Через три роки після визволення від російської окупації Херсон знову живе під прицілом.
Три роки тому, 11 листопада 2022 року, тисячі херсонців вийшли на вулиці, щоб зустріти українських військових. Це було місто, яке вибухало радощами — зі сльозами, прапорами, обіймами.
Сьогодні ті самі вулиці — порожні й мовчазні. З-за Дніпра російська артилерія б’є щодня, а над дахами гудуть безпілотники. Херсон перетворився на лінію фронту, де звичайне життя ховається в підвалах і за бетонними плитами, пише Associated Press.
"Навіть зараз, у цьому напівпорожньому місті, жити легше, ніж під росіянами", — кажуть місцеві.
Нещодавній візит Анджеліни Джолі став для багатьох несподіваним ковтком повітря: її фото в підвалах і на вулицях, захищених сітками від дронів, нагадали, що про Херсон не забули.
Серед розбитих будівель у центрі Херсона стоїть маленький квітковий кіоск 55-річної Ольги Команицької. Її червоні та білі троянди — єдиний спалах кольору серед сірих уламків. Але покупців майже немає. Ольга каже:
"Ми просто намагаємось вижити".
Її чоловік помер від хвороби серця — вона переконана, що війна добила його. Тепер вона сама тримає кіоск, який пережив обстріл.
Ольга навчилася розрізняти зброю "на слух" — знає, коли це ракета, а коли артилерія. Але найбільше боїться дронів, що зависають над головою.
"Вони завжди шукають. Іноді я йду додому, чую їхній свист — і просто біжу", — каже вона.
Її очі світяться лише тоді, коли вона згадує день визволення:
"Той день був дивовижний. Просто дивовижний".
На херсонських вулицях тепер натягують захисні сітки, які колись використовували на будівництвах, а нині — щоб захистити перехожих від уламків і дронів.
Вхід до лікарні повністю огорнутий пластиковою сіткою, а поштові відділення й автобусні зупинки укріплені бетонними блоками.
"Тут усе нагадує, що обстріл може початися будь-якої миті", — кажуть місцеві працівники.
А над цими сітками працює невидимий щит — системи радіоелектронної боротьби (РЕБ), які глушать сигнали російських дронів.
28-річний Макс, військовий 310-го батальйону морської піхоти, відповідає за цей "щит". Його робоче місце більше схоже на комп’ютерну лабораторію, ніж на бойовий пост: монітори, карти, потоки даних.
"Ми не дозволяємо дронам виконати їхню місію. Щодня вони намагаються знайти цивільних, транспорт, навіть гуманітарні конвої", — розповідає він.
За день у бік міста може вилетіти до 250 дронів, але, за його словами, підрозділ глушить понад 90% з них. Макс каже:
"Вони просто хочуть знищити нас як націю. Не лише армію — усіх".
У підвалах, які колись були сховищами, тепер — життя й навчання. Дитячі клуби, шахові секції, боксерські тренування — усе перемістилося під землю, де стіни прикрашені малюнками, а над дверима висять інструкції, що робити під час тривоги.
Тренерка Оксана Хорошавина каже, що її шаховий гурток тепер більше схожий на "острівок нормальності":
"Діти сидять вдома, вчаться онлайн, майже не бачать друзів. Тут вони просто можуть бути дітьми".
16-річний Артем Цілинко, який мріє стати стоматологом, займається боксом у підвалі школи.
"Це місце про єдність. Тут ми живі", — каже він. — "Коли сидиш у підвалі й чуєш вибухи, серце шалено б’ється. Але ти вчишся жити далі".
"Колись тут проживало майже 280 000 людей, але Херсон став забутою ділянкою лінії фронту, де вибухи щодня лунають під білбордами, на яких досі написано: "Місто сили, свободи та стійкості", - підсумувало видання.
Як повідомляв УНІАН, Херсон – єдиний обласний центр України, який росіянам вдалося окупувати після початку повномасштабного вторгнення. Проте 11 листопада 2022 року, після дев’яти місяців окупації, Сили оборони України визволили місто, змусивши російські війська відступити на лівий берег Дніпра. Відтоді саме звідти ворог постійно обстрілює Херсон з усіх наявних видів озброєнь, намагаючись зробити життя містян нестерпним.
Про те, як Херсон живе сьогодні - читайте у репортажі УНІАН.