Підпишіться на нас в Google
У Києві відкрили 52-гу скульптурку проєкту "Шукай!" Юлії Бевзенко, присвячену Іосифу Маршаку – людині, яка перетворювала на золото все, до чого торкалась, і зробила Київ ювелірним центром Східної Європи. Мініскульптуру встановлено на Хрещатику, 4, – саме там, де колись стояла його фабрика.
"Маршак – це справжня легенда. Для мене як людини, що через скульптурки розповідає історії міста, важливо повернути цю постать у публічний простір. Уявіть: десь поруч досі може бути захована його колекція, а ми про це навіть не здогадувалися", – каже Бевзенко.
"Ми спадкоємці великої київської ювелірної традиції. 90 років тому учні Іосифа Маршака фактично продовжили його справу – так з’явився Київський ювелірний завод. І для нас це не просто сторінка історії, а жива спадщина, яку ми продовжуємо щодня – у майстерності, увазі до деталей та створенні прикрас, – зазначає Ростислав Китач, головний художник Київського ювелірного заводу. – "Скарби ювеліра Маршака" – це наш подарунок Києву і всім майстрам, які перетворили ювелірну справу з ремесла на справжнє мистецтво".
Деякі вироби Маршака зберігаються в українських музеях, зокрема в Національному музеї історії України та Музеї історії міста Києва.
Ким був Іосиф Маршак
Кінець XIX – початок XX століття був часом промислового злету та культурного розквіту Києва. Це була епоха, коли формувався клас підприємців і з нічого можна було побудувати все що завгодно. Саме тоді, у 1878 році, з маленької кімнати на Подолі та ста карбованців приданого дружини й почалася справа Маршака. Згодом він побудував один з найпотужніших ювелірних домів Європи – його прикраси здобували нагороди на всесвітніх виставках у Чикаго, Парижі, Антверпені та Льєжі, а напередодні революції кожна друга золота прикраса, створена на теренах України, виходила з його фабрики. У 1899 році пожежа знищила майже все обладнання, проте Маршак не лише відновив справу, а й розширив її, відкривши ще три майстерні. Конкуренція з ним була такою гострою, що навіть Карл Фаберже був змушений закрити своє київське ательє.
Маршак був новатором – першим об’єднав найкращих майстрів Києва, залучив до професії жінок, започаткував школу ювелірного мистецтва і перевів галузь із ремісництва в індустрію. Він скоротив робочий день, запровадив вихідні в суботу та неділю – тоді, коли це не було нормою. Люди працювали в нього десятиліттями. У 1913 році він сформував фонд для літніх працівників, давав гроші на посаг робітницям фабрики й оплачував роботу ремісничої школи з власної кишені. Маршак хотів, щоб його гроші працювали навіть після його смерті.
У 1918 році епоха Маршака добігла кінця – разом із життям засновника. Роком раніше відбулася революція, і фабрику націоналізували. Справу, яку ювелір розвивав десятиліттями, більшовики зруйнували за лічені місяці. Родина емігрувала, та зашиті в підкладку одягу коштовності дали змогу розпочати справу заново, цього разу в Парижі. Частина виробів зникла, частина була переплавлена, а решта – у невеликій кількості розпорошилася по світу.
Від сьогодні скульптурку можна відшукувати за адресою: вул. Хрещатик, 4, будівля інформ агентства УНІАН.
