Анчал Вохра нагадала, що подібні угоди в минулому не розв'язували головні проблеми конфліктів.
Уряду України нав'язують складний вибір - продовжити боротися проти Росії або поступитися їй суверенною територією. Однією з пропозицій у межах мирного плану, який просувають США, є створення вільної економічної зони на Донбасі.
Як пише колумністка Foreign Policy Анчал Вохра, історія не дає підстав вважати, що демілітаризована або вільна економічна зона на Донбасі допоможе Україні домогтися миру. Вона підкреслила, що інші подібні угоди в минулому не вирішували головні проблеми конфліктів.
Вохра нагадала, що зараз Україна утримує близько 15% території Донецької області. Там розташовані вугільні родовища і підприємства важкого машинобудування.
Одна з пропозицій у рамках мирного плану передбачає перетворення цієї території на демілітаризовану зону, а інша - створення вільної економічної зони. Вони покликані стати буфером між територіями, контрольованими Україною та РФ.
Одна з головних проблем полягає в тому, що поки що незрозуміло, який вигляд матимуть ці домовленості, а також те, хто контролюватиме цю зону, зазначила Вохра. Вона додала, що ЗМІ раніше писали про те, що адміністрація президента США Дональда Трампа пропонує вивести українські війська з цієї зони і домогтися міжнародного визнання цих територій частиною Росії. Однак Україна вважає це несправедливою вимогою, оскільки від Москви виведення військ не вимагається.
Вохра розповіла, що в історії існує лише кілька угод, які могли б слугувати моделлю для створення можливої буферної зони на Донбасі. Наприклад, 1953 року демілітаризовану зону було створено на Корейському півострові з метою покласти край Корейській війні.
Проте Корейську війну вдалося завершити в основному завдяки розгортанню американських військ на території країни, підкреслила Вохра. Вона нагадала, що адміністрація Трампа неодноразово заявляла, що не вводитиме війська в Україну, а європейські країни готові надіслати свої війська тільки як "сили заспокоєння".
Єгипетсько-ізраїльський конфлікт також завершився створенням демілітаризованої зони на Синайському півострові та підписанням мирного договору, в основному завдяки підтримці Ізраїлю з боку США, зазначила Вохра. Вона додала, що угода також спрацювала завдяки фундаментальному зрушенню в політичних розрахунках обох сторін і рішенню жити пліч-о-пліч.
"Я не впевнений, що Синай можна порівняти з Донбасом. Якби нам вдалося переконати Єгипет поділитися Синаєм, то, можливо, це було б так. Тому що саме цього і вимагає Росія - віддати частину української території. У той час були спроби захопити Шарм-еш-Шейх, але цього не сталося. Обидві сторони втратили бажання воювати. Доти, доки одна зі сторін вважатиме, що в неї більше шансів отримати те, що вона хоче, угоди не буде досягнуто", - розповів Еран Лерман, колишній заступник радника з національної безпеки Ізраїлю.
Крім того, журналіст нагадала, що миротворчі сили під проводом ООН отримали доручення підтримувати перемир'я між ізраїльськими та сирійськими військами на Голанських висотах. Вони відокремили окуповану Ізраїлем Сирію від решти території Сирії та відтоді зберігають спокій, хоча Голани, як і раніше, визнані міжнародним співтовариством як сирійська, а не ізраїльська територія.
Вохра вважає, що Україна могла б погодитися на створення демілітаризованої зони на Донбасі, не поступаючись юридично своєю землею. Проблема полягає в тому, що Москва відмовляється приймати будь-що, крім міжнародного визнання своїх домагань на українську територію.
Журналіст зазначила, що Україна могла б прийняти де-факто контроль Росії над українськими територіями, які вона вже контролює, і погодитися на створення буферної зони на Донбасі, але за умови, що вона збереже формальний суверенітет як над цими територіями, так і над територіями, які наразі контролюються російськими військами. Однак український уряд не вірить, що офіційні територіальні поступки приведуть до міцного миру.
Вохра додала, що деякі експерти сходяться на думці, що за нинішніх темпів Росії знадобиться дуже багато часу, людей і грошей, щоб захопити весь Донбас. Вони не згодні з припущенням адміністрації Трампа, що Україна програє війну.
"Якщо росіяни можуть легко захопити цю територію, то чому вони цього ще не зробили? Чому це є важливим пунктом у переговорах? Якщо це не потребує значних витрат часу і зусиль, то чому це є ключовою вимогою Росії? Я думаю, що витрати на захоплення цієї території можуть виснажити військові зусилля Росії у війні", - сказав Майкл Кофман, старший науковий співробітник Фонду Карнегі.
Вохра вважає, що навіть якщо Росія в односторонньому порядку захопить цю територію, вона не зможе змусити міжнародне співтовариство, включно з Європою, визнати це. Вона нагадала, що в 1970-х роках Туреччина вторглася на Кіпр і анексувала третину острова, але Туреччина залишається єдиною країною, яка визнає його турецькою територією.
Журналіст резюмувала, що демілітаризована зона або вільна економічна зона можуть функціонувати тільки в тому разі, якщо обидві сторони зацікавлені у припиненні конфлікту і цінують переваги миру. Проте зараз Росія вважає, що має перевагу на полі бою, не в останню чергу завдяки симпатії Трампа до Путіна.
Раніше голова фракції "Слуга народу" у Верховній Раді Давид Арахамія заявив, що потенційна угода про припинення бойових дій із Росією буде або поганою, або дуже поганою, або її не буде взагалі. Він зазначив, що чи буде ця угода взагалі, залежить від участі США.
Арахамія підкреслив, що Вашингтон зараз більше тисне на Україну, ніж на Росію. Проте, він визнав, що без США шансів домогтися миру дипломатичним шляхом не буде.