Уродженець Маріуполя, краєзнавець Андрій Марусов в інтерв’ю УНІАН розповів про чотири роки життя цього міста в окупації, та чому росіяни так в ньому зацікавлені.
Битва за Маріуполь – одна із найтрагічніших сторінок повномасштабної війни з Росією. Вона тривала з 24 лютого до 21 травня 2022 року, коли останні захисники залишили завод "Азовсталь". Російські війська тоді майже повністю знищили місто. Донині невідома кількість загиблих під час блокади маріупольців (озвучуються дані у понад 20 тисяч осіб). Зараз російська влада намагається створити картинку відновлення міста та провадить там свої "найкращі" окупаційні практики.
Інформацією про те, що стоїть за обіцянками окупантів відновити Маріуполь, як змінився його етнічний склад та хто розкуповує там "іпотечне житло", з УНІАН поділився маріуполець, історик Андрій Марусов.
Пане Андрію, за вашими спостереженнями, як змінився Маріуполь за чотири роки окупації?
У Маріуполі досі проживають люди, які з різних причин не змогли виїхати. Серед них переважна більшість – пенсіонери. Багато хто не може поїхати через надто довгу й складну дорогу до України. Решта населення Маріуполя – росіяни, які приїжджають, щоб придбати житло в іпотеку. Також це родини російських військових, які заселяються в оселі маріупольців. Певну частину жителів міста становлять гастарбайтери з Центральної Азії, яких російські окупанти привозять для виконання різних будівельних робіт – від відновлення до будівництва іпотечного житла.
Культурної, економічної, бізнесової чи будь-якої іншої еліти в нинішньому Маріуполі немає. Частина цих людей загинула під час російських бомбардувань. Ті, хто вижив, майже всі виїхали: хтось до європейських країн, хтось – на підконтрольну Україні територію.
Комунальна сфера теж в занепаді?
Якщо немає економічного розвитку, не варто очікувати й розвитку інших сфер. Зараз місто існує виключно за рахунок дотацій із Москви.
Існує думка, що Маріуполь для Росії – це така собі вітрина окупованих територій. Принаймні раніше росіяни намагались підтримувати цю ілюзію історіями про "відновлення".
Від самого початку було очевидно, що Маріуполь перетворюють на військово-логістичний вузол, базу.
Металургійна індустрія - повністю знищена. Навіть після деокупації міста не варто очікувати, що власники "Азовсталі" її відновлюватимуть. Завод імені Ілліча нині використовується окупантами як ремонтна база та місце розміщення систем ППО, а морський порт – здебільшого для транспортування вкраденого на окупованих територіях Донецької області вугілля, зерна тощо. Через порт також проходять військові вантажі. За їхньою статистикою, якщо є хоча б 10% від довоєнного вантажообігу – це вже вважається хорошим показником…
Щодо "відновлення", у місті триває "іпотечне будівництво". Хоча по всій Росії пільгову іпотеку під 2% вже скасували через війну та складну ситуацію в країні, ця програма досі діє в Маріуполі та кількох інших окупованих південних регіонах. Нещодавно представниця російської окупаційної влади з Інституту просторового розвитку з Москви приїжджала до Маріуполя і вперше озвучила дані, хто купує житло в цих "іпотечних" будинках. За її словами, 75% покупців – це громадяни Росії, 25% – громадяни так званих "нових територій".
Водночас влада РФ вимагає до 1 липня перереєструвати нерухомість на тимчасово окупованих територіях України за російськими правилами, інакше житло можуть визнати "безхазяйним" та відібрати. Як з цим у Маріуполі?
Грабунок маріупольців триває повним ходом. Якщо житло не переоформлене за російськими законодавством, його відбирають. Зараз по всьому місту на багатьох будинках висять оголошення з вимогою до певної дати зареєструвати квартиру. Якщо цього не зробити, помешкання визнають безхазяйним і передадуть у так звану державну власність.
Ще одне - без російського громадянства переоформити своє житло неможливо. Тут існує жорстка залежність: якщо ти не громадянин Росії, можеш забути про своє майно.
Ті, хто виїхав з Маріуполя, не можуть нічого зробити: вже не перший рік єдиний спосіб для них потрапити додому – через аеропорт "Шереметьєво". Але багатьом відмовляють у в’їзді.
Подібний підхід застосовується і до тих маріупольців, які залишилися. У деяких з них є житло, але документи втрачені. Відновити їх або зареєструвати майно – це справжні сім кіл пекла. Окупаційна адміністрація працює обмежений час, постійно величезні черги.
Як історик, згадую період захоплення Маріуполя нацистами. Тоді людей, які залишилися в окупації, не змушували отримувати громадянство нацистської Німеччини та перереєстровувати своє майно. Зараз ситуація гірша, ніж під час нацистської окупації.
Чи беруть маріупольці, які залишилися без житла, участь в російських іпотечних програмах?
Окупаційна влада цинічно заявляє, що іпотечне житло доступне для всіх і що маріупольці також можуть його придбати. Але де маріупольцям заробляти? Коли працювали металургія, порт, підприємства з машинобудування та IT-індустрія, у людей були непогані заробітки. Тоді вони могли дозволити собі відкладати кошти або брати участь в іпотечних програмах ще за часів України. Нині для більшості це просто неможливо.
Нещодавно з’явилася інформація про нібито компенсації за зруйноване житло. Але на практиці люди отримують невеликий сарай з будкою. Що стосується грошової компенсації то, наприклад, власник трикімнатної квартири, максимум, може розраховувати на придбання дуже маленького житла.
Частина маріупольців, які залишилися, щось таки отримали: комусь відремонтували будинки, комусь пощастило отримати житло у відновлених, не іпотечних будинках. Але все одно десятки тисяч людей поневіряються. У них немає власного дому: хтось живе в напівзруйнованих будинках, хтось – у родичів, а дехто – взагалі в гаражах чи дачних будинках.
Бачила інформацію, що російські окупанти в Маріуполі розглядають можливість часткової забудови житловими будинками території "Азовсталі". Також росіяни планують на місці зруйнованого ними заводу звести готелі, індустріальний парк і туристичні об’єкти. Як ви сприймаєте ці заяви?
Якщо не помиляюся, ще у 2024 році з’явився перший затверджений план "розвитку Маріуполя". Тоді йшлося про те, що окупаційна влада не відновлюватиме "Азовсталь" як металургійний завод, а планує створення індустріальних парків, музею тощо. Нині, за словами вищезгаданої представниці Інституту просторового розвитку, якщо на цій території не житимуть люди, вона ввечері та вночі пустуватиме. Тому потрібно щось робити та будувати житлові будинки.
Але, щоб реалізувати будь-які проєкти на території "Азовсталі", насамперед її потрібно розмінувати. Регулярно з’являється інформація – і в російських, і в українських пабліках – про підриви людей. Ми ж розуміємо, що там були масовані бомбардування, мінування… Однак ніякого розмінування фактично не відбувається. Зараз територію "Азовсталі" використовують для розміщення систем ППО. Якісь бункери пристосували для російських військових.
Наскільки під час війни постраждала історична архітектурна спадщина Маріуполя?
Вся історична частина Маріуполя була зруйнована під час блокади та штурму. Це були одно- й двоповерхові будинки. В декількох кварталах Старого Маріуполя землю вже передали під будівництво котеджів. І тут знову виникає питання: що буде з власністю людей, які там жили? Складається враження, ніби це якась порожня територія, на якій просто почали будувати. Але це - приватний сектор, і десятки людей залишаться без свого майна та земельних ділянок.
Загалом окупанти відновили лише пару-трійку будівель, які мали статус пам’яток архітектури або історії. Зокрема Драмтеатр.
Як ви ставитесь до цієї відбудови і показового відкриття Драмтеатру росіянами, які своїми авіабомбами його й зруйнували, вбивши десятки людей всередині?
Драмтеатр – це біль для всіх притомних маріупольців. Те, що відбувається, – крайній цинізм, лицемірство і знущання з пам'яті загиблих. Окупанти відновили театр, провели кілька показових івентів. Але, як випливає з їхніх повідомлень, усередині ще дуже багато роботи, щоб він повноцінно запрацював.
Маріупольці, які виїхали, часто обговорюють, що робити з цим місцем після звільнення. Є кілька варіантів, і кожен з них передбачає належне вшанування пам'яті загиблих унаслідок російського бомбардування. Йдеться про створення культурного центру історичної пам'яті.
Свого часу Драмтеатр був зведений на місці зруйнованого більшовиками Собору Марії Магдалини. Дехто каже, що, можливо, потрібно відновити саме цей собор - з відповідною меморіалізацією подій березня 2022 року.
У будь-якому разі те, що зробили росіяни, – знущання і плювок у бік всіх маріупольців.
Загалом, які наративи РФ насаджує в Маріуполі?
Тут можна виділити кілька "трендів".
По-перше, це переписування історії. Вони намагаються подати Маріуполь як російське місто. Але це – вигадка, брехня і провокація. Коли я вступав на історичний факультет, ще радянські історики говорили, що першим поселенням на цій території була Кальміуська паланка. Це були запорізькі козаки, які її заснували. Але проіснувала вона недовго. Потім відбулися переселення, депортація кримських греків. Майже ціле століття Маріуполь був грецьким містом. А вже з початком індустріалізації населення почало швидко змінюватися…
Тому всі ці заяви – брехня, яку розуміють навіть російські історики.
По-друге, з пропагандистською метою вони зводять помпезні пам’ятники, присвячені так званій "героїчній боротьбі "народу Донбасу"". На одній із площ на місці радянського пам’ятника встановили величезну колону з бронзовими барельєфами. На них зображена "історія" Маріуполя – від Катерини ІІ до боротьби з німецько-фашистськими загарбниками, а кульмінацією подається "звільнення" міста російськими військами.
Крім того, вздовж моря будують величезний якір, поруч з Нахімовським училищем (філіал Нахімовського військово-морського училища відкрився в Маріуполі у 2024 році, – УНІАН). До речі, це військове училище для юнаків російські окупанти звели дуже швидко. Там вже навчаються курсанти.
Яким чином російська пропаганда впроваджується у навчальних закладах міста?
У Маріуполі цим почали займатися ще з початку окупації. Російська пропаганда постійно розвивається, і на неї не шкодують грошей. У школах активно розгортають такі структури як "Юнармія", "Рух перших" тощо. Все це носить мілітаризований характер. Маріуполь нічим не відрізняється від інших окупованих територій, а деякі ініціативи тестуються саме тут.
Нещодавно в одній із маріупольських шкіл відкрили так звану "парту герою СВО" – з усіма радянсько-російськими ритуалами: лінійками, керівництвом, директором школи, шикуванням учнів тощо. Усе це відбувається дуже активно.
І насправді це дуже небезпечно, тому що російська пропаганда працює ефективно. Кожен, у кого залишилися родичі чи друзі в Російській Федерації, можуть підтвердити: навіть розумні люди, які щодня перебувають під її впливом, починають сприймати ці наративи.
Для багатьох це здається парадоксом: як у добу інтернету, коли ти можеш за п’ять хвилин перевірити брехня це, чи ні, це працює? Те, що вони роблять з інтернетом – крок, щоб обмежити доступ до достовірної інформації для активних, молодих та розумних людей.
Чи відомо вам про те, що зробили окупанти з місцями масових поховань мирних жителів, які загинули під час облоги міста у 2022 році?
Під час облоги міста поховання були майже в кожному дворі. Після окупації Маріуполя росіяни почали проводити ексгумації. Першим стало Старокримське кладовище, куди звозили найбільшу кількість загиблих. Частину тіл потай ховали за 25-30 км від міста – в Мангуші. Також були й невеликі кладовища, наприклад, зі східного боку – у Виноградному (колишнє село, яке нині є частиною Маріуполя, – УНІАН). Останнім часом з’явилася інформація, що в Мангуші ці поховання знищили. Там були певні позначки, хрести – усе це просто зрівняли із землею. Про це свідчать супутникові знімки.
П’ятий рік маріупольці, які залишилися у місті, просять окупаційну владу оприлюднити списки похованих і впорядкувати безіменні могили. Десятки, якщо не сотні випадків, коли люди звертаються до ритуальних служб, окупаційної адміністрації, лікарів, намагаючись з’ясувати, де похована людина. Наприклад, на Старокримському кладовищі – тисячі поховань, і стовпчики з номерами вже попадали. Очевидно, що окупанти мають ці списки з номерами, кого та де вони знаходили. Але доступ не відкривають.
Немає навіть жодного пам’ятника жертвам російського штурму і блокади. Зрозуміло, що окупанти ніколи не дозволять вшановувати цих загиблих. Але вони могли б використати якийсь евфемізм, на кшталт "про пам’ять жертв бойових дій весною 2022 року". Та вони й цього не роблять.
Чи проводить влада Маріуполя в екзилі якісь заходи, аби згуртовувати та підтримувати тих, хто залишив рідне місто через окупацію?
З початком повномасштабного вторгнення міська влада створила центри допомоги маріупольцям під назвою "Я – Маріуполь". Значна частина їхньої роботи пов’язана з культурою. Вони проводять виставки та події, присвячені блокаді Маріуполя, спротиву "Азову", морських піхотинців, прикордонників, які його захищали. А деякі заходи присвячені історії Маріуполя.
Вдалося відновити і Маріупольський краєзнавчий музей. Зрозуміло, що його фонди згоріли, але щось залишилося – зараз це фактично музей в екзилі.
З одного боку, такі ініціативи допомагають об’єднувати маріупольську спільноту навіть віртуально, щоб вона не зникла, не загубилася. З іншого – це важливо для протистояння пропагандистським міфам, які розповсюджують російські окупанти.
Як маріупольці, які зараз перебувають в Україні, чи за кордоном бачать майбутнє міста після його звільнення? Наскільки, на вашу думку, може бути складно повернутися у місто, яке вже значною мірою змінилося?
Зрозуміло, що з плином часу все більше маріупольських біженців намагаються вкорінитися в тій країні та місцевості, де вони опинилися. Їхнє повернення у звільнений Маріуполь залежатиме від кількох факторів. Перший – чи збереглося їхнє житло в місті. Люди не повертатимуться в нікуди. І тут українська держава повинна зіграти свою роль та сприяти вирішенню цього питання. На жаль, зараз ми бачимо, що уряд не здатен допомогти з житлом маріупольцям, які живуть в Україні. Людей це дуже обурює!
Другий – більшість родин з дітьми, скоріше за все, намагатимуться залишатися в Європі. Всі мої знайомі з цієї групи ще у 2022 році влаштували своїх дітей у місцеві школи. Вони старатимуться, щоб діти їх закінчили, а вже потім вирішуватимуть – повертатися чи ні.
Третій фактор – це вік біженців. За чотири роки більшість молодих маріупольців в Європі вже повивчали місцеві мови та будують свої життєві плани саме там. А ось старші люди дотепер налаштовані на повернення у рідне місто. В будь-якому разі, у звільненому Маріуполі варто очікувати на глибоку демографічну кризу. Гіршу, ніж по всій Україні.