У ДНК цих крихітних собачок прихована невелика частина генетичної спадщини койотів.
Вчені несподівано виявили, що серед предків маленьких чихуахуа були небезпечні хижаки з доколумбової Америки. Як пише The New York Times, нове дослідження, опубліковане в Nature Communications, встановило, що у тілі чихуахуа прихована невелика частина генетичної спадщини койотів.
Зокрема, науковці зі Стенфордського університету тестували новий програмний алгоритм, призначений для детального аналізу генетичного походження різних видів. І випадково виявили, що чихуахуа, на відміну від майже всіх інших порід собак, мають виразні сліди ДНК койотів. Імовірно, ці гени потрапили до їхнього геному задовго до появи європейців на американському континенті.
Вважається, що родовід чихуахуа бере початок від течичі – невеликої собаки-компаньйона, яку одомашнили представники цивілізації тольтеків приблизно на межі першого тисячоліття. Ця порода згодом зникла. За словами генетика Стенфордського університету Александера Іоаннідіса, сучасні чихуахуа досі успадкували близько 4% генетичного матеріалу від цих собак, що жили до прибуття європейців. А всередині цієї частини геному вчені виявили ще менші фрагменти, які свідчать про давнє схрещування місцевих собак із койотами.
Додатковим доказом того, що ці генетичні фрагменти є давніми, а не результатом недавнього схрещування, став родовід чихуахуа. Ідентичні ділянки ДНК виявили також у китайських чубатих собак, що підтверджує - дві породи мають близьке еволюційне походження.
"Я припускаю, що ці фрагменти ДНК койотів походять від давніх контактів між собаками та койотами в Мексиці. Вони могли відбутися серед тварин, від яких згодом походять обидві сучасні породи", – зазначив Іоаннідіс.
Він вказав, що усі домашні собаки ведуть свій родовід від вовків Старого Світу, водночас койоти належать до зовсім іншої гілки еволюційного дерева.
Історичні джерела свідчать, що схрещування койотів із місцевими собаками могло бути не випадковим. За словами Іоаннідіса, літературні свідчення вказують на існування цілеспрямованої програми розведення тварин у доколумбовій Мексиці.
Власники чихуахуа добре знають, що їхні улюбленці часом поводяться так, ніби є найнебезпечнішими хижаками. Тож може виникнути спокуса пояснити їхню відвагу диким походженням. Однак наука не поспішає підтверджувати такі припущення.
Навіть така на перший погляд проста характеристика, як зріст, насправді залежить від складних генетичних механізмів, наголосив Іоаннідіс. Як і більшість мініатюрних собак-компаньйонів, чихуахуа завдячують своїм маленьким розміром специфічній генетичній зміні, яка гальмує ріст клітин. Протягом багатьох поколінь люди цілеспрямовано схрещували найменших тварин, закріплюючи в породі ознаки карликовості.
Така сама складність характерна і для поведінкових особливостей. "Оскільки ДНК койота становить лише одну десяту відсотка геному чихуахуа, її вплив на поведінку, якщо він узагалі існує, найімовірніше, незначний", – пояснив генетик.
Нагадаємо, собаки, які живуть поблизу Чорнобильської атомної електростанції, мають помітно інший генетичний склад, ніж тварини з територій, що за 15 км від неї. Зокрема, науковці виявили понад 100 ділянок геному, які демонструють ознаки еволюційних змін. Згідно з дослідженням, ці відмінності можуть бути пов'язані з природним відбором, а не з радіацією.