Страхи Європи: як РФ використовує праворадикальні партії ЄС у гібридній війні

Кремль вперто озвучує тези про "агресивний націоналізм" в Україні, але одночасно вітає перемоги ультраправих сил в Європі. А вони – свідомо і не дуже – підігрують Росії у гібридній війні проти ЄС.

Німеччина. Вересень 2026 року. Ультраправа партія "Альтернатива для Німеччини" (АдН) святкує приголомшливий результат на виборах до парламенту землі Саксонія-Ангальт на сході країни – 43,8% голосів проти 17,2% у правлячого "Християнсько-демократичного союзу" (ХДС). До цього християнські демократи (партія чинного канцлера Німеччини Фрідріха Мерца) безперервно очолювали уряд землі понад 20 років.

"Це – історичний результат", - констатує лідерка АдН Аліс Вайдель.

За два тижні ще більшим шоком для традиційних німецьких партій стає голосування у землі Мекленбург-Передня Померанія. Тут АдН знову посідає перше місце, здобувши 37,9% голосів. У Берліні "Альтернатива для Німеччини" набрала 16,3%. Проте говорити про них "лише 16,3%" не варто. Адже загалом результати цих виборів завдали нищівного удару по "великій коаліції" християнських демократів та соціал-демократів.

Звернути увагу на зміни електоральних вподобань варто було ще торік, коли на федеральних виборах АдН виборола понад 20% голосів і посіла друге місце в Бундестазі… І хоча поки АдН в Німеччині все ще затаврована як екстремістська, інші політсили домовились не формувати з ультраправими коаліцій, а на місцевому рівні точаться дискусії про доступ політиків від "Альтернативи…" до чутливих (та навіть секретних) даних, які можуть потрапити через них "не в ті руки та вуха" (з натяком на зв’язки діячів АдН з росіянами), ситуація для демократичних сил виглядає загрозливо.

"АдН обґрунтовано підозрюється у витоку інформації до Китаю або Росії", - заявляв голова комітету Бундестагу у справах ЄС Антон Хофрайтер.

А російський диктатор Володимир Путін, коментуючи своїм пропагандистам результати виборів у Німеччині, заявив, що перемога АдН є результатом "системних помилок" західних "глобалістів", які "підштовхують європейців до війни з Росією".

Не менш цікавими обіцяють бути виборчі перегони 2027-го року у Франції. Лідерка ультраправого "Національного об’єднання" Марін Ле Пен лідирує в опитуваннях перед майбутніми президентськими виборами. Теперішні прогнози дають їй впевнене перше місце в першому турі (з понад 30% голосів), і перемогу потенційних суперників у всіх можливих сценаріях другого туру.

Зараз Ле Пен намагається дистанціюватись від історій про дружбу з Росією, проте важко забути, як "Національне об’єднання" виступало проти антиросійських санкцій ЄС, а лідерка політсили у своїй президентській програмі на 2022 рік закликала до поглиблення дипломатичних зв’язків з Кремлем (видання Politico повідомляло, що зараз з маніфесту партії цю пропозицію "тихо вилучили").

Популярність "простих рішень"

Зростання підтримки правих та ультраправих сил в Європі почалось не вчора. За даними аналізу, проведеного у 2026 році понад 150 політологами (з-понад 30 країн), це продемонстрували і вибори до Європарламенту у 2024-му, і ряд національних виборів у 2025-2026 роках. І якщо ще десять років тому така підтримка не перевищувала 10%, то зараз голосувати за праві партії почали понад 23% європейців, тобто майже кожен четвертий.

"Зростання ультраправих – тривожний, але очікуваний результат. Однак, важливо розуміти, що поняття "праві" у європейському контексті - дуже широке. До правих груп зараховують і партію проукраїнської прем'єрки Італії Мелоні, і непроукраїнської Марін Ле Пен із Франції, і проросійську німецьку "Альтернатива для Німеччини", і польську "Право і справедливість"…", - нагадує директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран.

Політолог Ігор Рейтерович нагадує, що раніше РФ не гребувала прямо давати гроші європейським правим, вдало фінансувала різноманітні грантові проєкти, курси, акції, чи круглі столи. Після повномасштабного вторгнення в Україну ця практика залишилась хіба у сегменті маргіналів. Проте це не означає, що підтримка праворадикальних популістів з Москви припинилась. Вона просто перейшла у гібридний формат.

"Фактично, допомога, яку Росія надає таким політичним силам в Європі, має інформаційний характер. Росіяни швидко і масово розганяють по каналах, які у них залишились в ЄС, якісь тези, зручні для цих політичних сил, підтримують тригерні для європейців теми, на яких праворадикальні політичні сили мають звичку спекулювати… Діють за принципом, сформульованим британським дослідником пропаганди Пітером Померанцевим: ніщо не є правдою, і все є можливим. Тобто, відбувається засмічення інформаційного поля купою хаотичних повідомлень настільки, що мало кого врешті хвилює, що там було з самого початку, з чого все почалось", - розповідає він.

За словами політолога, це не дає такого ефекту, як пряме фінансування тих чи інших європейських політиків чи політичних сил, але все одно дуже шкодить.

"Нагадаю, історія з польським Орденом Білого Орла почалась в абсолютно маргінальному колі польської політики. І там би вона й лишилась, якби ідею з позбавленням Ордену президента України не підхопили і не почали масово висвітлювати, в тому числі, низка медіа, так чи інакше афілійовані з Росією. Вони цю тему розкрутили. Якби росіяни вигідно не підсвітили цю тему, то вона так і залишилась би внутрішньопольською історією", - вважає Рейтерович.

"Так вони діють по всій Європі. Беруть тригерні для суспільства теми і висвітлюють їх без прив’язки до Росії (бо це не сприйматиметься європейцями). Головне – створити певний хаос, щоб ніхто вже не розбирався, чи є десь там правда", - додає він.

Тому не варто дивуватись, як швидко поширюються історії про "надмірну" підтримку українських біженців (на тлі загальної мігрантської кризи в ЄС), протест проти підсилення України зброєю (вона потрібна і самим, навіть, якщо Росія не нападе), боротьба за послаблення антиросійських санкції (мовляв, це тисне на національні економіки країн-членів Євросоюзу) і так далі. І все це – теми, на яких, в тому числі, будують свої виступи й програми праві сили в Європі.

За крок до ескалації в Європі

Один з дослідників, який працював над згаданим вище аналізом, політолог з Амстердамського університету Маттейс Роодайн в матеріалі The Guardian зазначив, що популярність правих популістів пояснюється просто: "Вони висловлюють невдоволення громадян". І, з одного боку, це дійсно важливо і добре для демократії, а з іншого, досвід Угорщини (часів Віктора Орбана) чи навіть США показує: "Коли ультраправі популісти приходять до влади, сама демократія може опинитися під тиском".

Зараз, навіть за умови збільшення електоральної підтримки, такі сили в Європі - які мають різні цілі, різне бачення розвитку Європейського союзу, різне уявлення про російські загрози та різний ступінь підтримки України - поки що не можуть створити системну альтернативу демократичному кістяку Європарламенту. Однак вплив на рішення (а то і можливість їх блокування), вочевидь, матимуть. Приміром, за таких умов, ще й на тлі фактичної відмови США від підтримки союзників, Європі складно формувати єдину і централізовану безпекову політику. І цим, вочевидь, вдало користується Росія (те, що Кремль готується до війни в Європі – секрет Полішинеля).

Одна з її стратегій - налякати європейців і отримати бажане без бою. Ці забаганки 1 жовтня сам Путін озвучив на Валдаї.

Як зазначає генерал-майор СБУ Віктор Ягун, Москві вигідно, щоб європейські суспільства також постійно жили з думкою, що будь-яке різке загострення може вийти за межі звичайної війни.

"Тому використовується ядерна риторика. Не лише для військового планування, а й як інструмент політичного тиску, впливу на громадську думку та стримування рішучості західних урядів", - вважає він.

"Суть промови Путіна дуже проста: Україна має здатися, Європа має домовлятися з РФ, щоб не було великої війни. По суті, нічого нового ми не почули, а квінтесенція виступу зводиться до тез про те, що Росія буде продовжувати війну поки так буде потрібно Путіну; всі вважають, що за півтора роки Росія захопить Донбас, то навіщо його захищати; якщо хтось захоче захопити Росію, то буде ядерний удар (спойлер - не буде); давайте домовлятися і великої війни не буде", - зазначає керівник аналітичного центру "Ділова столиця" Вадим Денисенко.

За його словами, впевненості Путіну додають зміна стратегії Німеччини, яка прийняла рішення про відновлення прямої комунікації з РФ (при повній підтримці України), а також ставка на те, що вибори у Франції та гіпотетичні дострокові вибори в Німеччині розвалять фінансову коаліцію ЄС.

І тут дуже хочеться нагадати європейським політикам правого толку, що у їх внутрішній боротьбі й грі на вразливих настроях суспільства, можна програти все. Адже слабкість спонукає Росію до нових злочинів та продовження війни. А на Україні вона зупинятись не планує.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News