Ось вже майже місяць триває черговий раунд дипломатичної активності щодо пошуку формули врегулювання війни Україна-РФ, який стартував із приїздом до Києва міністра Сухопутних військ США Дена Дріскола і публікацією виданням Axios плану із 28 пунктів (котрий, по суті, є перекладом на англійську вимог Російської Федерації, переданих Стівену Віткоффу росіянами). Ми знову зайшли в раунд переговорів, які, очікувано, викликають багато емоцій і спекуляцій, і схожі на ходіння по колу…
На жаль, Україна не має розкоші не брати участь в цих переговорах - хоча їх стартова основа точно не відповідає інтересам України. Ні Україна, ні Європа, будучи залежними від США в сфері безпеки, не могли відразу прямо й відкрито сказати, що запропоновані умови нам не підходять. Тому був обраний важкий шлях спроб переглянути ці умови як на двосторонньому, так і в багатосторонньому треку. Переглянути в бік більшої відповідності інтересам України, коли мова йде про територіальний вимір, безпеку і суверенітет України. Ми змушені маневрувати між РФ і США, маючи на своєму боці лише Європу, яка, своєю чергою, не може швидко гарантувати фінансову підтримку на 2026 рік.
Ціль цього всього - якщо не досягнути вигідного врегулювання, то хоча б перекласти відповідальність на Російську Федерацію у зриві переговорів і відсутності прогресу (у разі, якщо вдасться розробити спільну позицію України, Європи і США).
Для України і далі важливо не розглядатися спойлером мирного процесу імені Дональда Трампа.
Паралельно - час від часу - від нас з’являються тези про демілітаризовану вільну економічну зону на північному-заході Донецької області, яку Росія не може захопити, але оголосила своєю. Або про відмову від членства в НАТО в обмін на певні зобов’язання в сфері безпеки, які навіть міг би ратифікувати Конгрес США.
Хоча це все гра на межі, це також схоже на спроби протестувати РФ на здатність до реального компромісу, а не диктату. І продемонструвати відповідні моменти США.
Але розглядати переговори у відриві від фронту і стратегічної динаміки війни не можна. За 11 місяців 2025 року Україна втратила близько 4700 квадратних кілометрів територій - в 2024 році відповідний показник був близько 3600 квадратних кілометрів. Ключова тенденція "без проривів оборони України, але і без повної стабілізації лінії фронту" - продовжується. І це підкріплює віру Кремля в те, що брак прогресу в переговорах лише підсилюватиме переговорну позицію РФ. Так само, як її підсилюють наші структурні проблеми, нездатність Європи швидко схвалити нам належну фінансову підтримку на 2026 рік, дистанціювання США від підтримки України, неготовністю адміністрації Трампа міняти калькуляції Кремля щодо нас через допомогу Україні і тиск на РФ, коли немає прогресу в переговорах…
Для РФ усе це, радше, політико-дипломатична підготовка до кампанії 2026 року - використання пропозицій США, які вносять глибокий розкол всередині України та між Україною і партнерами (для створення умов для наступу наступного року з метою окупацією всієї Донецької області).
Тому, поки відбуватимуться чергові раунди знайти формулу врегулювання, саме фронт і відповідна стратегічна динаміка буде визначати відносну силу переговорних позиції і остаточні умови домовленостей. Як наслідок, замість відслідковування всіх цих дипломатичних перепитій, краще підтримайте Сили оборони України – щонайменше, донатом.