поспішав з політичними звинуваченнями. Але рішення – яке прийняте, таке й є.

І все ж таки. Можете озвучити, які висновки потрібно зробити та які уроки винести майбутній ВККС?

Мені здається, не потрібно шукати чорного кота в темній кімнаті, особливо, якщо його там немає. Будь-яка розумна людина, яка власним ім’ям відповідає за результати своєї праці, навряд чи буде чинити перешкоди розвитку держави та розвитку якихось відносин. Розумна людина, звідки б вона не прийшла до кваліфікаційної комісії - чи адвокат, чи прокурор, чи науковець, чи суддя – будуть більш-менш з невеликою похибкою працювати однаково, якщо не втручатися політично.

Жоден молодий фахівець з 2013 року ще не став суддею / Фото УНІАН

Наскільки був великий вплив іноземних спостерігачів на відбір суддів ВККС? Наскільки претензії до самих суддів відрізнялися?

Це дуже цікаве запитання, яке, певною мірою, перегукується з ідеєю призначення до наших судів суддів-іноземців. Проблема в тому, що якщо ми припускаємо, що може працювати суддя-іноземець, він має знати мову, законодавство, менталітет… Адже якщо це кримінальна юстиція, то там контингент інколи розмовляє на такій мові, яку можуть і не викладати в класичних вишах. Потрібно розуміти місцеві особливості дуже глибоко, щоб правильно визначити, що саме мав на увазі той чи інший учасник процесу.

Якщо використовувати виключно послуги перекладача, то може бути як в анекдоті про індіанців часів іспанської колонізації в Америці. Коли індіанця допитують, де сховане золото, він каже, що не розповість. Йому кажуть: «Кажи, або вб’ємо твою родину». Він під примусом вбивства погоджується. А перекладач каже: «Вбивайте, все одно не розповім».

Не випадково жодній країні світу навіть на думку не спадає брати до своїх судів іноземців, щоб людина працювала суддею, не розуміючи, чим живуть люди в країні.

У нас є приклад, який більш-менш можна вважати позитивним, - це приклад участі іноземних експертів у відборі кадрів до ВАКС. Там було щонайменше два випадки, коли внаслідок особливостей в застосуванні законодавства в Британії іноземці не зрозуміли, що кандидат до суду в Україні, який видав генеральну довіреність на власну дружину, нічого не приховував зі свого майна. Вони вважали, що це самостійна угода, яка дорівнює відчуженню. За нашим законодавством тут немає ніякого відчуження, тим більше, що все майно показане в декларації. Отже, кандидат нічого не приховував, але мало місце непорозуміння.

А другий випадок?

Другий випадок – ситуація з декларацією щодо квартир 70-80 років в старих будинках, вартість яких в офіційних документах зазначена в копійках. Іноземцям важко пояснити, що саме так оцінила держава, адже лише вона визначала цю вартість. Коли іноземець на це дивився, то вважав ці цифри неправдивими, оскільки квартира не може вартувати таких грошей. Відповідно, на їх думку, кандидат подав недостовірні відомості…

Богдан Львов: "Якщо є суддя-наставник, то досвід молодий суддя набуває швидше" / Фото УНІАН

На вашу думку, чи можна якось покращити відбір?

Мені здається, що із сорока мільйонів населення можна знайти два десятки розумних людей, освічених, з досвідом, які розберуться – чи гідний кандидат чи ні, чи відповідають статки його діяльності тощо.

Ми з вами багато говорили про суддів с досвідом. Коли до суду приходить молодий суддя, чи існує якась процедура «посвяти»? Яким чином людина набирається досвіду?

Насправді це дуже болісне питання. Багато років тому, коли не було автоматизованого розподілу і справи розподіляв голова суду, до молодого судді не потрапляли найбільш складні справи. Потім було визнано, що всі однакові, всі мають однакову заробітну плату, однаковий статус, тому мають отримувати справи за принципом випадковості.

Хоча, мені здається, що в будь-якій установі керівник, який доручає молодому працівникові щось виконати, враховує відсутність досвіду. Хоч в педагогіці, хоч в медицині, хоч в журналістиці. Не ставлять занадто складного завдання тому, хто не має такого досвіду. А в нас відбулися певною мірою дивні речі.

Я не ратую за радянські часи, але 30 років тому молодий суддя закріплявся за більш досвідченим. Останній мав додаткове навантаження та обов’язок відповідати на питання «молодого» судді (бо він міг бути навіть старшим за віком, але з меншим досвідом роботи суддею). Це дозволяло швидше вийти на належну якість роботи. Адже існують особливості, які у вишах не викладають. Навіть вибудовуючи черговість допиту свідків у складній справі, можна впливати на остаточний результат – або справа буде розвалена, або розгляд відбудеться якісний, зрозумілий та швидкий. Це здобувається з досвідом. Жоден підручник не скаже, як саме має бути.

Якщо є суддя-наставник, то досвід молодий суддя набуває швидше. Ми від цього фактично відмовилися. А британці зараз схвально говорять про такий підхід, як про новацію. Хоча у них переважна більшість суддів стає суддями вже після 40 років, але вони визнають, що навіть у такому віці, попри знання права, потрібні додаткові навички, наприклад, робота із залою тощо…

За словами Львова, у британців переважна більшість суддів стає суддями вже після 40 років / Фото УНІАН

Були в вашій практиці або просто знаєте про справи, які вдалося довести до справедливого результату, в тому числі, завдяки саме досвіду судді?

Розумієте, тут важко щось виокремити. Особливо це стосується великих, складних, багатоепізодних кримінальних справ, де декілька підсудних.

Є елементарні речі – коли підсудний не визнає своєї провини, то з його допиту засідання не варто починати. Краще взяти іншого підсудного, який визнає. Розібратися, щоб там не було зайвого, не було примусу, щоб зізнання було відкритим та відвертим, а не вимушеним з боку поліції чи прокуратури. І приклад для співучасників буде іншим. Тобто, якщо розумієшся на оформленні справ, то можна передбачити результат.

У мене була справа про самовільне залишення військової частини строком понад два місяці та квартирна крадіжка. Звинувачення підсудний визнавав повністю, все розповідав. Мовляв, так, залишив свою частину, з’явився до військової прокуратури, яка направила його на проходження служби до іншої військової частини, куди не прибув і вчинив злочин у вигляді ухилення від військової служби. А вже потім, не маючи коштів для існування, вчинив квартирну крадіжку.

Але перше пояснення працівникам поліції, які його затримали після квартирної крадіжки, містило повну інформацію про ім’я, по батькові, прізвище помічника військового прокурора та його робочий та домашній телефони. Якби людина у звичайному порядку звернулася до військової прокуратури, на мій розсуд, цієї інформації в першому поясненні не було б. Ніхто б не повідомляв солдатові, який залишив військову частину, повну інформацію про прокурора, який розмовляв з ним кілька хвилин і тільки спрямував до іншої частини.

Поцікавившись цим питанням глибше, з’ясувалося, що прокурор залишив цьому громадянину право шукати собі частину самостійно і не контролював цей пошук. А сказав, мовляв, знайдеш частину – зателефонуй, ми тебе туди відправимо. Фактично злочин людина не вчиняла. Тобто прокурор вже оформив документи щодо злочину після того, як з’ясувалося, що людина вчинила квартирну крадіжку. А самовільне ухилення від служби такої тривалості на той час каралося позбавленням волі строком від трьох до восьми років. І це був тяжкий злочин. Ми виправдали підсудного в цій частині.

Давайте ще повернемось до автоматичного розподілу справ між суддями. Пересічний громадянин вважає, що цю систему можна обійти. Це так?

Ця система працює в державному судовому центрі поза приміщенням усіх судів. Інформація щодо справи доходить до нього лише засобами електронного зв’язку, там відбувається розподіл, і у зворотному напрямку передається остаточна інформація. Тобто впливу суддів та судів, керівництва судів на цей процес зараз немає і не може бути.

Але, безумовно, будь-який технічний процес (і такі випадки інколи виявлялися органами правопорядку) обійти можна. Втім, якщо обходити цю систему, залишається дуже багато «слідів» щодо втручання в неї. Наприклад, СБУ виявляла намагання засобами електронного зв’язку впливати на розподіл справ в одному з районних судів міста Києва з території Криму, яка тимчасово не підконтрольна Україні.

Богдан Львов: "Кожен суддя має свої усталені погляди на вирішення того чи іншого судового спору" / Фото УНІАН

В чому сенс втручання, що саме намагаються зробити?

Сенс втручання, можливо, в тому, щоб справа потрапила до певного судді.

Тоді цього суддю можна якимось чином звинуватити в співучасті, якщо правоохоронці дізнаються?

Це наші здогадки, чому так робиться. Насправді, кожен суддя має свої усталені погляди на вирішення того чи іншого судового спору. І якщо до нього навіть випадково потрапить справа, то, напевне, вона буде вирішена так, як він зазвичай це робить. А інший суддя може зробити по-іншому.

Зараз інколи трапляється, коли позови (зараз ми намагаємося визнавати це зловживанням), тобто один і той же документ, надсилаються до суду відразу в кількох примірниках. Ця справа автоматизовано розподіляється між різними суддями, а сторона намагається обрати більш «приємного» для себе суддю.

Коли ми говорили про досвід та наставників, ви трохи зачепили цікаву тему. Чи існує якась етика, якісь негласні правила суддів, наприклад, не віддати колезі провальну справу чи щось інше?

Це, знову ж таки, велика тема. Суддя не може критикувати колегу щодо розглянутих справ, не може взагалі робити будь-яких дій, які б викликали недовіру до суду. Це все забороняє етика суддівської поведінки.

Критикувати рішення, які набрали чинності, або навіть пояснювати це рішення, дуже небажано. Хоча останнім часом ми через прес-службу, суддів-спікерів додатково роз’яснюємо рішення. Є така необхідність сьогодні для нашого суспільства. Але на заході цього намагаються уникнути. Є текст рішення – читайте. Нам же доводиться роз’яснювати, бо інколи є спекуляції щодо ухвалених рішень.

Серед суддів, мабуть, як і в будь-якому колективі, той, хто намагається позбутися важкої справи, не має поваги серед колективу. Якщо вже автоматизований розподіл визначив важку, резонансну справу, до якої прикуто багато уваги, -будуть критикувати незалежно від того, яке рішення буде прийняте… Всі судді хотіли б розглядати щось просте, щоб потім дякували та всі були задоволені. Але в суді такого не може бути. Суддя вирішує суперечки. Позбавлятися справ некоректно, адже хтось все одно цю справу розгляне. Суддя має розглядати те, що він отримує. А той, хто часто хворіє або бере самовідвід… Намагаємося впливати заходами колективного засудження, досліджувати причини самовідводів, обговорюємо їх на зборах суддів.

А часто самовідводи бувають? Можливо, є категорія справ, де частіше?

Інколи змінюється законодавство. Наприклад, остання чинна редакція Господарського процесуального кодексу передбачає неможливість участі у розгляді справи особи, яка була адвокатом однієї зі сторін, навіть якщо це була зовсім інша справа. Від цього виникає цікаве питання. Наприклад, зараз відбулося оновлення суддівських кадрів і адвокати потрапили до Верховного Суду. Якщо раніше вони мали серед своїх клієнтів велику компанію, в якої багато справ, то вони не можуть розглядати ці справи, хоча з часу їх співробітництва сплило вже двадцять років і справи поміж собою не пов’язані. Це не зовсім правильно.

Професійний суддя має прийняти справедливе рішення, незалежно від обставин й не піддаючись впливу жодної зі сторін / Фото УНІАН

Адже професійність судді полягає саме в тому, щоб незалежно від обставин, об’єктивно, на високому рівні розглянути справу, не піддаючись впливу жодної зі сторін, та прийняти справедливе рішення. А інакше, що це за професійний суддя, якому для розгляду справи потрібно створювати лабораторні умови? Це нонсенс.

Буває, що громадськість вимагає відповідальності за судові рішення, і так триває з року в рік, внаслідок чого з’являється більше охочих ухилитися від розгляду певних справ. Деякі справи, які можуть асоціюватися з вирішенням глобальних питань (наприклад, пов’язані з подіями на сході України), у деяких регіонах, навіть не знаходять суддів, які можуть їх розглянути.

А чи є у суддів прикмети? Ритуали, які допомагають в роботі? Можливо, ви заходите до зали суду лише з лівої ноги?

Колись почув: «Прикмета не діє, поки про неї не знаєш». Відтоді намагаюся про прикмети не розповідати. І сам до цього намагаюся так само ставитися. Безумовно, щось десь є. Але поки в це не повіриш, деталей не дізнаєшся, то можна цим нехтувати і не вірити (сміється).

Наскільки справедливе твердження, що робота судді може забезпечити розкішне життя?

В різні часи було по-різному. Зазвичай на рік-два працювати суддею не йдуть. Наприклад, я отримав суддівську спеціалізацію, ще навчаючись в інституті. Працював три з невеличким роки начальником канцелярії військового трибуналу, очікуючи, поки мені виповниться двадцять п’ять років і я зможу бути обраним суддею.

Відповідно, у мене й не виникало питання розбагатіти протягом півроку-року, бо, вибачте, суддівська робота, хоч інколи і оплачуються досить непогано, але не є багатством.

Якщо багатіти, то це лише підприємницька діяльність на власний ризик. Саме статки суддів, походження яких вони не можуть пояснити, зафіксовані як підстави для звільнення судді. Такі випадки є, і вони непоодинокі. Коли довести вчинення кримінального злочину нібито неможливо (не зафіксований факт хабарництва тощо), проте поведінка судді та його майновий стан явно не відповідають джерелам його доходу у сукупності, відбуваються перевірки, і люди звільняються. Це працює.

Але дуже сподіваюся, що все-таки до суду йдуть не збагачуватися за рахунок посади.

Існує думка, що судді – це окрема каста.

Якщо прибрати слово «окрема», то я в цьому навіть не вбачаю поганого. Безумовно, не кожен може стати суддею. Спробуйте розглянути справу озброєного злочинного угрупування підлітків, у яких мозок дитячий, а вагові характеристики або озброєння – дорослі. Коли держава взагалі не захищає суддю. І численні випадки, нібито, самогубств, розбійних нападів (про крадіжки вже й не йдеться) залишаються не розслідуваними. Що може примусити в таких умовах стати суддею?

Не знаю, чи пішов би я зараз до суду. Але й залишити роботу – це визнати себе переможеним, нібито ти програв, не тією справою займався все життя.

За словами Львова, державного захисту суддів зараз немає, багато випадків розбійних нападів на суддю лишились нерозкритими / Фото УНІАН

Ви маєте на увазі самогубства суддів та напади на них?

Безумовно. Адже зараз немає державного захисту суддів. Мені відомий один випадок засудження за розбійний напад на суддю, і це коли суддя сам впізнав злочинця і допоміг розкриттю злочину.

Злочин, коли в Харкові відтяли голови судді та членам його родини, залишився не розкритим. Ще один випадок, також нерозкритий, із суддею Вищого господарського суду, який начебто вчинив самогубство, сівши на заднє сидіння авто та поставивши під ноги каністру з бензином. І таких прикладів, на жаль, багато.

Тобто, недоторканність суддів – це все-таки міф?

На жаль, міф. Якщо ми, як судді, зобов’язані забезпечувати громадянам спокій і якщо ми постійно стикаємося зі злочинністю, то з боку держави мають бути якісь додаткові заходи захисту.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News