Джіджей Goldierocks: Мене здивувало, що багато дівчат у Києві прийшли не насолодитися музикою, а презентувати себе

За шалену поведінку на сцені мене і запрошують на вечірки… Інтерв’ю

Найстильніша DJ-королева Лондона Goldierocks в минулі вихідні «поставила на вуха» українську столицю. Про найкращу музику в Західній Європі, секрети досягнення успіху в «чоловічій» професії та враження від українських дівчат DJ Goldierocks розповіла УНІАН-Культурі.

Саманто, зазвичай, діджеї – представники сильної статі. Як вам вдається бути успішною у чоловічій сфері?

Дійсно, в усіх країнах, де я була, діск-жокеями працюють хлопці, тому будь-яку дівчину спочатку не сприймають серйозно. Існує стереотип, що жінка не може розібратися в технічних тонкощах діджейського пульту, якісно зробити обробку музики.
Я змушена постійно доводити свою професійну спроможність. Проте, з іншого боку, моїми успіхами в музичній кар’єрі, не в останню чергу завдячую своїй статі. Наприклад, на приватні вечірки, або фешн-шоу, організатори швидше запросять гламурну дівчину, ніж кремезного чолов’ягу.

Люди, що прийшли відпочивати до клубу, вважають, що створення міксів – це не робота, а приємний відпочинок...

Таке ставлення ображає. Це робота, за яку діджей отримує гроші. Неприємно й коли вважають, що діджеї - люди без інтелекту, знань, освіти. Наприклад, я маю науковий ступінь - закінчила Лондонський коледж, є успішним журналістом і продюсером власного радіо-шоу.

В Україні існують школи діджеїв. Чи має сенс у них навчатися, або достатньо мати професійну, наприклад, музичну освіту?

Багатьом людям школи і курси допомагають пришвидшити процес професійного зростання. Але це не єдиний шлях. Наприклад, я не маю діджейської освіти. Починала як музичний журналіст. Багато спілкуючись з представниками рекордингових компаній, продюсерами, музикантами, поступово занурилася у цей світ. Потрібно любити музику, і ця любов допоможе знайти свій шлях.

А як людині зрозуміти, що саме діджеїнг - справа її життя? Які якості характеру та навички необхідно мати?

Крім обізнаності у музиці, потрібно вміти поводитися перед аудиторією. Виходячи на публіку, необхідно усвідомлювати, що люди тебе оцінюють. Немає іншого шляху, як змиритися з цим.
До того ж, пам’ятати: у цієї роботи, як і в будь-якої іншої, є певні мінуси. Більшість часу я проводжу увготельних номерах, а не у себе вдома. Багато переїжджаю з місця на місце. Зазвичай почуваюся втомленою, бо пізно лягаю спати. Від шаленого перевантаження існує ризик захворіти. У такому скаженому ритмі досить важко зберігати свою цілісність, не втратити себе, свою сутність.

«Злі» чоловіки-діджеї стверджують, що за пультами так мало жінок, тому що вранці їм страшно дивитись у дзеркало...

Вони не знають, що крем для обличчя творить дива. (Сміється. – Авт.) Гламурною я виглядаю лише на вечірці, а після неї можу бути розпатланою і втомленою. І це нормально. У перший день перебування в Києві, ми зазирнули до декількох нічних клубів. Мене здивувало, що багато дівчат прийшли не для того, щоб насолодитися музикою, а презентувати себе. Вишукано одягнені, вони турбувалися лише про те, як виглядають. Але навіщо зациклюватися на собі?!
Потрібно захоплюватися музикою, вечіркою, відпочивати. Набагато привабливішою є людина, яка отримує задоволення від життя: посміхається і виглядає щасливою, ніж лялька з бездоганним макіяжем у гарному одязі.

Якщо під час вечірки певна група людей не хоче включатися, як їх «розкачати»?

Я стала популярною, і мене взагалі запрошують на вечірки, тому що дуже театрально поводжуся на сцені. Стрибаю в натовп, і вони мене носять на руках, я кидаю предмети та постійно роблю якісь неймовірні речі. Своєю енергійною поведінкою я і «розкачую» людей. Коли довкола всі шаленіють, навіть ті, хто сидів у кутку починають уключатися. Це в моїй роботі мені й подобається.
 

Наскільки відрізняються музичні вподобання в різних країнах?

В країнах Східної Європи та Центральної Азії люди люблять танцювальну музику, в Африці - ритмічну, яка нагадує національні мотиви. Проте, коли я приїжджаю в якусь країну, то намагаюся грати не те, що вони люблять, я їм пропоную музику Великобританії. І навіть те, що відвідувачам раніше було не до смаку, після моєї вечірки може стати улюбленою композицією.

В Україні арт-директори клубів диктують діджеєві репертуар... Чи в Британії музиканти більш вільні в своїй творчості?

У Лондоні велика конкуренція між діджеями, але й клубів багато. Діджей є самостійною творчою одиницею, й не прив’язаний до конкретного закладу.
Кожен клуб має свою політику та аудиторію. Одні пропонують реггі, інші - техно, в деяких у визначені дні тижня звучить музика певного напрямку, інколи, навіть грають джаз. Клуби запрошують діджеїв, які працюють у їх форматі. Завдяки великій кількості подібних закладів кожен має можливість себе реалізувати.
Мабуть, саме це мені в британській столиці й подобається. Моє радіо-шоу The Selector, яке транслюється у більше, ніж тридцяти країнах світу, відображає різноманітність Лондону. У вересні, за підтримки Британської Ради, воно почало виходити і в Україні, на хвилях «Просто Радіо». Ми пропонуємо найкращу сучасну британську музику.

Сем, як продюсер на радіо вважаєте, що потрібно виконувати побажання слухачів чи виховувати їх, пропонуючи менш популярну, але більш якісну музику?

Коли я стою за діджейським пультом, то для досягнення єднання з аудиторією, ставлю їм те, що вони вже знають. Після встановлення контакту, включаю маловідому музику - чергую композиції.
Але як продюсер і ведуча радіо-шоу, вважаю, що слухачів потрібно розвивати. Необхідно, аби був присутній елемент несподіванки. Навіть поп-музика може дивувати. Її також можна включати в сети.
Руйнація стереотипів – завдання творчої людини. Потрібно бути відкритим до нового, не заганяти себе в якісь рамки. Це робить життя простішим.

На вашу думку, які напрямки клубної музики зараз є перспективними?

У Великобританії зараз розвивається жанр, який називається дабстеп. Це синтез ритмічної музики, реггі та електронної – на стику жанрів. Саме поняття «музичний жанр» доволі застаріле.
Непотрібно класифікувати музику, розкладаючи її по поличках. У сучасному світі, з новими комунікаціями, соціальними мережами, можливостями on-line спілкування, ці межі стираються. Наприклад, мій тато, який зростав на класичному рокові, зараз із задоволенням слухає реггі, техно. Йому подобається не певний жанр, а музика.
 

Визнання у кінематографі - премія Оскар, в музичній індустрії – Греммі. Які відзнаки існують у клубній музиці?

Відомий у Західній Європі британський журнал «DJ Mag» щороку оголошує найкращих діджеїв. Важливо не розміщення фотографій на обкладинках журналів, не плітки у таблоїдах, а повага професіоналів за ту роботу, яку ти виконуєш добре. І не має значення, чи це діджейство, чи садівництво. Кожен ставить перед собою певні цілі, і їх досягнення для людини - успіх. Наприклад, в Африці, де я досить часто буваю, є діджеї, які живуть за п’ять годин їзди від найближчого нічного клубу. Вони вважають себе успішними, тому що їх запрошують на вечірки і платять гонорар. Для мене важливо, що я отримую задоволення від своєї роботи, завдяки їй можу забезпечувати себе й жити так, як хочу.

З таким шаленим графіком, як у вас, чи вистачає часу на спілкування з друзями, сім’єю, коханою людиною?

Коли трапляється декілька днів відпочинку, я проводжу їх удома, у Східному Лондоні. Насолоджуюся вечерею з друзями, ходжу в кіно, відвідую заняття з йоги, плаваю. Мій бой-френд займається вейкбордінгом. До речі, він є одним з п’ятнадцяти найкращих вейкбордистів. Просто посидіти з ним разом, випити чашку чаю та поспілкуватись – величезне задоволення. Саме такі прості речі я найбільше ціную, вони роблять моє життя радісним. Узагалі, я щаслива людина.

Розмовляла Анна Скрипаль

УНІАН в Google News