Вона зазнала серйозних травм, перш ніж її навмисно поховали на церемоніальному місці, яке залишалося активним ще довгий час після її смерті.
Стародавній скелет динго, виявлений уздовж річки Баака (Дарлінг) в Австралії, дає археологам рідкісну можливість зазирнути в життя корінних громад, які жили поруч із дикими собаками майже 1000 років тому. Про це пише Daily Galaxy.
Судячи з усього, тварина пережила серйозні травми, перш ніж була навмисно похована на церемоніальному місці, яке залишалося активним ще довго після її смерті.
Зазначається, що кістки були вперше виявлені в результаті ерозії у 2020 році вздовж дорожньої виїмки приблизно за 1300 кілометрів на захід від Сіднея. Результати досліджень, пізніше опубліковані в журналі Australian Archaeology, стали наслідком співпраці старійшин племені Баркінджі та дослідників з Австралійського музею. У культурі Баркінджі гарлі, або дінго, вважалися частиною повсякденного та церемоніального життя.
Дослідники виявили, що скелет самця дінго датується періодом від 963 до 916 років тому і належав тварині, якій на момент смерті було від чотирьох до семи років. Його зуби сильно стерті, що свідчить про те, що він провів роки на полюванні. Скелет також демонстрував ознаки кількох загоєних травм, включаючи зламані ребра та перелом гомілки. У статті припускається, що травми могли бути отримані під час полювання на кенгуру.
Увагу вчених привернуло те, що тварина прожила достатньо довго, щоб ці травми загоїлися. У дикій природі це було б складно без догляду та захисту. Доктор Лукас Кунгулос з Університету Західної Австралії та Австралійського музею сказав:
"Це підтверджує, що ці традиції були набагато поширеніші, ніж ми колись думали. Дінго, подібні до цього Гарлі, не просто терпіли біля таборів. Їх приручали, вони жили з людьми і були частиною повсякденного життя".
Він пояснив, що динго не просто терпіли біля таборів, а жили в тісному зв'язку з людьми і були частиною повсякденного життя. Отримані дані узгоджуються з тим, що громади Баркінджі розповідали протягом поколінь.
Цікаво, що скелет був навмисно похований у сміттєвій купі - місці, де відкладалися органічні матеріали та мушлі, - побудованій уздовж берега річки. Археологи вважають, що сміттєва купа була створена спеціально для поховання або приблизно в той самий час. Використання цього місця не припинилося після поховання. Дослідники виявили, що мушлі річкових молюсків продовжували додаватися до сміттєвої купи протягом сотень років після цього.
Старійшини племені Баркінджі, які брали участь у проекті, заявили, що це було частиною церемоніального ритуалу "годування", покликаного вшанувати динго як предка. Дослідники стверджують, що це перше наукове документальне підтвердження подібного ритуалу, пов'язаного з похованням динго.
Відзначається, що ця деталь особливо виділяється в дослідженні, оскільки вона показує, що зв'язок тривав ще довго після смерті тварини. Місце поховання залишалося значущим для кількох поколінь.
Розкопки проводилися за підтримки Ради старійшин аборигенів Менінді, а також охоронців земель Баркінджі, включаючи Дейва Дойла та старійшину Барб Куейл.
Доктор Емі Вей з Австралійського музею сказала, що спосіб поховання дінго відображає той самий рівень турботи, який часто виявляється стосовно шанованих предків:
"Якщо гарлі були поховані з такою ж турботою і повагою, як і предки, включаючи матерів і старійшин, це говорить нам про те, що ці тварини були глибоко ціновані і любимі".
Дослідники підкреслили, що скелет не розкриває забуту традицію. Натомість він надає археологічні докази, що підтверджують знання, які народ Баркінджі завжди зберігав.
Після завершення аналізу останки дінго були повернуті на "Країну" - термін, який використовується в корінній Австралії для опису духовного, культурного та соціального зв’язку із землею предків.
"Це дослідження підтверджує те, що народ баркінджі завжди знав. Ці відносини з тваринами, предками та рідною землею були глибокими, цілеспрямованими та безперервними", - зазначила докторка Вей.
Група археологів виявила нові свідчення того, що місце у віддаленому куточку мексиканських джунглів може бути давно загубленим містом майя Сак-Балам, яке слугувало останнім оплотом після іспанського завоювання.
Відкриття, представлене на недавній зустрічі Товариства американської археології, може відкрити дивовижну можливість зазирнути в життя на заході цивілізації майя.