Гіпотетична загроза наступного повномасштабного вторгнення з боку РФ залишатиметься, вважає Ступак.
Днями киян вразив розстріл чоловіком перехожих у Голосіївському районі столиці. Подібні збройні інциденти нещодавно були і в інших містах. Очевидно, що вони не останні. Як запобігти таким трагічним випадкам? Легалізувати зброю чи дужче обмежити? Детально про це УНІАН поговорив з Іваном Ступаком, військовим експертом, експівробітником Служби безпеки України.
Періодично в Україні відбуваються теракти і стрілянина. Що відбувається в суспільстві? Чи дійсно зараз українцям потрібно більше права на самозахист і доступу до зброї?
Загалом у суспільстві є шалене напруження. Воно моральне, емоційне, фізичне. І у військових, і у цивільних. І величезна кількість зброї. Зброю треба якось впорядковувати. "Українці ще не доросли до зброї, не на часі". А коли на часі?
Є величезна кількість країн Західної Європи, громадяни яких володіють зброєю. І в них не було повномасштабки. А в нас вона є – і що, тепер не довіряти своїм людям зброю? Це питання повинно бути врегульоване, має бути процедура. Це треба робити і це вже на часі.
А чи не варто, навпаки, піти в протилежний бік і заборонити зброю для тих, хто не працює в силових структурах, хто не військовий?
У нас же Росія залишається сусідом. І залишається гіпотетична загроза наступного повномасштабного вторгнення. Теоретично вона є.
Є частина людей, які кажуть: "Зброя нічого б не вирішила під час повномасштабки, усе одно наші люди гинули б". Я погоджуся з цим, люди гинули б. Але точно не зі зв'язаними за спиною руками, як це було в Бучі, в Ірпені, де їх розстрілювали в підвалах. Таких випадків точно не було б, якби в людей була зброя.
Окрім того, якщо зброю легалізовувати, то це велика інфраструктура. Рано чи пізно майже мільйон українських військових повернеться з війни. Частина з них захоче залишитися пов'язаною з військовою справою – не у війську і не в цивільному секторі. І ось це питання легалізації дасть величезну кількість робочих місць.
В кожному регіоні буде створено велику кількість навчальних центрів, де всі легальні власники зброї будуть проходити тренування, навчання. І ці військові будуть ділитися своїм досвідом, вони будуть працевлаштовані.
Плюс це генерація грошей для економіки. Тому що це дійсно, як на мене, величезний процес, який треба врегулювати і запустити.
Тобто легалізація зброї не створить додаткові ризики для суспільства, де люди у стресі, війна, багато хто "на нервах"?
Гіпотетично: у вас є зброя, у мене немає зброї. Ми з вами пересіклися на парковці. Одразу ви будете почувати себе відсотків на 20-30 впевненіше, бо знаєте, що у вас в сумочці лежить пістолет, і у випадку чого, ви можете мені в ногу поцілити, і на цьому конфлікт закінчиться швидко.
А якщо в мене "ствол" є, – ви поважаєте мене. І я поважаю вас, якщо у вас "ствол" є. А разом ми з вами – люди, які змушені рахуватися одне з одним. Це має хоч якось балансуватися.
Я розумію, що воно не вирішить всіх проблем. У США постійно з цим стикаються. Але і залишити на тому рівні, на якому воно було раніше, вже немає можливості, на жаль.
А які наслідки для безпеки можуть бути, якщо зброя стане доступнішою? Чи може бути більше побутових конфліктів і трагедій?
Воно може бути, але зареєстрована зброя – це як загубити на місці пригоди паспорт, ідентифікаційний код та розблокований телефон. Зареєстрована зброя відстрілюється. Відстріл зброї – це як відбитки пальців.
Інциденти будуть, але це суспільство, його треба вчити. Чому в молдован є зброя? У них дозволено. Є там така процедура. А у нас що? Ми що, не можемо? У швейцарців є. Треба вчитися, треба дорослішати.
Чи готове українське суспільство до легалізації зброї з точки зору культури поводження, психології та контролю?
Я думаю, що так. Військові ж мають досвід володіння зброї. Ми всі повинні вчитися. Розумію, що жодне суспільство до кінця не готове, але, як на мене, морально ми вже готові.
Так, звісно, треба продумати процедури: як отримувати, як проводити психотестування, перевіряти людину.
Ви кажете про процедури: які обмеження чи запобіжники потрібні, щоб право на зброю не перетворилося на нову проблему?
Перед повномасштабкою я працював над законопроєктами. У нас було цікаве напрацювання – давати людям на тестовий, пілотний період володіти зброю.
Наприклад, три чи п'ять років людина володіє зброєю (перший дозвіл отриманий на звичайну зброю, рушницю, наприклад), і якщо немає нарікань, якщо вона правильно її зберігає, вона володіє зброєю правильно, не була помічена в порушеннях умов зберігання зброї або використання, то їй дається наступний дозвіл – вже на придбання короткоствольної вогнепальної зброї. Тобто такий собі двоетапний рівень.
І була пропозиція, щоб усі, хто хоче володіти вогнепальною зброєю, – одночасно вступали до Територіальної оборони. Тобто такий собі стимул: хочеш ствол – вступай в Тероборону.
І, відповідно, вишколи – тиждень на рік, або два тижні на рік. З усіма витікаючими наслідками. Не хочеш вишколи – відповідно, зброю не отримаєш. Такий собі баланс.
Які країни можна вважати успішним прикладом легалізації зброї для самозахисту? Завдяки чому у них це вийшло? Яка там зараз ситуація? І чи готова Україна до такого сценарію?
Якщо не помиляються, в Швейцарії, Молдові. Але я не аналізував їхні випадки використання.
Ви вважаєте, у нас все вийде, так?
Повинно вийти. В нас іншого варіанту немає. Росія залишається. І Росія залишається ворогом для нас.
За вашими відчуттями, коли в Україні може бути це питання унормоване на законодавчому рівні?
У нас зараз є певне протистояння між Міністерством внутрішніх справ та громадськістю. МВС просуває законопроєкт, який повністю їх влаштовує. Вони хотіли б залишити його в такому вигляді.
Наскільки я пам'ятаю, там старі нюанси були. Я не знаю, що вони зараз вигадають. Щоб Реєстр власників зброї був у них, всі процедури – тільки у них.
А суспільство, в обличчі Української асоціації власників зброї, хоче, щоб реєстр був, здається, у Мін’юсті. Тобто інша сторона. Я більше поки що до суспільства схиляюся.