Посол України в ЄС: Брюссель має чітко пояснити громадянам країн ЄС, чому вони мають платити за мир в Україні

Представник України при ЄС Костянтин Єлісєєв розповів УНІАН, коли від Старого Світу варто очікувати рішення про безвізовий режим для українців, чого не вистачає для того, щоб Угода про асоціацію України та ЄС повністю запрацювала, та чому Європейському Союзу варто іще більше допомагати Україні у протистоянні з Росією.

Чим відзначився минулий рік у відносинах між Україною та ЄС?

Минулий рік нам чітко показав, що ЄС фактично став ключовим зовнішнім гарантом суверенітету та територіальної цілісності України. Ні ООН, ні ОБСЄ чи будь-яка інша міжнародна структура, а саме ЄС. І це – найбільше відкриття минулого року. В жодній українській стратегії безпеки не передбачалося, що ЄС може стати ключовим зовнішнім чинником забезпечення національної безпеки України. Адже саме ЄС став стримуючим фактором агресивної брутальної політики з боку Кремля. Для мене, як для посла, це ключовий висновок.

Чи буде так і в цьому році, зважаючи на неоднорідну позицію серед держав-членів ЄС, деякі з яких вже висловлюються за скасування санкцій щодо Росії?

Важливим викликом цього року для ЄС буде збереження консолідованої, солідарної позиції щодо України. Це не просто зробити в умовах розгорнутої російської пропаганди, яка спрямована на те, щоб розділити, роз’єднати між собою країни ЄС та їхню зовнішню політику по відношенню до України. Саме тому нашим ключовим пріоритетом буде забезпечення та збереження солідарної підтримки України з боку ЄС з метою захисту територіальної цілісності та суверенітету держави на основі мирного плану президента. Це по-перше.

По-друге, важливо, щоб ЄС у цьому році сконцентрував свої зусилля на напрямах, які, на мій погляд, можуть сприяти деескалації ситуації на Донбасі і, згодом, будуть сприяти поверненню Криму. І тут на перше місце я ставлю не санкції, а надання Україні потужної політичної, фінансово-економічної, гуманітарної і навіть юридичної допомоги. Стабільна та сильна Україна – це найбільша гарантія того, що ми зможемо відстояти власні національні інтереси в умовах агресії з боку Росії. Така підтримка з боку ЄС, на мій погляд, і буде найбільшою санкцією для Росії. Цього Москва найбільше боїться і хоче цьому запобігти. Саме це я ставлю на перше місце.

А чому ЄС повинен це робити?

Громадяни ЄС повинні зрозуміти, що сьогодні мова йде не лише про долю України, але й про забезпечення миру та безпеки в Європі. Сьогодні ніхто не застрахований від того, що завтра російські війська не порушать кордони деяких європейських кран, навіть незважаючи на їх членство в НАТО. Моя позиція полягає в тому, що не треба бути наївними. Я сумніваюся в тому, що солдати ряду великих країн-членів НАТО будуть захищати маленькі країни-члени від російської агресії, яка може бути у вигляді „гібридної війни” за участю „зелених чоловічків”, адже у такому випадку важко буде говорити про порушення статті п’ятої Альянсу.

Ми не повинні повторити помилок минулого. У 2014 році Європа відзначала 100 років від початку першої світової війни – 1914. Рівно через сто років, у 2014 році Росія здійснила акт агресії проти України. У 2018 Європа буде святкувати сто років завершення першої світової. Саме у той період, хоч і короткий – з 1918 по 1919 роки Україна була незалежною. Але тоді великі європейські країни, підписавши Паризький мирний договір, віддали перевагу великій і впливовій, хоча і непередбачуваній більшовицькій Росії, внаслідок чого молода незалежна Україна зникла. А вже через три роки, у 1922 році був створений Радянський Союз. Українська незалежність тоді по суті стала розмінною монетою у грі великих держав Європи. Я не провожу прямих паралелей, але порівняння напрошується саме по собі.

Сьогодні фактично вирішується доля ЄС, як проекту. Брюссель має невідкладно розробити стратегію комунікації зі своїми громадянами і чітко й зрозуміло пояснити, чому вони мають платити за мир та стабільність в Україні. Всі повинні пам’ятати, що мир не має ціни.

А як щодо прямого діалогу з Росією, як про це говорить Високий представник ЄС з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, мадам Могеріні?

REUTERS

Після призначення Могеріні на посаду Високого представника ЄС з 1 листопада ми побачили певну зміну акцентів в позиції Служби, яку вона очолює, щодо конфлікту в Україні. Це було помічено не лише українською стороною, а й нашими партнерами. Ми дуже сподіваємося, що після недавнього візиту в Україну пані Могеріні зрозуміла, що її заяви мають бути виваженими та обережними. Ми дуже сподіваємося, що не будуть повторені помилки, які нею були зроблені на посад міністра закордонних справ Італії, коли вона в умовах зухвалої агресії проти України поїхала до Москви та запросила Путіна взяти участь у Міланському саміті АСЕМ (саміт Азія-Європа, що відбувся 16-17 жовтня). Я думаю, що за нинішніх умов теза про залучення Росії до діалогу, щоб вирішити конфлікт, виглядає як потурання агресору та приречена на поразку.

Чому ви так вважаєте?

Оскільки, як кажуть, ми вже проходили це у минулому. І це не спрацювало. Я говорю про війну в Грузії у 2008 році, під час якої ЄС вирішив взяти на озброєння тактику залучення Москви до діалогу з тим, щоб її спонукати виконати мирний план Медвєдєва-Саркозі, який був прийнятий всіма сторонами конфлікту. Вже через деякий час почали лунати заяви про невиконання Росією цього плану. Врешті, проблема територіальної цілісності Грузії так і не була врегульована. Вам це нічого не нагадує?

Але всупереч цьому в 2010 році ЄС запропонував Росії нову політику партнерства заради модернізації, потім прискорив переговори щодо нової посиленої угоди та започаткував переговори щодо безвізового режиму. І вже через декілька років президент Росії незаконно анексував Крим та продовжує тероризувати не лише Україну, а й всю Європу. Політика діалогу не спрацювала.

Я думаю, що і цього разу вона не спрацює. Європейські партнери не повинні мати ілюзій стосовно того, що президент Росії відступиться – він буде продовжувати заважати Україні реалізувати свій суверенний європейський вибір.

Я хотів би наголосити, що сьогодні це не є війна між Росією та Україною і не громадянський конфлікт на території України Те, що відбувається, є, по суті, геополітичним протистоянням між двома цінностями: з одного боку – європейськими, з іншого – тоталітаризмом і клептократією. Це конфлікт між Європою та Росією, в якому Україна перебуває на форпості. Від того, як буде врегульована ситуація в Україні, залежить майбутнє всього ЄС.

ЄС має намір розпочати дискусію щодо розробки по відношенню до Росії нової стратегії. Якими у цьому зв’язку є очікування української сторони?

Протягом останніх п’яти років ми неодноразово підкреслювали те, що головним недоліком у відносинах між Росією та ЄС є відсутність повноцінної, консолідованої і чіткої стратегії таких взаємин. Ми дуже хотіли б, щоб така стратегія була якнайшвидше розроблена. Але до цього ЄС має чітко визначити в своїх пріоритетах стратегічне місце України. Як тільки це буде зроблено, вони зможуть вірно сформулювати свою стратегію щодо РФ. Ще раз підкреслю – без чіткого бачення в європейських процесах місця України як незалежної держави, що має європейську перспективу, будь-яка стратегія ЄС щодо Росії буде приречена на поразку і не матиме майбутнього.

За вашими прогнозами, коли Україна зможе отримати від ЄС безвізовий режим?

REUTERS

Наш пріоритет полягає в тому, щоб Єврокомісія оприлюднила позитивне рішення про надання Україні безвізового режиму до Ризького саміту Східного партнерства 21-22 травня. Після цього необхідний час для ухвалення в рамках ЄС ряду рішень з тим, щоб воно набуло чинності. Йдеться про згоду Ради міністрів та голосування в Європейському парламенті. Тільки після цього ми отримаємо безвізовий режим. Це займе певний час. Але першим кроком має бути оприлюднення саме доповіді Європейської Комісії з рекомендацією надати українським громадянам право на безвізове відвідання країн Шенгенської зони.

Чи є підстави вважати, що ця доповідь буде позитивною?

Наступні три місяці стануть вирішальними з точки зору того, вдасться нам цього досягнути чи ні. Іншими словами, в наступні три місяці ми маємо зробити все можливе, щоб виконати ті частини Плану дій візової лібералізації, які ще залишаються. Також у ці три місяці відбудуться інтенсивні місії експертів ЄК в Україну з метою перевірки виконання українською стороною другої фази Плану дій, після чого і буде підготовлена доповідь ЄК. У цьому аспекті дуже важливо негайно вирішити питання видачі біометричних паспортів.

В разі, коли справа таки дійде до ухвалення цього питання на Раді ЄС та в Європейському парламенті, як можна забезпечити сприятливе середовище для позитивного рішення, враховуючи активізацію російського лоббі?

У цьому зв’язку для нас важливі два фактори – це позиція кожної окремої країни члена ЄС і позиція ЄП. Саме тому ми плануємо активно працювати за цими двома напрямами. Але, звичайно, ЄП буде мати ключове значення в плані ухвалення рішення про безвізовий режим, про надання Україні додаткової макрофінансової допомоги та щодо загальної політичної підтримки Україні проти агресії РФ.

Після виборів у 2014 році нам вдалося встановити активний діалог з новим складом ЄП, ми запустили роботу Комітету парламентської асоціації Україна-ЄС, створили неформальну групу друзів, яка називається Група друзів європейської України в ЄП, яка вже нараховує біля ста депутатів, також  вдалося створити в ЄП і осередок проукраїнської більшості. Той факт, що на користь ратифікації Угоди про асоціацію 16 вересня проголосувало близько 570 депутатів свідчить про те, що в Європарламенті є стала більшість в підтримку України.

Але також останніми місяцями в ЄП значно активізувалася російська пропагандистська машина. Крім того, російська сторона не гребує засобами фінансової мотивації окремих політичних сил і окремих депутатів. І це лобі посилюється.

Не так давно постійний представник Росії в ЄС пан Чижов сказав, що російська сторона радіє відкладенню імплементації Угоди про асоціацію в частини зони вільної торгівлі і не проти його продовження. Чи очікують на Україну нові труднощі у цьому питанні?

Ключовим пріоритетом наступного року має бути створення належних умов для ефективної імплементації торгівельної частини Угоди про асоціації, починаючи з 1 січня 2016 року. У цьому зв’язку ми з ЄС погодили три ключових принципи. Ніяких нових переговорів не буде, про зміни до тексту Угоди не може навіть йти мова, як би цього комусь не хотілося б. По-друге, ми проти подальшого відкладання імплементації торговельно-економічної частини документа після 31 грудня 2015 року. По-третє, Україна та ЄС готові до конструктивного обговорення з Росією існуючих параметрів застосування торгівельної частини Угоди в таких питаннях, як технічні бар’єри в торгівлі, питання митного адміністрування, санітарні та фітосанітарні заходи. Я би хотів, щоб ця позиція чітко дотримувалася всіма сторонами.

Тобто, з 1 січня 2016 року Україна беззаперечно розпочне виконання економічної частини Угоди про асоціацію?

Можливим викликом для нас є ратифікація тексту Угоди всіма країнами ЄС. Станом на сьогодні її ратифікувало лише 11 держав. Ми сподіваємося, що в цьому році процес ратифікації відбудеться у всіх країнах ЄС. Це питання не тільки юридичного, але й політичного характеру, оскільки чим швидше буде ратифікована і набуде чинності Угода, тим потужніше буде позиція України у переговорах з іншими партнерами, включаючи РФ, і тим менше буде ілюзій у Москви завадити нам почати процес імплементації торгівельної частини угоди. Тому я хотів би, щоб великі країни-члени ЄС, від яких ми чекаємо ратифікації, а це – Німеччина, Великобританія, Франція – відчули власну політичну відповідальність.

Яке ваше ставлення до російської пропозиції розпочати переговори про створення зони вільної торгівлі між Євразійським союзом та ЄС?

REUTERS

Україна завжди лояльно ставилася до перспективи створення зони вільної торгівлі від Лісабона до Владивостока, яка б ґрунтувалася на принципах і правилах СОТ і в якій будуть дотримуватися фундаментальні норми міжнародного права. Саме українська сторона ініціювала проведення зустрічі у Мінську 26 серпня 2014 року з питань врегулювання ситуації на сході України, яка, по суті, стала першим заходом у форматі ЄС-Україна та Євразійська трійка (Білорусь-Казахстан-РФ).

Однак, за нинішніх умов, передусім, на фоні триваючої зухвалої агресії РФ проти України, поки передчасно говорити про реальні перспективи започаткування переговорів між ЄС та Євразійським Союзом щодо створення зони вільної торгівлі. Та й Євразійський Союз знаходиться лише на етапі переходу від віртуальної ідеї до реального становлення.

Безумовним чинником для налагодження відповідного діалогу між ЄС та Євразійським союзом є виконання Москвою чітких політико-економічних передумов. По-перше, Росія повинна негайно припинити агресію проти територіальної цілісності та суверенітету України, включаючи вжиття кроків для стабілізації ситуації на Донбасі та припинення незаконної анексії Криму та Севастополя, а також компенсувати належним чином завдані збитки. По-друге, РФ має неухильно дотримуватися всіх своїх зобов’язань, взятих в рамках членства в СОТ. По-третє, РФ повинна відмовитися від необґрунтованих торгівельних обмежень та протекціоністських заходів, запроваджених останнім часом на двосторонньому рівні всупереч нормам СОТ проти України, країн Східного партнерства та ЄС. По-четверте, всі члени Євразійського союзу мають бути членами СОТ.

Принципово важливо, щоб започаткування відповідного діалогу розглядалося в ув’язці з вирішенням „українського питання”. В протилежному випадку це буде негативним сигналом, що спричинить руйнівний прецедент для світової спільноти з непоправними міжнародними наслідками.

Чи вже зрозуміло, коли Україна та ЄС відновлять переговори з Росією стосовно газових питань?

Я не виключаю, що діалог з цього питання буде відновлений вже найближчим часом. Ми маємо вирішити, що робити далі: чи переходити на так званий літній пакет і досягати з цього приводу домовленостей, чи чекати на рішення Стокгольмського арбітражу. Але цей процес має враховувати не тільки позицію української сторони, але й ЄС та Росії.

Наша принципова позиція полягає в тому, що будь-які переговори з проблемних питань з Росією мають відбуватися лише при посередництві чи за участю ЄС. Ми це добре вивчили, виходячи з досвіду, отриманого у 2014 року.

REUTERS

Хочу також повідомити, що ми готуємося до проведення міжнародної інвестиційної конференції щодо реформи газового ринку України. Йдеться про можливість не тільки визначення, хто може управляти нашою ГТС і на яких умовах, але й про використання наших потужностей, зокрема, підземних газових сховищ. Ця конференція може відбутися на початку року, скоріш за все, в Брюсселі.

Особливо зверну увагу на те, що 2015 рік важливий для нас тому, що з 1 січня починається імплементація третього енергетичного пакету. Тобто, мова йде про створення незалежного регулятора, про чітке відособлення функцій операційних систем щодо транспортування, зберігання та балансування газу.

На які заходи ще ми можемо очікувати цього року?

Ми виходимо з того, що політичний діалог буде не менш інтенсивним, ніж минулого року, а це – 139 делегацій і половина з них – рівня міністра і вище. Щодо ключових заходів, то йдеться про перший візит новопризначеного президента ЄК Юнкера в Україну на початку 2015 року, саміт Україна-ЄС, який відбудеться в Києві, міжнародна конференція з підтримки України, проведення засідання у форматі Коледж Європейської Комісії – Кабінет міністрів України. Будуть також і візити президента України до Брюсселю, має бути визначена дата проведення наступного засідання Ради асоціації, крім того, ми вже практично узгодили дату інавгураційного засідання Комітету парламентської асоціації Україна-ЄС – це початок лютого. Також вже ближчими тижнями відбудеться перший візит голови Верховної Ради Володимира Гройсмана до Брюсселя.

Ірина Сомер, Брюсель

УНІАН в Google News